Адвокат і прокурор. Коли Польща і Україна відійдуть від діалогу в стилі "сам дурень"

Глава польської дипломатії Вітольд Ващиковський "відірвав" історичні суперечки з Україною навколо УПА і Бандери від західних регіонів і повісив на груди центрального уряду. Таким чином, протиріччя Варшави і Києва продовжують йти курсом на загострення. І не можна сказати, що тільки з вини поляків.

Міністр закордонних справ Польщі після візиту у Львів 4-5 листопада дав інтерв'ю "Польському радіо". І був сповнений песимізму щодо відносин двох країн. Цей песимізм він має намір донести до президента Анджея Дуди. "Я хочу представити президенту те, що я бачив, і те, що я чув у Львові під час переговорів вчора і позавчора. Я можу тільки сказати, що у мене немає оптимістичних новин для президента", — сказав Ващиковський. Тобто натякнув, що візит в Україну польської де-юре лідера (де-факто це Ярослав Качинський) в грудні може і не відбутися.

Ставка на Садового?

Не можна не звернути увагу на те, що топ-дипломат Польщі зовсім інакше поставився до місцевої влади. За його словами, в переговорах з місцевими чиновниками "справи йдуть своїм ходом і вони вирішуються" і немає антипольських виступів. Безумовно Ващиковський мав на увазі мера Львова Андрія Садового, з яким зустрівся у стінах генконсульства 5 листопада. Разом з Садовим у польську дипмісію прийшла нардеп від "Самопомочі" Ірина Подоляк. Це подія, як підкреслило в понеділок видання Zik, прес-служба мера не афішувала. Спікер міськради Христина Процак помітила, що це було захід не для преси, і з усіма питаннями/претензіями відправляє в генконсульство.

Не сказати, що надто райдужним був візит Ващиковського у Львів. Міністр після покладання квітів до пам'ятника жертвам комуністичних злочинів біля Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" демонстративно в сам музей не зайшов. Його образила позиція директора установи Руслана Забілого. "Міністр запитав мене: Західна Україна була окупована в 1918 році? Я відповів, що так, що це була окупація. Потім він різко розвернувся на порозі і не зайшов у музей. Це було, на мою думку, зроблено навмисне, це навмисний політичний крок", — цитує Забілого "Радіо Свобода".

Все вірно. Варто сприймати демарш Ващиковського суто як складову частину загальнопольського тренда на актуалізацію історичних суперечок. Глава польського Мзс прямо дав зрозуміти, кого вважає відповідальним. В інтерв'ю "Польському радіо" він заявив, що проблеми з досягненням згоди починаються "десь на центральному рівні", що може стати приводом для "внутрішньої гри" в Україні. З його боку логічно так думати, адже в Польщі історичний конфлікт вже став невід'ємною частиною внутрішньої політики як правлячої "Права і Справедливості", так і місцевих маргіналів, рушащих українські пам'ятники на гроші з Росії.

Навіщо полякам Донбас

Ващиковський активно спекулює статусом "адвоката" України, хоча насправді його вже давно затьмарили міждержавні чвари. Так, міністр зазначив, що поляки не беруть участь у врегулюванні конфлікту, адже можуть, оскільки Франція і Німеччина "зайняті своїми проблемами". Подається ж допомогу Польщі як певний дар, який українці повинні заслужити. Ващиковський вважає, що українці повинні думати, "як зберегти адвокатів своєї незалежності, і цю дилему вони повинні вирішити самостійно".

У більш тісному залученні до вирішення конфлікту у Варшави є свій інтерес — геополітичний. А саме: задоволення амбіцій в якості одного з лідерів ЄС, до чого в Польщі йдуть вже давно. Тут закладено історичний реваншизм, мрії про колишню велич Речі Посполитої. Якщо Варшава буде брати участь в якому-небудь форматі мирних переговорів, її очі опиняться на одному рівні з очима Берліна чи Парижа. Безумовно, для української сторони не було б зайвим залучити сусідів, проте дуже високий ризик маніпуляцій з боку представників нинішньої польської влади.

Таку ймовірність легко можна побачити в словах Ващиковського про те, що Україна використовує Польщу і вважає, що російська агресія не змусить поляків піднімати питання історії або освіти. Він, по-перше, натякнув, що Варшава, открестившаяся від мовного скандалу, може легко передумати і приєднатися до Угорщини та Румунії. По-друге, ясно, що будь-яка зруйнована польська могила негативно позначиться на ході переговорів. Таке з легкістю може провернути зрозуміло хто, наприклад, напередодні важливої дискусії. Провину, звичайно ж, не звалять на корисних ідіотів або замовника, а на державу в цілому.

"Сам дурень"

Ващиковський вирішив не персоніфікувати той самий "центральний рівень", що створює проблеми. Однак один з його представників — очевидно, голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович. Фігура в Польщі "гаряче любима". Ващиковський раніше заявив про підготовку чорних списків нев'їзних українців, які "носять форму СС "Галичина", і тих, хто на адміністративному рівні вставляють палиці в колеса щодо ексгумації польських жертв в Україні. Ще на початку червня Київ відкликав дозвіл, виданий польським історикам, на проведення пошукових робіт і ексгумацій на Волині. Українська сторона і тоді, і В'ятрович напередодні, 27 жовтня, пояснили, що ця заборона — відповідь на гучний демонтаж пам'ятника воїнам УПА в польському селі Грушовичи 26 квітня.

Глава польської дипломатії, у свою чергу, заявив, що стосовно одного з таких чиновників вже запущені "процедури". "Я можу сказати, що у випадку однієї особи ця процедура вже введено в дію. Якщо вона буде завершена, то протягом декількох наступних днів я повідомлю, про кого йде мова", — сказав він.

Зараз же на поверхні перепалка В'ятровича з польськими властями. Заступник міністра культури Польщі Ярослав Селлин в інтерв'ю TVN24 здивувався, що Україна довірила вести історичний діалог з Варшавою інституту, який очолює "безвідповідальна людина з нав'язливими антипольськими ідеями" — Володимир В'ятрович. Селлин допустив помилку, назвавши інститут "неурядовою організацією", за що і зачепився В'ятрович, здивувавшись некомпетентності польського відомства.

У цьому-то і криється проблема. Міждержавні відносини Польщі і України повинні мати дипломатичною гнучкістю, незважаючи на те, хто перебуває при владі. Мова не про християнську дурниці про другу щоку, а про тверезому розрахунку заради отримання взаємної вигоди. Замість цього сповідується принцип дзеркальності, коли навіть дві структури-опонента в суперечці мають, по суті, однакові назви — інститути національної пам'яті. У Польщі демонізували бандерівців, а в Україні — Армію Крайову. Селлин назвав В'ятровича "безвідповідальним", В'ятрович назвав Селлина "некомпетентним".

Таких прикладів маса. Загалом дискусія відбувається на рівні "сам дурень". І все задіють штампи колективної відповідальності, що, звичайно ж, вкрай зручно в політичній риториці. Тому конфлікт на ґрунті трактування історичних подій зайшов у глухий кут, з якого можна вийти завдяки компромісів з обох сторін. Наприклад, не ідеалізувати всіх "героїв", об'єктивно проаналізувати події минулого і скласти список тих, хто на героя-то і не тягне зовсім, а кого чіпати не можна. Після здійснити обмін папками з документами, і все у виграші.

На перший погляд, здається цинічною ідея списку тих, кого можна і треба труїти, однак, по суті, це холодний, протверезний душ і перспектива історичного примирення. Цивілізовано визнати свої помилки заради сьогодення і майбутнього. Звичайно, це робота не на один рік, і, швидше за все, можновладці до того часу будуть іншими. Можливо, і правоконсервативного популізму стане менше.