Універсальний апарат. Створить Україна власний винищувач
Підсумки застосування авіації на Донбасі влітку 2014 р. виявилися плачевними. Льотчики мали явно недостатню підготовку для виконання бойових завдань, не була відпрацьована система взаємодії з наземними військами, і стало ясно, що устаревающая на очах радянська авіатехніка вже не відповідає реаліям навіть гібридної війни.
Відразу ж виникло питання про закупівлю нової авіатехніки. Однак після детальних прорахунків виявилося, що при нинішніх витратах на оборону закупівля навіть мінімальної партії в 12 таких машин, як, наприклад, шведська JAS-39 "Gripen NG", становить непідйомну для скромного українського бюджету суму в $941 млн.
Тому на перший план вийшов більш реальний варіант з налагодженням власного виробництва навчально-бойового літака класу російського Як-130 - китайського L-15 (ці літаки мають загальну основу і загальний двигун - наш АІ-222-25). Така програма потребує вкладення до 2025 року $572 млн за ціною одного літака в $47,71 млн.
А на перехідний період - модернізація наявного авіапарку до повного вичерпання ресурсу машин. Саме в цьому розрізі в Україні розроблені проекти модернізації Су-27МУ2, Су-25МУ2, Мить-29МУ2. Зараз розробляються варіанти модернізації що називається "своїми силами" вертольотів Мі-14 і бомбардувальників Су-24.
До речі, інформація про проект створення українського багатоцільового винищувача за програмою ЛБЛ ("Легкий бойовий літак") мусується ще з далекого 2005 р.
В рамках цього проекту відзначилися багато фірм, наприклад, ОКБ "Дослідно-конструкторське бюро авіації загального призначення", в основному займається розробкою і випуском дельтапланів та мотодельтапланов, в 2013 р. закінчило розробку легкого бойового літака Д-14. А одеське конструкторське бюро "ЮМИК АЕРОСПЕЙС" представило проект легкого навчально-бойового штурмовика SM 33.
Незважаючи на що далі ескізів аванпроектов справа не дійшла, в 2014 р. вже колишній генеральний конструктор авіаційного науково-технічного комплексу "Антонов" Дмитро Ківа заявляв, що Україна може самостійно конструювати ударні вертольоти і винищувачі.
І ось нещодавно знову сплив черговий аванпроект (причому відразу в двох варіантах - із стрілоподібним крилом, аналогічним F-16, і крило зворотної стріловидності) на цей раз Харківського авіаційного інституту. На думку розробників, літак при злітній масі в 9730 кг зможе розвивати швидкість в 1040 км/год і нести 3000 кг корисного навантаження на 1180 км. При цьому в базування він буде вельми невибагливий: довжина розбігу всього 570 м, а пробігу 600 м.
Підводячи підсумки багаторічної епопеї, можна сміливо говорити, що в загальних рисах майбутній український багатоцільовий літак буде подібний до російського Як-130 і поєднувати в собі силову установку у вигляді двох двигунів, розроблених на базі АІ-322Ф (виробництва запорізького "Мотор-Січ") і авіоніку західного та вітчизняного виробництва.
Питання стоїть тільки в пропорціях і бажання західних країн співпрацювати з нами (адже цілком очевидно, що інформація про новітні технології цілком може потрапити в Росію). А у нас немає можливості самостійно розробити такий складний елемент, як бортова радіолокаційна станція.
У будь-якому випадку той український літак, який може з'явитися в кінцевому підсумку, напевно, буде являти собою якусь універсальну машину, яку можна було б модифікувати під різні завдання.
Така концепція реалізована в світі і зараз тільки набирає популярність. Хороший приклад - корейська Т-50 або вже згадуваний Як-130. Так, на базі останнього конструкторами розроблена ціла гама модифікацій, у тому числі:
- повноцінний одномісний штурмовик Як-133 з бронюванням, бортовий РЛС;
- одномісний надзвуковий винищувач 4-го покоління Як-135;
- ударний БПЛА до-133БР "Прорив";
- літак радіоелектронної боротьби.
Інша справа, що після 2014 р. і фактичного розриву зв'язків військово-промислових комплексів України і Росії вони не мають шансів бути реалізовані, але це зовсім інше питання.
Проте серйозно говорити про виробництво нового літака для потреб Повітряних сил України поки не доводиться - насамперед немає фінансування, достатнього для початку будь-яких робіт у цьому напрямку. Єдиним більш або менш реальним варіантом є залучення іноземного інвестора, тим більше що такий досвід в українських авіа - і ракетобудівників є. Тим більше, що буквально пару років тому були відомості, що була досягнута попередня домовленість про закупівлю партії китайських L-15. Причому головною умовою угоди, за повідомленнями ЗМІ, була локалізація складання бойових машин на Одеському авіаційному заводі ("Одесавіаремсервіс"), потужності якого хотіли збільшити за допомогою китайської сторони. Але, як завжди, далі розмов справа не пішла.
Час покаже, яка машина вийде у наших авіабудівників - якщо взагалі дійде справа до серійного виробництва. Адже не можна відкидати варіант того, що Україна увійде в вузьке коло союзників США в Східній Європі і отримає "беушні" F-16, як це було з Польщею і Румунією. Тоді виникне цілий ряд інших проблем. Але, поклавши руку на серце, на сьогоднішній день цей варіант варто розглядати як сумнівний.