Поліпшене спадщину. Чим Україна здатна здивувати путінські "Іскандери"
Буквально днями "Укрооборонпром" відрапортував, що за останні два роки для Повітряних Сил України були відремонтовані п'ять комплексів С-300ПТ і ПС. І ось на день радянської космонавтики радник міністра оборони України Юрій Бірюков явно не за своєю ініціативою заявляє, що на нараді глави оборонного відомства з представниками профільних підприємств "Укроборонпрому" сьогодні обговорювалися плани модернізації комплексів С-300В1.
Це досить розпливчаста інформація тим не менш оприлюднена саме в той момент, коли світ знаходиться на межі в кращому випадку локального конфлікту в Сирії. Для України це загрожує як мінімум відновленням бойових дій на Донбасі, а як максимум - в тій чи іншій мірі повномасштабним російським вторгненням. І основний козир "ймовірного супротивника" - це тактичні ракети як наземного, так і морського базування - "Іскандер" і "Калібр" - і ударна авіація.
А ось ЗРК С-300В1 просто знахідка для України. Справа в тому, що комплекси саме цієї модифікації були першими радянськими мобільними системами протиракетної оборони - тобто по ідеї могли вражати оперативно-тактичні ракети класу "земля-земля" типу "Першинг" або "Точка" на відстані до 100 км.
Є, звичайно, цілий ряд питань як, наприклад, були в України такі ракети (тип 9М82) і в якому стані зараз комплекси. Після розвалу Союзу нашій країні дісталися дві зенітно-ракетні бригади, озброєні цими комплексами - у р. Стрий Львівської області та Умань Черкаської. Але обидві вони розформовані - одна в 2002 р., друга - в 2012 р.
Після анексії Криму і початку війни на Донбасі було відновлено принаймні один окремий зенітний ракетний дивізіон. Зокрема, одна з пускових установок перебувала на чергуванні біля штабу АТО в Донецькій області в Краматорську, а восени 2017 р. на полігоні в Одеській області здійснювалися практичні пуски.
Не менш важливою є інформація, що на цій же нараді обговорювалися і питання модернізації зенітно-ракетних комплексів "Бук" і "Тор". Ось це, як видається, набагато більший маркер формування "зенітного парасольки" над Україною.
Справа в тому, що однією з найважливіших характеристик будь-якого зенітно-ракетного комплексу є такий параметр як "ймовірність ураження цілі однією ракетою", де показник 1 = 100%. Природно, що для кожного типу ЗРК вона своя. Більш того, для кожної повітряної цілі - чи то вертоліт, літак або балістична ракета - він різний.
Так, у випадку повномасштабного удару з гарантованим поразкою намічених цілей атакуюча сторона повинна забезпечити масовість і массированость застосування засобів ураження.
Навіть проти залишків колись потужної ППО Іраку в ході Другої іракської війни 2003 р. американці випустили близько 800 крилатих ракет. Росіяни такою кількістю крилатих і оперативно-тактичних ракет похвалитися не можуть - тим більше на українському напрямку. Варто згадати, що Росія - країна велика і наявні ракети розтягнуті від Далекого Сходу до Калінінграда.
Тобто, маючи досить велику кількість мобільних комплексів середньої дальності - загальна кількість С-300 на озброєнні Повітряних Сил невідомо, але тільки за 2015-2017 роках відновлено не менше 30 комплексів, наша система ППО цілком здатна відбити перший ракетний удар "північного сусіда". І в цих умовах особливу небезпеку можуть представляти тільки нальоти ударної авіації з використанням ракет "повітря - поверхня".
А ось тут якраз і необхідно вкрай високе насичення зенітними комплексами ближнього дії - типу "Тор" або "Бук-М1". Наступний рівень - це військова ППО з її "Осами" і "Стріла-10".
Варто сказати, що ЗРК 9K330 "Тор" був знятий з озброєння в 2001 р. з-за неможливості підтримувати його в боєготовому стані. І однією з маленьких сенсацій показу бойової техніки на День Незалежності 2017 р. стала демонстрація відновленого комплексу. Тоді ж вперше прозвучала інформація, що "Тор" знову поставлений в стрій та його відновленням займається Львівський радиоремонтный завод "ЛОРТА" (який спеціалізується і на модернізації С-300).
Враховуючи, що жодного фото або відео бойових пусків відновленого комплексу не було, багато військові оглядачі висловлюють сумнів у наявності ракет для нього. Цілком можливо, що пуски "Торів" стануть тією родзинкою масштабних навчань сил протиповітряної оборони, які ось-ось почнуться на півдні країни.
Що стосується ЗРК "Бук-М1", то відомо, що за 2015-2017 роках було відновлено на вітчизняних військово-промислових підприємствах більше чверті комплексів, які перебувають на озброєнні. При цьому зазначимо, що ці комплекси не модернізовані - тобто їх характеристики залишаються на рівні радянських зразків, однак досягається надійність і простота в експлуатації. При цьому відбувається масове імпортозаміщення, так як до початку війни велика частина деталей і агрегатів для ремонту закуповувалася в РФ.
Одночасно йде обговорення (а за деякими неперевіреними даними, вже запущена програма модернізації комплексу. Причому для нашої модифікації в класифікації НАТО вже навіть "забито" нове позначення - "Grizzly" ("Ведмідь") замість радянсько-російського "Gadfly" ("Овод").
За уривчастими даними комплекс перш за все отримає нову модульну елементну базу з використанням мікропроцесорних технологій. Робочі місця операторів будуть автоматизовані, що дозволить ефективно застосовувати нову тепловізійну систему, сучасні засоби зв'язку, навігації та топологічної прив'язки, лазерний далекомір. Введення до складу комплексу лазерного далекоміра дозволить забезпечити пасивну пеленгацію цілей і значить, підвищить ефективність застосування ЗРК в умовах "засадничих" дій.
І ще - планується створити нову керовану ракету з напівактивною головкою самонаведення. По всій видимості, цей етап пройде досить швидко, так як той же "Промінь" має досвід створення подібної ракети.
А ще є плани модернізації тієї ж "Оси" і готівки ПЗРК, але це вже зовсім інша розмова.
Таким чином, можна говорити про те, що протиповітряна система України потроху знаходить деякі форми. Проте основною проблемою залишається відсутність на озброєння "довгої руки" - комплексу з дальністю ураження цілей більше 100 км. І, на жаль, вирішення цієї проблеми поки що не видно. Навряд чи можна серйозно говорити про можливості придбання подібної системи на Заході - як з фінансових, так і з політичних моментів.