Полетів, але обіцяв повернутися. Чим обернеться для України депортація Саакашвілі
Міхеїл Николозович з тих персонажів, від яких з самого початку варто було б триматися подалі, але оскільки цього не сталося, Банковій довелося досить довго співіснувати з деструктивним характером діяльності екс-президента Грузії в Україні.
Коли ж позбавлений українського громадянства Саакашвілі зумів навіть без паспорта в'їхати в країну і кілька місяців активно намагався повалити владу (нехай і не дуже успішно), ситуація для влади стала завідомо програшною - яким способом не спробуй нівелювати невгамовного Міхеїла Николозовича, буде так і так недобре.
Тим не менш Саакашвілі настільки дістав і Банкову, і соратників по опозиції (точніше кажучи. тимчасових попутників), і добру частину звичайних українців, що рішучі дії з видворення екс-президента Грузії з країни виглядають меншим з можливих зол як для самого Саакашвілі, так і для влади.
Сама процедура видворення Саакашвілі виявилася напрочуд ефективною. Серед білого дня в ресторан "Сулугуні", де обідав расслабившийся від нерішучості влади і правоохоронців Міхеїл Николозович, увірвалися міцні хлопці з Держприкордонслужби, поклали всіх на підлогу, а самого Саакашвілі виволокли за волосся, відвезли в аеропорт і вкрай оперативно відправили літаком до Польщі за процедурою реадмісії, тобто повернули апатрида туди, звідки він в Україну з тріумфом і проривом кордону прибув на початку осені. Поляки противитися недобровільного приїзду високого гостя не стали. По-перше, договір про реадмісію зобов'язує, а по-друге, Міхеїл Николозович законний чоловік громадянки країни ЄС, а значить, не зовсім чужий.
Соратники грузинського опозиціонера з партії "Рух нових сил", звичайно ж, спробували видворенню свого вождя перешкодити і навіть влаштували скандал в аеропорту, але в цей час Міхеїл Николозович вже був на підльоті до Варшави, а тому сенсу всі ці протести вже не мали. Під вечір саакашвилианцы спробували попротестувати біля Адміністрації президента, але протестувальників виявилося занадто мало, щоб претендувати на щось більше, ніж безглузда сутичка з правоохоронцями, і все скінчилося.
Однак було б легковажно вважати, що цим всі негативні наслідки від видворення Саакашвілі і обмежаться. Почекавши деяку паузу, мабуть, щоб переконатися, що Міхеїл Николозович відбув всерйоз і надовго, ситуацією скористалися українські опозиціонери з паспортами. Єврооптимісти в особі Сергія Лещенка та Мустафи Найема, "Батьківщина" в особі Юлії Тимошенко та інші не відмовили собі в задоволенні підтримати колегу. Причому повернення Саакашвілі ніхто особливо і не вимагав, що не дивно. Саакашвілі, особливо після скандальної і неприємної історії з грошима Курченко, їм в Україні не потрібен, як не дуже потрібна і його полум'яна революційна діяльність. Країна впевнено входить в черговий виборчий цикл, і все те, чого домагався Саакашвілі своєю революцією - ні дострокові вибори, ні насильницьке повалення влади, вже нікому не цікаво. Але сам факт видворення опозиціонера - відмінний привід в черговий раз звинуватити владу у всіх смертних гріхах, ніж опозиція тут же і зайнялася. І можна не сумніватися, Петра Порошенка в рамках передвиборчої критики ще не раз попрекнут долею Міхеїла Николозовича.
Крім того, важливою є і реакція на цю подію Заходу, де Саакашвілі знають і пам'ятають. З одного боку, видворення грузина в ЄС сприйняли досить спокійно, адже з точки зору права до української влади не надто підкопаєшся - Саакашвілі в'їхав в країну з явним порушенням закону, а суд відмовив у праві мати статус біженця. Але, з іншого боку, у заявах європейських політиків явно відчувається якесь роздратування, що також не дивно. Як відомо, в ЄС вкрай трепетно ставляться навіть до потенційним можливостям політичного переслідування і, як показує український досвід останніх років, принципово не екстрадують жодного політика незалежно від характеру кримінальних звинувачень.
Як би там не було, а Саакашвілі навіть за межами України буде залишатися досить сильним подразнюючим фактором для української політики, домішуючи сюди ще і міжнародний аспект. У зв'язку з чим на адресу Банкової вже звучить критика, що, мовляв, було б краще Саакашвілі не чіпати і дати йому можливість жити в країні на пташиних правах і далі, тим більше, що очолювані ним протести так і не набрали скільки-небудь загрозливого масштабу, а зараз впевнено йдуть на спад. Однак історія умовного способу, як відомо, не терпить, а тому подібні роздуми не мають практичного сенсу. Ми вже ніколи не дізнаємося, як би все склалося, не чіпай зараз правоохоронці Саакашвілі.
А от про те, що невгамовний грузин буде займатися далі, можна спробувати припустити. І цілком можливо, що історія з силовим виселенням в Польщу для нього не найгірший варіант, а то і найкращий. У Грузії його, швидше за все, чекала б в'язниця, в Україні влаштувати революцію не надто виходить, і з наближенням виборів можливостей для протестів буде і того менше. Гроші на революційні прожекти, не важливо звідки їх Саакашвілі бере, мабуть, теж закінчуються. Видворення ж у Європу знову привернуло міжнародну увагу до скромної персони грузинського реформатора і там в образі мученика-апатрида ще можна розвернутися.
Не можна не поміркувати і про можливості Саакашвілі повторити осінній подвиг з проривом кордону, що, якщо вдасться, стане черговим приниженням української держави. Проте ймовірність такого сценарію не надто велика, та й сам Саакашвілі вже висловився на цей рахунок, пообіцявши "обов'язково повернутися", але тільки, якщо "знайде шлях додому", а поки він стверджує, що буде в Європі "в 10 разів небезпечніші для Порошенка, ніж в Україні. Мовляв, Європа вільна, ніхто його за волосся нікуди тягати не буде і простору для "антибарыжной" діяльності буде побільше.
Власне, в цьому Саакашвілі, частково прав. Перебування за кордоном ніяк не перешкодить йому і далі мутити воду в Україні по мірі сил і можливостей, а відсутність революційного результату ніхто не поставить йому в провину через перебування у вигнанні. Власне, в затишній Європі вже давно з більшим чи меншим успіхом "працюють" і інші українські вигнанці, на зразок Андрія Портнова, Володимира Онищенка, Дмитра Фірташа та Ігоря Коломойського. З останнім, до речі, Саакашвілі нібито зустрічався до свого тріумфального прориву через кордон, так що тепер є всі шанси продовжити цю співпрацю, а заодно налагодити контакти і з іншими політемігрантами.
Як би там не було, а останнього слова в українській політиці Саакашвілі ще явно не сказав, і харизматичного грузина ще обов'язково будуть використовувати всі ті, кому не дуже затишно з нинішньої українською владою.
