Український інститут майбутнього: Як виграти війну і не програти відбудову

Свого часу Бісмарк казав: "будь-який план ламається з першим пострілом гармати, але якщо ти не маєш плана, то обов‘язково програєш".

Одне з найважливіших питань, яке стоїть перед нами, звучить так: "Як виграти війну і не програти відбудову" — тобто як зробити так, щоб жертви не були марними.

Украінський інститут майбутнього розпочав великий цикл дискусій про майбутнє України, адже вже зараз ми розуміємо: є велика загроза почати відбудовувати УРСР 3.0.

Ми презентували наше перше дослідження: "Найскладніший рік України: якими ми будемо за 20 років". І ми виділили 12 ключових кроків, які потрібно зробити, щоб країна змогла жити, а не виживати.

1. Провести трансформацію управління державою, що включає в себе:

Новий суспільний договір (між політиками, представниками громадськості та бізнесу, чиновниками, олігархами). Це базова умова для створення нового порядку в державі на наступні 40-50 років. Договір має передбачати:

• незмінність зовнішнього курсу за умови зміни еліт в результаті виборів;
• базові принципи змінності еліт (чесні вибори як ключова запорука існування стабільної держави);
• базові принципи роботи бізнесу та його співіснування з державою (реальна боротьба з корупцією має стати ключовим елементом цього договору);
• принципи свободи слова (відсутність концентрації медіаресурсу);
• проведення червоних ліній, які не піднімаються і не педалюються в суспільстві (перш за все, питання "захисту" російськомовного населення: в Україні є лише одна державна мова — українська);
• незмінність правил гри і автоматичне "викидання" тих, хто ці правила порушує.

Суспільний договір є основою всього. Якщо він не буде складений, усі наступні кроки не матимуть значення.

2. Довгострокове планування: зміна Конституції, перезавантаження судового апарату, ухвалення Стратегії розвитку країни та Стратегії управління державою, включно з новими цілями, функціями, роллю, принципами держуправління, проєктування держінститутів для виконання цих функцій.

Країна всі наступні роки житиме за принципом Ізраїлю: велика частина нашої території оточена ворогами. Тому весь уклад життя і економіки має підпорядковуватися саме цим принципам.

Наша Конституція на сьогоднішній день морально застаріла і є нічим іншим, як пактом еліт, яких влаштовував нинішній олігархічний правопорядок. Без її зміни ми будемо приречені на наступні революції, які можуть розвалити державу.

Нам потрібно провести реальну реформу держуправління і судової системи, інакше всі втрати цієї війни будуть марними.

3. Боротьба з корупцією.

У нас працює 12 антикорупційних органів і ми маємо одне з найжорсткіших в світі антикорупційних законодавств. Але нам продовжують нав‘язувати ідею, що боротьба з корупцією — це посилення покарання, яке, в цілому, зводиться до точкового переслідування тих чи інших людей задля збагачення правоохоронців. Головна помилка антикорупційних підходів в Україні — це відсутність системного бачення боротьби з корупцією. Справа в тому, що за нинішньої моделі будь-який топ-чиновник може бути підданий шантажу кримінальним провадженням через формальні проступки чи законодавчі прогалини. Тому спроба точкових рішень системної проблеми — це стратегічна помилка, яку вигідно не визнавати як громадським активістам, так і самій силовій системі держави.

Першим базовим кроком у боротьбі з корупцією має стати аудит корупції в державі. Є 5-6 головних "корупціогенних екосистем" (митниця, ручне повернення ПДВ, земля, ліси і т.д.), які треба дослідити і знайти рішення щодо ліквідації людського фактору в цих "екосистемах".

Оцифрування та автоматизація всіх можливих процесів і дозволів в цілому має стати пріоритетом державної антикорупційної політики.

4. Ухвалити Стратегію розвитку економіки, де будуть зазначені вектор, у якому рухається економіка наступні 10 років, довгострокові цілі та інструменти досягнення цілей, призначити відповідальних за її реалізацію та систему контролю. Стратегія має бути результатом нового суспільного договору і відповідати інтересам усіх стейкхоледрів: громадян, бізнесу, державі (нації) та політиків.

Для написання цієї стратегії необхідно провести перепис населення та аудит економіки (держава повинна "читати" своє суспільство: воно має бути для неї прозорим і зрозумілим).

На основі цієї стратегії кожен регіон, ОТГ має утворити свою економічну стратегію, яка, крім всього іншого, має передбачати створення генеральних планів розвитку. Це має бути зроблено для всіх без виключення територій України.

Офіс президента має створити ситуаційну кімнату та Think Tank (аналог інтелектуального тресту Рузвельта) для постійного моніторингу ризиків та оперативного надання рекомендацій щодо їх усунення.

5. Провести деолігархізацію і демонополізацію економіки.

Нам не потрібно вигадувати велосипеди: потрібно на першому етапі змінити лише кілька речей:

• ухвалити закон про лобізм, який упорядкує діяльність політичних фігур (за основу має бути покладено американський закон, як найефективніший у світі);
• має запрацювати антимонопольний комітет, як ключовий орган боротьби з появою олігархів різного рівня;
• мають бути внесені певні правки в закони про політичні партії, ЗМІ та держслужбу.

6. Провести трансформацію фіскальної політики.

Ухвалити новий Податковий кодекс, який знизить податкове навантаження на економіку в рамках ліберальної податкової реформи.

Запровадити новий принцип формування бюджету: віддавати функції на аутсорсинг приватному бізнесу (де це можливо та доцільно), запускати проєкти у форматі державно-приватного партнерства (ДПП), провести перегляд формули вирівнювання для розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів.

Бюджетне планування має бути трирічним.

7. Національний банк з має стати відповідальним за розвиток економіки.

Наша банківська модель взагалі не передбачає стимулів для розвитку економіки і кредитування реального сектору. Нацбанк взагалі не відповідає за розвиток економіки, а концентрується виключно на таргетуванні інфляції. Це базова помилка побудови нашої державної економічної системи.

Держава має створити умови для появи та розвитку ринку капіталу, у т. ч. інфраструктури для появи нових каналів інвестування (приватні гроші), фінансування стартапів.

8. Завершити ключові реформи в системі децентралізації.

Децентралізація зараз поставлена на паузу, а по деяким аспектам ми бачимо навіть відкати назад. Це не просто загрозлива тенденція: це шлях до різкого погіршення життя в Україні, адже саме місцеве самоврядування є наріжним каменем для сучасної держави.

Потрібно провести аудит всього того, що було зроблено в цій сфері, та виправити помилки (ключові — утворення регіональних партій, які взагалі не включені в центральний порядок денний, і утворення замкнутих економічних регіональних систем, куди допускаються тільки компанії, пов‘язані з мерами).

Обладміністрації мають перетворитися на префектури, які будуть мати функцію нагляду за законністю рішень.

9. Трансформувати і посилити наукову сферу, зокрема системи інститутів Національної академії наук.

Замість недієздатної академії створити Національне агентство розвитку науки та технологій, яке виробляє політики в цій сфері. Водночас реалізовуватиме ці політики Національний фонд досліджень.

Кошти на наукові дослідження розподіляться за конкурсним механізмом. Фонд розподіляє кошти на основі публічних конкурсів. Разом з тим має діяти механізм прямого державного замовлення у стратегічних сферах (наприклад, через Центр безпекових технологій). Бюджет програм Фонду затверджує Наглядова рада. Для контролю діяльності проводиться незалежний фінансовий аудит однією з визнаних на світовому ринку аудиторських компаній. Тільки такі механізми дозволять реанімувати систему Академії наук і дозволять зблизити науку та виробництво в Україні.

Паралельно потрібно оздоровити систему освіти, розробити та впровадити нові моделі освіти усіх рівнів. Адже зараз складається враження, що ми після війни хочемо відродити систему освіти ще радянського зразка.

Шкільна освіта: необхідно проаналізувати досвід впровадження НУШ з 2018 року та відкоригувати її з огляду на реалії, що набули поширення внаслідок пандемії та війни — змішаний формат навчання, індивідуальні освітні траєкторії як базовий принцип організації освітнього процесу. Розвиток старшої профільної школи через орієнтованість на практичні навички, наукове мислення, зв’язок з індустріями.

Професійно-технічна освіта: технологічність, дуальний формат навчання, висока кваліфікація майстрів і зв’язок з виробництвами.

Вища освіта: повноцінна автономія університетів (комбінація академічної, адміністративної, кадрової, фінансової автономій), поєднана з корпоративною моделлю управління. Скорочення кількості університетів з підвищенням вимог до якості усіх процесів. Повернення науки в університети, інтеграція освітніх інституцій в екосистеми інновацій. Розвиток державно-приватного партнерства та інвестиції в освіту, створення центрів трансферу технологій.

10. Ухвалити Державну стратегію історичної політики, передбачивши, зокрема:

• деколонізацію публічного простору України;
• вшанування героїв і жертв російсько-українських війн;
• подолання наслідків російської пропаганди на визволених з-під окупації територіях;
• протидію російським наративам у світі та популяризацію української історії за кордоном;
• видання власної історії Другої світової війни;
• опрацювання потенційно конфліктних сторінок українського минулого і досягнення щодо них суспільного компромісу.

11. Зовнішня політика.

Наш регіон у найближчі 10-15 років буде однією з зон прояву американсько-китайського протистояння. Ця вісь багато в чому стане визначальною з погляду геополітики. Водночас посилиться вплив Туреччини як регіональної супердержави, яка прагне максимізувати вплив у Причорномор'ї. І, нарешті, Росія як держава, найімовірніше, не зникне. Отже, загроза з боку РФ (у тому чи іншому вигляді) зберігається.

В умовах, коли російська загроза продовжує існувати, основою стійкості України є рівні партнерські відносини з сусідніми державами. Для створення таких умов необхідно:

• провести аудит відносин з державами-сусідами. Зокрема, аудит зон потенційних конфліктів, з'ясувати їхні причини та суть (часто, як, наприклад, у випадку з Угорщиною, ці причини не повною мірою відповідають декларованим). Виробити механізми виходу з таких конфліктів та систему відносин, яка запобігає зростанню напруженості;
• стимулювати двосторонні та багатосторонні програми в галузі культури, науки, освіти;
• посилити взаємодію з форматом Міжмор'я та розвивати Люблінський трикутник як складову ідеї регіонального співробітництва у структурі регіональної безпеки, економічного та політичного співробітництва;
• активізувати участь у врегулюванні Придністровського конфлікту, можливо, запропонувавши новий алгоритм, реалізація якого позбавить РФ анклаву у північно-східному Причорномор'ї.

12. М'яка сила України.

Мета — "Про Україну має говорити Україна". Війна суттєво підняла інтерес до нашої країни з боку ЗМІ, аналітичної спільноти та світових політиків. Але її завершення призведе до зворотнього процесу. Завдання — не дати забути про Україну та не допустити повторення ситуації, коли тема розвитку країни на світових майданчиках обговорювалася без участі самої України.

Активізувати роботу регіональних спілок, до яких входила Україна (наприклад, ГУАМ), насамперед у напрямку політичної підтримки та спільної інформаційної роботи (заміщення російського інформаційного впливу).

Стимулювати створення в ЄС, США, можливо, в Азії кількох центрів вивчення Східної Європи та РФ, де частина фінансування на такі організації (у вигляді замовлення на дослідження) йтиме від України. Запропонувати приєднатися до роботи таких центрів державам-партнерам з колишнього СРСР (Молдова, Грузія, Азербайджан, можливо Казахстан). Мета — встановлювати свій порядок денний, а не реагувати на тези РФ.

Розробити механізм роботи з українськими діаспорами на території цих країн. Зокрема, з тими, хто отримав громадянство сусідніх держав. Це виборці, які можуть впливати на владу у країнах-сусідах. Тобто це лобістський ресурс.

Ініціювати створення регіональних медіа-холдингів чи дієву систему обміну інформацією. Не варто повторювати ситуацію, коли ми дізнаємося про події у сусідів з російських джерел.