Автори доповіді — експерти УІМ Андріан Прокіп та Ілія Куса
Загальний огляд ситуації
18 травня кілька американських ЗМІ із посиланням на джерела в Білому домі повідомили, що США готуються вивести з-під санкцій керуючу компанію Nord Stream 2 AG та її голову Маттіаса Варніга. Вже наступного дня це підтвердили у Державному Департаменті США.
Варто зазначити, що до цього переговори про "Північний потік — 2" були достатньо динамічними та регулярними. США та Німеччина розпочали консультації з цього приводу ще у середині лютого. А з кінця квітня активізувалася дипломатія на російсько-американському треку. Наприклад, питання "Північного потоку — 2" було однією з тем особистої зустрічі держсекретаря США Ентоні Блінкена та міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова у Рейк'явіку 20 травня.
21 травня США представили новий список санкцій проти "Північного потоку — 2", до якого увійшли 13 російських компаній, включаючи кораблі, які беруть участь у будівництві трубопроводу. Утім, керуюча компанія Nord Stream 2 AG та її директор Маттіас Варніг одразу ж були виведені з-під дії цих санкцій через спеціальну генеральну ліцензію (General License).
Це викликало негативну реакцію України, Польщі та країн Балтії, які виступали проти проекту. Із критикою також виступили республіканці у Конгресі, вимагаючи від адміністрації Байдена запровадити повноцінні санкції проти газопроводу.
Натомість, у Держдепартаменті заявили, що виведення окремих осіб та компаній з-під санкцій у цій справі відповідає національним інтересам США. А президент США Джо Байден у коментарях ЗМІ наголосив на тому, що трубопровід все одно майже добудований, а запровадження цілісних санкцій назвав "контрпродуктивним".
Зміну позиції США щодо "Північного потоку — 2" можна пояснити кількома факторами:
- Зміна зовнішньої політики США. Перехід від односторонньої, американо-центричної політики з фокусом на двосторонній формат співпраці до колективної, багатосторонньої дипломатії. Адміністрація Джо Байдена одним зі стовпів своєї зовнішньої політики зробила ставку на союзників у Європі, відновлення трансатлантичної єдності та посилення НАТО. А для цього необхідні стабільні та взаємовигідні стосунки з союзниками у Європі, що передбачає, серед іншого, пошук компромісів.
- Небажання Вашингтона йти у пряму конфронтацію з ФРН. Щоб зупинити "Північний потік — 2", Сполученим Штатам очевидно необхідно було б запроваджувати санкції не лише проти росіян, але й проти кінцевих бенефіціарів проекту у самій Німеччині. Це б зачепило німецький великий бізнес і навіть державні установи. Це призвело б до прямого конфлікту між двома країнами. Його Байден намагався уникнути, щоб не підірвати свою зовнішню політику та співпрацю з Німеччиною.
- Пошук нового стратегічного балансу сил у трикутнику США-Європа-Росія. США все більше фокусують увагу на глобальному суперництві з Китаєм та необхідності вирішувати внутрішні проблеми. Це вимагає створення цілісної та міцної архітектури безпеки і пошук нової рівноваги на світовій арені, яка дозволяла б Штатам втримувати лідерство та успішно протидіяти впливу КНР. Саме у межах цієї стратегії президент Байден запустив свій "стратегічний діалог" з Росією наприкінці квітня після військової ескалації навколо України. Імовірно, що цей діалог передбачає як мінімум замороження певних конфліктних моментів у відносинах з Москвою, а як максимум -пошук компромісів.
Цей комплекс чинників зумовлює високу ймовірність подальшого послаблення чи зняття санкцій, що уможливить спорудження та подальшу експлуатації газопроводу "Північний потік — 2".
Проте, навіть і у разі замороження проекту на тривалий період, Україні слід готуватись до потенційного скорочення попиту на природний газу у ЄС, скорочення обсягів поставок зі сторони РФ, а отже – падіння ролі українського транзиту у майбутньому.
Період дії чинного транзитного контракту із Газпромом до кінця 2024 року повинен бути використаний для продовження діяльності із затримки будівництва газопроводу та підготовки на випадок запуску його в експлуатацію.
Підготовку до ймовірного завершення будівництва та запуску в експлуатацію газопроводу "Північний потік — 2" варто здійснювати за кількома напрямами.
- Проведення дипломатичної роботи зі спробами збереження санкцій проти "Північного потоку — 2" та переконування країн ЄС у хибності їхньої співпраці з Росією в енергетичному секторі.
- Входження у переговори з приводу гарантування транзиту територією України.
- Арбітражі, спрямовані на продаж російськими компаніями природного газу на східному кордоні України та оцінка можливого зловживання Росією монопольним становищем.
- Нарощення газовидобутку в Україні.
- Продовження роботи по поглибленню інтеграції українських газосховищ в європейський ринок природного газу.
- Стимулювання виробництва низьковуглецевих газів.
- Модернізація систем транспортування та розподілу природного газу в Україні.
1. Проведення дипломатичної роботи зі спробами збереження санкцій проти "Північного потоку — 2" та переконування країн ЄС у хибності їхньої співпраці з Росією в енергетичному секторі
Активізація зусиль, спрямованих на роз'яснення позиції України щодо "Північного потоку — 2": без алармістських та панічних заяв або істеричних коментарів. Пріоритет має віддаватися поясненню, чому Україні не вигідний цей проект економічно, які втрати понесе національна економіка та які військово-політичні ризики це може становити у майбутньому, з урахуванням нещодавньої ескалації з боку РФ у квітні.
Крім того, слід змістити фокус гострої критики на адресу західних партнерів – учасників проекту, і критикувати їх не за те, що вони просувають свої бізнес-інтереси замість українських, а наголошувати на збитковості проекту, його економічної безперспективності й на великій кількості політичних ризиків, пов'язаних з Росією, які будуть завжди заважати нормальній роботі трубопроводу. Це і агресивна зовнішня політика РФ у Центрально-Східній Європі, і мілітаризація Балтійського моря, і загострення протистояння в Арктиці, де РФ нарощує свої військові потужності.
Лобізм має бути сфокусований на конкретних компаніях та особах, а не в цілому на весь проект як такий, щоб не створювати враження, що Україна хоче санкцій проти німецьких чи інших європейських компаній. Нині зусилля можуть бути спрямовані проти компанії Nord Stream 2 AG та Маттіаса Варніга, а на Заході серед частини еліт є на це попит.
2. Входження у переговори з приводу гарантування транзиту територією України
У випадку, якщо все ж "Північний потік — 2" буде споруджений та введений в експлуатацію, Україні потрібно заручитися гарантіями транзиту через вітчизняну ГТС в обсягах не менших, аніж мають місце відповідно до чинного контракту до 2024 року – 40 млрд м3 на рік. Ключовими сторонами для переговорів має стати Німеччина із залученням підтримки Польщі а Балтійських країн, можливо, за посередництва США.
Польща офіційно повідомила про намір не продовжувати транзитний контракт за маршрутом Ямал-Європа (із РФ, через Білорусь до Польщі). А отже, ці обсяги – понад 30 млрд м3 на рік припадуть на інші маршрути транспортування. Зокрема Україна може претендувати на транзит частини цих обсягів.
3. Арбітражі, спрямовані на продаж російськими компаніями природного газу на східному кордоні України та оцінка можливого зловживання Росією монопольним становищем
Зусилля України повинні бути спрямовані на перенесення точки прийняття російського газу на східний кордон України із створенням умов для постійного доступу і моніторингу покупцями газу до даних про транзит. Цей пункт мав би стати одним із принципових у разі добудови "Північного потоку — 2".
Доцільно активізувати арбітражі проти РФ із вимогою дозволу продажу газу на східному кордоні України та вимогою надавати доступу третім країнам до ГТС РФ. Це відкриє шлях для газу із Туркменістану до України, а отже, і додаткового завантаження потужностей української ГТС.
Зазначені кроки дадуть можливість європейським трейдерам, для яких український маршрут більш вигідний (наприклад, італійським та словацьким), купувати газ на східному кордоні України, зберігати його в українських сховища, а відповідно підвищувати рівень використання газової інфраструктури України.
4. Нарощення газовидобутку в Україні
Газова самобезпеченість є найкращою гарантією енергетичної безпеки у випадку будівництва обхідних газопроводів і проблем з імпортом природного газу та його ціною у разі нульового транзиту. Незважаючи на те, що запаси природного газу в Україні є другими за розмірами у Європі, за останні 5 років було провалено задачу нарощення газовидобутку Групою Нафтогаз, а передусім ПАТ Укргазвидобування, відповідно до урядової програми 20/20. При цьому приватні газовидобувні компанії показували позитивну динаміку. Нарощення газовидобутку має стати пріоритетним у наступні роки дії чинного транзитного контракту. Перспективи нарощення видобути сьогодні є кращими, зважаючи на отримані Нафтогазом нові ділянки – на Чорноморському шельфі та Юзівська.
5. Продовження роботи по поглибленню інтеграції українських газосховищ в європейський ринок природного газу
Протягом останніх півтора років українські державних компанії – Нафтогаз, Укртрансгаз та Оператор ГТСУ змогли підвищити інтерес іноземних трейдерів до використання підземних газових сховищ. Подальша активність у цьому напрямі здатна сприяти формуванню в Україні газового хабу, що означитиме тіснішу взаємоінтеграцію газових ринків України, Туреччини та ЄС. Успіх у переносі точки відпуску російського газу на східний кордон України та купівля у ній газу європейськими трейдерами посилюватиме вагомість такого хабу у регіоні.
6. Стимулювання виробництва низьковуглецевих газів
Європейська Зелена угода та Воднева стратегія передбачають декарбонізацію енергетики, в тому числі – газового сектору. Це означитиме скорочення попиту на чистий природний газ, а натомість зростання попиту на суміші природного газу та низьковуглецевих газів: біогазу, біометану та водню.
За оцінками Української біоенергетичної асоціації, потенціал виробництва біогазу/біометану складає 7,5 млрд м3 – майже четвертина сукупного споживання природного газу в Україні. Наявність попиту на такі низьковуглецеві гази створює передумови для його експорту та завантаження потужностей вітчизняної ГТС.
Воднева стратегія ЄС визначила Україну як пріоритетного партнера: електролізери для виробництва водню, як передбачається, будуть споруджені в Україні, а водень використовуватиметься як в Україні, так і спрямовуватиметься на експорт. Воднева енергетика – один із потенційно важливих напрямів посилення енергетичної взаємозалежності України та ЄС, і він повинен розвиватись з фокусом на те, щоб Росія не витиснула Україну із цієї ніші.
7. Модернізація систем транспортування та розподілу природного газу в Україні
Потенційні обсяги транзиту через українську ГТС уже ніколи не будуть на рівні проектної потужності, внаслідок споруджених обхідних газопроводів, диверсифікації поставок у ЄС, зокрема й за рахунок розвитку ринку скрапленого природного газу, намірів з декарбонізації, а відтак і падіння ролі природного газу в ЄС у майбутньому і ролі РФ як постачальника природного газу. Так, у 1998 році транзит складав 141 млрд м3, 104 у 2011 р., 55,8 у 2020 р. Контрактні обсяги транзиту у 2021-2024 рр. складають 40 млрд м3.
Модернізація необхідна для зниження витрат на утримання ГТС, з одночасним забезпеченням надійності газо забезпечення споживачів всередині країни та простоти логістики газосховищ, а також з перспективою її готовності для приймання низьковуглецевих газів.
Питання модернізації ГТС мало б проводитись як елемент комплексної програми редизайну газових мереж в Україні, номінальні потужності яких перевищують реальну нинішню потребу. Оператор ГТС розглядає можливість передачі частини із півтори тисячі наявних у нього газорозподільних станцій на баланс операторів газорозподільних мереж. Але цьому мала б передувати розробка нової топології мереж, зокрема за участі операторів ГТС та ГРМ.
