Україну зламали. Як патологічна брехня держави допомагає ворожим хакерам

Після нічної атаки пішли в офлайн сайти МЗС, ДСНС, Міносвіти, Мінспорту, Міненерго, Мінагрополітики, Мінветеранів, Кабміну, Мінохорони навколишнього середовища, Державної казначейської служби та портал "Дія". Оцінити розміри реальної шкоди складно: "Дія" і без хакерів працювала погано, а інші сайти нікому не цікаві через убогий зміст. Хакерська атака стала принаймні приводом згадати про те, що вони хоч якось існують. До речі, атака продовжилася і вдень, її друга хвиля вибила сайти Верховного Суду, ВАКС та Єдиного реєстру судових рішень.

Атаці передував тиждень телефонного тероризму — повідомлень про замінування різних громадських місць, станцій метро та шкіл. Їх було надто багато, щоб вони могли бути простим хуліганством та випадковим збігом. Мова, безсумнівно, йшла про сплановану акцію, за якою почалася хакерська атака.

Авторство атаки не викликає сумніву: на нас напала Росія. Віртуальні війни давно стали російським стилем, і кількість команд хакерів на службі Кремля постійно зростає. Росія нерідко поєднує кібератаки з початком військових дій, але поки що війна не почалася. Ймовірно, це просто помста за провал на переговорах, і більшого Москва зробити поки що не в змозі.

Проте розслаблятися нам не варто. Одночасно з хакерською атакою РФ оголосила про інспекцію військ Східного військового округу, перевіряючи можливість їх швидкого перекидання на Захід. Відводити війська від українського кордону і навіть обговорювати це питання росіяни відмовилися. Ми, як і раніше, в одному кроці від повнорозмірної війни, яка може початися будь-якої миті.

Про те, чи дісталися зломщики до персональних даних українців, ми, на жаль, не дізнаємося. Офіційні заяви про те, що ні, не дісталися, довіри не викликають. Тверде знання того, що влада завжди бреше і жодному її слову вірити не можна, стало звичним станом для українського суспільства. А значить, виходити з того, що дані були викрадені, і планувати, виходячи з цього. Принаймні, доки нам не доведуть протилежне, але цього ніколи не станеться.

Весь цей перформанс, починаючи від дзвінків про закладену бомбу і до кібератаки, був організований з очевидною метою: для деморалізації нашого суспільства та демонстрації неможливості опору. Так нас, крок за кроком, морально готують до швидкої капітуляції одразу після початку війни.

Але ж ми не одні так живемо — під постійним пресингом і в постійному очікуванні війни. Ізраїль протягом усієї своєї історії постійно піддавався атакам явно більш ресурсних сусідів. Тим не менш, Ізраїль вистояв і не просто вистояв в умовах вічної військової розрухи, а ще й побудував досить успішну економіку. З пристойним пакетом соціальних гарантій — але пакетом розумним, а не позичальним, яким заливають всі промахи влади, які йдуть один за одним.

А наша влада, вдаючись до роздачі соціалки як до запасного парашуту, без жодного планування, без прорахунку наслідків, виходячи з одного лише бажання утримання рейтингів на прийнятному рівні, загнала Україну в стоп-лист на кредитування. І чим більше вичікують інвестори, тим швидше схиляється ситуація до катастрофічного для нас варіанту.

Втім, влада — воістину народна в сенсі або нездатності побачити кореляцію між роздачею соціалки пачками та погіршенням економічних показників, або нехтування цією "дрібницею" через дуже невеликий горизонт планування. При цьому компетентність голосування знизиться ще більше, якщо вік участі у виборах буде знижений до 16 років із нинішніх 18 років.

Ось, до речі, про вибори: ще однією критичною вразливістю, яка яскраво проявила себе під час кібератаки, стала ідея електронного голосування через "Дію". Було б просто дивно, якби "її" при цьому не зламали з Росії, намалювавши перемогу Медведчуку або Бойку.

У нас є дві можливі відповіді. Перша — "просто перестати стріляти" та готуватися до капітуляції. Друга – не лише бачити свої провали, а й зайнятися їх усуненням, посилюючи здатність до опору. І — це нітрохи не менш важливо — прямо і чесно говорити про них. Спроби замовчати або заговорити проблему — з побоювання чи паніки, чи звинувачень у некомпетентності — завдають значно більше шкоди, ніж користі. Просто через те, що кредит довіри до влади у нас апріорі дуже невеликий, а здібності влади до комунікації систематично наводять на думки про тяжкий множинний розлад особистості державного апарату. До речі, маленька, але дуже показова деталь: посланню хакерів соціальні мережі та новинні стрічки приділили значно більше уваги, ніж заявам офіційних осіб та діям держави. Адже мало б бути навпаки.