Український світ. Коли Київ поверне Москви на задвірки цивілізації
Петро Порошенко підписав указ про невідкладні заходи щодо зміцнення державного статусу української мови. Указом передбачено затвердження цільової програми на 2018-2028 рр., спрямованої на забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, створення єдиного культурного простору України та збереження цілісності культури. Про намір підписати такий указ президент заявив ще 9 березня, у 204-ту річницю з дня народження Тараса Шевченка. Тепер головне - не забалакати і не забюрократизировать тему, як це люблять у нас робити.
Тому в процесі формування цільової програми треба розуміти, якою Україна буде в 2028-м. тобто, крім стратегію внутрішніх перетворень, обов'язково повинен бути прогноз зовнішніх змін, щоб не вийшло, що поки ми будемо створювати єдиний культурний простір у себе, світ піде далеко вперед. А ми і далі будемо гордо стояти в шароварах.
Звернемо увагу на кілька речей, без яких українізація по-новому може забуксувати. Перше - її законодавче забезпечення. У парламенті залежався законопроект № 5670 "Про забезпечення функціонування української мови як державної", під яким поставили підписи понад 80 депутатів з різних фракцій. Він передбачає низку нововведень, без яких зміцнити державний статус української мови буде неможливо, - вільне володіння мовою посадовими особами, запровадження квот мовлення в ефірі телерадіокомпаній та зростання україномовних ЗМІ, перехід освіти на український і так далі. Є в цьому документі і дискусійні моменти, зокрема, запровадження інституту мовних інспекторів. Співавтори законопроекту пояснюють: без контролю і покарань система не запрацює.
Другий момент - хто буде займатися розробкою і наповненням програми, чиновники, зацікавлені в освоєнні державних коштів під свої міністерства, або люди, які зможуть і самі заробити, але при цьому дадуть поштовх тих сфер, куди українська мова деколи взагалі не доходить. Наприклад, розробка комп'ютерних ігор з метою українізувати дітей і молодь. Держава не може багато заплатити розробникам програм, однак здатне зацікавити їх різними преференціями.
Третє - якщо виконувати завдання будуть все по трохи, то результат може бути не тим, на який сподіваються. Необхідний єдиний координаційний центр, де спільно з профільними міністерствами будуть напрацьовуватися ініціативи і вносити корективи в реалізацію завдань. Щось на зразок Нацради реформ, тільки у сфері культурної політики. Для того щоб цей орган не перетворився на майданчик для пустих розмов, саму програму доцільно розбити на тактичні етапи: 2019-й - рік українізації українських ЗМІ і сфери обслуговування, 2020-й - повний перехід освіти на державну мову з винятками для територій компактного проживання нацменшин, 2020-й і наступні - розширення культурного простору за межі України. Украинофония і підтримка національних громад за кордоном коштує недешево, однак без цього досягти результату нереально.
Ми сприймаємо "русский мир" як зло, як фактор гібридної війни, проте здолати його намагаємося квотами і заборонами, а не смислами. Український світ повинен бути не так україномовним - українізацію країни можна провести достатньо швидко, було б бажання - як альтернативних імперських стратегій Росії. Існують різні варіанти альтернатив: в геополітиці - Межморье; в духовній і культурній сферах - Київ як другий Єрусалим проти Москви як третього Риму, панславизм (цей термін був приватизований Росією, після чого втратив свій первинний сенс єдності вільних слов'янських народів) проти шовінізму "російського світу" і так далі. Простіше кажучи, Україна - єдина країна в регіоні, здатна виштовхати нинішню Росію на задвірки цивілізації. Просто вона раніше ніколи не пробувала цього зробити.
