Нерівний бій. Чому в Керченській протоці перемогла Україна
Захоплення Росією українських бронекатерів і буксира в околицях Керченської протоки — подія непересічна. Яка наробила галасу на весь світ. Зараз же перед керівництвом країни стоїть завдання докласти максимум зусиль для порятунку 23 українських моряків, а також, власне, віджатою техніки. До діалогу з Москвою Києву слід підтягувати партнерів з ЄС та США, щоб над столом висіла тінь нових обмежень.
Ну а в іншому... В іншому можна констатувати, що в медійному і політичному плані Україна вийшла переможцем із сутички з росіянами. Помітно неозброєним оком, що дипкорпус, уряд в цілому і Адміністрація президента значною мірою набили руку в такій справі, як оперативне створення і реалізація інформаційної стратегії. Результат — протягом двох днів за спиною України в тій чи іншій мірі стало, крім Сполучених Штатів, безліч європейських держав, серед яких Польща, Литва, Латвія, Естонія, Великобританія, Румунія та ін. Мало того, коли навіть в Бундестазі, зокрема член ХДС Норберт Реттген, "побачили", що Росія не хоче миру і врегулювання, то це щось та значить.
Адже Німеччина — країна, яка домовилася з Москвою про другій нитці "Північного потоку". Після тарана "Яні Капу" і обстрілу українських кораблів росіянами Берлін, будучи головним бенефіціаром цього проекту, ввічливо, але багатозначно скаже: що ви творите, герр Путін?
Під акомпанемент мата російських моряків всім стало очевидно, що 25 листопада 2018 р. у Чорноморському регіоні повторилася ситуація 20 лютого 2014 р. Окупувавши Крим, Росія разом порушила Будапештський меморандум і Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між країнами. 25 листопада 2018-го аналогічно були порушені дві угоди — міжнародне і двостороннє. Це Конвенція ООН з морського права та Договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки. Все начебто знали, що Росія — це не та країна, яка готова діяти цивілізовано, а тим більше дотримуватися якісь угоди, нехай нею ж ув'язнені або ратифіковані. Всі знали, та призабули. Інцидент з українськими кораблями оживив це питання, а отже, і дискусію навколо поведінки РФ і заходів її покарання.
І на цьому тлі цирк, що відбувався під час позачергового засідання у Верховній Раді, викликає стійке відчуття сорому. Окремі депутати і фракції зібралися в залі в 16:00, але законопроект про військовому становищі прийняли після п'ятигодинної клоунади. Але що примітно, поки парламентарії країни, яка стала жертвою агресії, товкли воду в ступі, на іншому кінці світу — в Нью-Йорку — на екстреному засіданні представники інших держав активно захищали інтереси України. США, Великобританія, Польща, Швеція консолідовано торпедували в.о. постпреда РФ Дмитра Полянського і захищали український суверенітет. У Раді ж народні обранці, ледь не проваливши голосування, мало не підставилися перед виборами, вигризаючи електоральні очки і, по суті, забувши при цьому про сам факт агресії і полонених українських моряків. Вибори ж на кону... І нехай весь світ, а разом з ним і українські захисники почекають.
Варто відзначити медійний ефект прийняття закону. Україна демонструє, що захищається. Причому ця лайт-версія військового положення відповідає методам ведення Росією війни з Україною. Гібридної війні протистоїть гібридне і досить-таки гнучке воєнний стан. Його головним стрижнем є ймовірність: можливе обмеження прав і свобод, можливо продовження, можливо розширення і т. п. Все можливо, якщо відбудеться безпосереднє вторгнення російських військ в Україну. Плюс вводиться воно не у всіх областях, а лише в сусідніх з РФ, Придністров'ям і виходять до Азово-Керченської акваторії. Це ключовий момент цього військового стану — воно не реальне, а можливе.
По-друге, ВП чітко декларує позицію Києва: Україна не просто вважає Росію агресором, а офіційно її затверджує в цьому статусі. І Захід з таким трактуванням в принципі згоден. Так, відповідні документи про визнання РФ країною-агресором і т. д. в Україні вже були прийняті, як і в міжнародних інститутах. З тією, однак, різницею, що, на відміну від 2014-2015 рр., ставлення Заходу до протистояння сильно змінилося. У тому сенсі, і це важливо, що в 2014 р. європейцям не було зрозуміло: чи втримається Україна після Майдану або зіллється в результаті під натиском переважаючих сил РФ. Та й не було у Європи 100%-ної впевненості в безпосередній участі російських військових, а не проксі, більш відомих як "ихтамнеты". Тому, навіть незважаючи на анексію Криму, в Європі вистачало охочих вести бізнес з Росією з відпрацьованим моделям.
Зміна ставлення Заходу до ситуації в Україні висловлена і в економічному плані, що стало фактично наріжним каменем введення ВП зараз, а не три-чотири роки тому. Тоді українська влада пояснювала невведення воєнного стану наступними причинами: ВП спровокує втечу інвесторів, відтік капіталу, поставить хрест на отриманні кредитів. Тобто це ті фактори, без яких перебуває в крутому піке українська економіка стала б мокрим плямою на асфальті. Сьогодні ситуація інша, що продемонстрував, наприклад, коментар МВФ у зв'язку з можливим ВП в Україні: співпраця продовжимо і відповідний досвід у нас є.
Ще один момент медійно-політичного характеру, повз якого просто не можна пройти. Він також стосується міжнародної політики, зокрема, підтримки України у сформованій ситуації Вашингтоном. Як відомо, 26 листопада держсекретар Майк Помпео прокоментував ескалацію в Азовському морі. І заявив наступне: "Ми закликаємо обидві сторони проявляти стриманість і зберігати свої міжнародні зобов'язання і обов'язки. Ми закликаємо президентів Порошенко і Путіна безпосередньо брати участь у врегулюванні цієї ситуації. У зв'язку з цим ми підтверджуємо нашу підтримку формату "нормандської четвірки".
Той факт, що США акцентували увагу на особистих переговорах Порошенко і Путіна, нехай, можливо, і в рамках "нормандського формату", насправді також йде в українську, а не російську скарбничку. Це публічний заклик на світовій арені — з тих, які Росія традиційно ігнорує або у відповідь сипле погрозами. Ясна річ, що Держдепартаменту передбачити реакцію Москви праці не склало. А значить, заклик Помпео виставляє Кремль ще більш невигідному світлі, бо Штати намагаються допомогти знайти вихід із ситуації, а з боку РФ спостерігається повна відсутність інтересу. І до того ж Вашингтон ставить Порошенко і Путіна на один рівень — президент РФ не вище українського колеги. Кремлю зробили незручно: він дуже довго принижал і принижує українське керівництво, виставляючи його маріонетковим і повністю залежним від Заходу. Ось Держдеп і вирішив підкоригувати картину.
Так що, так, Україна змогла правильно і своєчасно подати захоплення росіянами українських катерів і буксира, розмінявши, так би мовити, коня на ферзя. Путін, може, і пограв м'язами і підтягнув просів рейтинг, але посилення міжнародного тиску і перспектива нових санкцій переважують отримані дивіденди. До речі, результат ескалації на Азові вилився в падіння не тільки української, але й російської валюти. Так що банківські установи в Росії чітко розуміють, що санкційні ризики, як і раніше актуальні. Вельми показово, що російська нацвалюта, як і економіка, є заручниками зовнішньої політики Кремля.
Це одна сторона поразки росіян у цій медійної війні. На додаток слід зазначити, що сам інцидент і його візуалізація стануть (вже стали) стимулом для зростання патріотизму, як чотири роки тому. І станеться це як раз перед виборами, яких так чекав Кремль, сподіваючись на сприятливе для нього зміна політичного ландшафту в Україні. Стане президентом Порошенко або хтось ще, це точно не буде хто-небудь з відверто проросійського табору.
