Як Україна вступає в НАТО без зайвого шуму
Президент підписав Стратегічний оборонний бюлетень (СОБ), і ця подія пройшла малозамеченным в українських та світових медіа — їх увага зосередилася в основному на декількох помітних деталях, які можна винести в заголовок. Між тим цей документ має дійсно стратегічне і, хотілося б сподіватися, історичне значення. Сектор безпеки і оборони готують до амбітним реформ, яких ще не знала Україна. Але не менш важливим є і те, що реалізація ВЛАС — це фактично виконання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ, Member Action Plan) без офіційного оголошення про це.
Більш того, СОБ навіть більш жорстко, ніж ПДЧ, ставить цілі і визначає напрямки реформування сектору безпеки і оборони з метою вступу в Альянс. Як правило, ПДЧ пропонує країнам-кандидатам перелік заходів, з яких можна вибрати на свій розсуд "найцінніші" з точки зору підготовки до членства. СОБ ж директивно визначає шляхи досягнення оборонної реформи, зокрема, щодо збільшення можливостей сил оборони до рівня, який дозволить забезпечити виконання завдань оборони держави та відновлення її територіальної цілісності, активну участь у реалізації спільної політики ЄС у галузі безпеки й оборони і активну співпрацю з НАТО для досягнення критеріїв, необхідних для повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору".
Схожість СОБ і ПДЧ також підкреслює той факт, що він підготовлений Комітетом реформ Міністерства оборони та Збройних сил України за безпосередньої участі представників НАТО — як штаб-квартири, так і окремих країн-членів, насамперед США і Великобританії. Крім того, свої рекомендації для включення в СОБ підготувала американська RAND Corporation. При цьому документ одночасно доопрацьовувався і узгоджувався в Міноборони, ГШ ЗСУ, РНБО і штаб-квартирі НАТО. І тільки після цього був переданий на підпис президенту України.
Правда, іноді між українськими і натовськими учасниками процесу створення СОБ виникали тертя і конфлікти. "Стара гвардія" українського військового істеблішменту категорично не бажала піддаватися реформування. У пресу іноді просочувалися повідомлення про саботаж і пробуксовуванні процесу підготовки Бюлетеня, який повинен був стати дорожньою картою оборонних реформ в Україні. Наприклад, багато списів було зламано навколо формування ідеології створення Сил спеціальних операцій. І хоча врешті-решт прогресивні ідеї перемогли, сил і нервів на це пішло чимало. У тому числі і в країнах Альянсу.
Також на початку поточного року в експертному середовищі поширювалася інформація, що НАТО незадоволений темпами і глибиною реалізації оборонних реформ в Україні, негативно оцінює роботу над СОБ, розчарований керівництвом оборонного відомства і може відмовитися від підтримки України не тільки в сфері допомоги ВСУ, але і на стратегічному рівні. У квітні народний депутат Дмитро Тимчук опублікував інсайдерську інформацію, що США дійшли до межі невдоволення українським військовим керівництвом і готові припинити допомогу ВСУ, якщо ситуація не зміниться найближчим часом. Дедлайном, за його словами, був намічений напередодні Варшавського саміту НАТО, який відбудеться на початку липня цього року.
В деталях розписувати СОБ немає сенсу, оскільки він знаходиться у відкритому доступі на сайті президента України і кожен може з ним ознайомитися, щоб зробити свої висновки і оцінки по кожній із запропонованих реформ. Хотілося б підкреслити інше. Протягом останніх 25 років в Україні приймалися десятки концептуальних документів стратегічного рівня в галузі реформування сектору оборони і безпеки. Всі вони по-своєму гарні і прогресивні. Над ними працювали сотні кращих українських і зарубіжних аналітиків. Проте жоден з цих документів так і не був реалізований. Ефективність усієї цієї титанічної роботи дорівнювала нулю. Власне, саме відсутність практичних результатів у реалізації цих доктрин, концепцій і програм призвело до ситуації, коли українська армія виявилася неготовою виконати свою головну місію — захистити територіальну цілісність, суверенітет і незалежність країни.
Тому українському суспільству не варто розслаблятися і вірити, що підписання прекрасного документа під назвою Стратегічний оборонний бюлетень — це гарантія того, що Україна до 2020 р. вступить в НАТО, маючи в своєму арсеналі потужну сучасну армію. Анітрохи. Найцікавіше тільки починається. Після варшавської зустрічі необхідно оперативно розробити програми розвитку ЗСУ, а також озброєння і військової техніки, інші секторальні програми, які повинні запустити процес реформ. І завдання експертної спільноти, громадськості і, звісно, парламенту — почати жорстокий пресинг РНБО і Міноборони для невідкладних і практичних реформаторських кроків. Часу на розкачку, саботаж, гальмування і інші улюблені фішки генералів і полковників Міноборони не залишилося.
По-перше, Росія нарощує наступальні угрупування навколо України на всіх напрямках (зокрема, днями стало відомо про будівництво нової бази в Клинцях Брянської області, всього в 50 км від нашого кордону, залишається загроза і з боку Придністров'я). Україна не готова адекватно відреагувати на ці кроки. Особливо тривожно зараз на Чорному морі. Росія в будь-який момент може організувати морську блокаду України і тим самим нанести черговий потужний удар по українській економіці. Між тим ВМС України в нинішньому стані неспроможні запобігти такий варіант розвитку подій. Українським військовим морякам терміново потрібні сучасні системи озброєнь — москітний флот, що складається з недорогих швидкохідних ракетних катерів і кораблів, оснащених протикорабельними ракетами. Такий флот швидко відіб'є бажання Москви встановлювати свої порядки в українських водах. Однак зараз, на жаль, про це навіть не йдеться. Програми розвитку ВМСУ немає, серед пріоритетів досі значиться будівництво корвета проекту 58250, вартість якого за нинішніми цінами досягає 7,5—8 млрд грн. Це фантастична сума, яка, звісно, ніколи не буде виділена в рамках бюджетного фінансування. А значить, ідея будівництва корвета явно нереальний. Якщо Україна дійсно планує залишатися морською державою, необхідно терміново нарощувати потенціал ВМСУ, діючи "асиметрично", — створювати дешевий і масовий москітний флот для операцій на Чорноморському театрі, а не, копіюючи "велику Росію", будувати "золоті" корвети і фрегати для великої води.
І друге — реалізація Стратегічного оборонного бюлетеня дозволить підійти до 2020 р. в готовності до вступу в НАТО. Саме членство в Нато дасть Україні шанс змінити стратегічний баланс в регіоні, дозволить вийти на зовсім інший рівень спілкування з Росією як у Донбасі, так і по Криму. Інше питання — наскільки будуть готові прийняти Україну в свої ряди членів НАТО. Німеччина і Франція навряд чи будуть горіти бажанням опинитися "на килимі" у Путіна з-за "втручання в зону інтересів Росії". Але це вже не наші проблеми. Хоча нам можуть запропонувати проміжні і перехідні варіанти на кшталт "шведського сценарію" і регіонального оборонного союзу начебто NORDEFCO (частиною якого, власне, і є Швеція), але для України подібні кроки з усією очевидністю є лише напівзаходами, хоча в перспективі і можуть помітно підвищити її обороноздатність.
Якщо НАТО відмовиться продовжувати інтеграцію реформованої України в свої структури і продовжить гратися з "перспективами європейської інтеграції" (як зараз — з допомогою голландських референдумів і мильних опер навколо безвізового режиму), в українців не буде іншого виходу — доведеться шукати інші шляхи зміни стратегічного балансу і домагатися відновлення територіальної цілісності і суверенітету іншими способами. Питання створення засобів ядерного стримування може стати одним з таких способів. Думаю, ніхто не засудить за це Україну. Адже ми зможемо загорнути наші вибачення у папірець з написом "Будапештський меморандум".
