Україна Садового. Вже не колонія США і без кріпосного права
Чим ближче президентські вибори, тим завзятіше претенденти на найвищу посаду в державі змагаються в красномовстві, обіцяючи потенційним виборцям всі блага земні і навіть трішечки небесних. У своєму новому циклі матеріалів "Куди вони просувають Україну" в рамках проекту "Вибори-2019. Який нам потрібен президент" "ДС" пробує допомогти виборцям трохи краще орієнтуватися в потоці кандидатських обіцянок, для чого ми спробували уявити, якою буде Україна після перемоги кожного з кандидатів у президенти.
Конструюючи образ України майбутнього, ми виходимо з двох простих припущень. Перше, на президентських виборах переміг якийсь конкретний кандидат, і друге - він реалізує або хоча б активно намагається здійснити все те, що обіцяв виборцям під час передвиборної кампанії. При цьому ми розуміємо, що результат дуже часто може виявитися абсурдний, оскільки обіцянки і плани багатьох кандидатів явно суперечать один одному. Але раз вже претенденти обіцяють будувати країну абсурду, виборець повинен це знати. Для зручності ми намагалися представити Україну майбутнього за п'ятьма головними напрямками: внутрішня політика, зовнішня політика, соціальна та культурна сфери та економічні перетворення. Крім того, окремим напрямком виступає питання відносин з Росією і політика щодо окупованих нею територій Донбасу і Криму.
Лідер "Самопомочі" та львівський мер Андрій Садовий зробив у жовтні два епохальних заяви. По-перше, на тлі перманентних запрошень у свою команду з боку іншого ідейно близького кандидата на пост глави держави Анатолія Гриценка він привселюдно оголосив, що сам іде в президенти. А, по-друге, Садовий пообіцяв більше не балотуватися у міські голови Львова. Тим самим чітко проартикулировал про рішучому бажанні рухатися вперед і тільки вперед.
"Самопоміч" означає самовпевненість
"У Садового три каденції - я вже фактично більше 12 років. Я просто сьогодні відчуваю, що якщо не перейду на більш високий рівень і не буду працювати для країни, ми можемо втратити те, що маємо тут у Львові", - пояснив львівський градоначальник свою позицію у великому інтерв'ю для львівського інтернет-видання Zaxid.net офіційно належить, до речі, його дружини Катерини Кіт-Садової. А на зустрічне питання, якщо, припустимо, ви не виграєте президентські вибори, лідер "Самопомочі" сказав, як відрізав: "Я виграю вибори - це раз. По-друге, я готовий на наступні 10 років переїхати до Києва, працювати в Києві. Але під старість повернуся до Львова і буду у Львові".
Безумовно, бути завжди впевненим у своїх силах - це похвально і навіть в цілому правильно, хоча, згідно з соцопитуванням, за останні три роки президентський рейтинг Садового обвалився ні багато, ні мало, а в шість разів. Наприклад, за даними соціологічної групи "Рейтинг", у жовтні 2015 р. за львівського мера на виборах президента були готові проголосувати 12% тих українців, хто має намір прийти на виборчі дільниці і вже визначився з вибором, зараз же їх залишилося лише трохи більше 2%. Та й минулий тріумф "Самопомочі" на парламентських перевиборах-2014 з сенсаційними 11% голосів ґрунтувався на трьох китах, які вдруге вже навряд чи здатні спливти.
Перший - це присутність в команді виключно "нових осіб", раніше ніколи не перебували у Верховній Раді, тобто без якого-небудь негативного політичного шлейфу. Другим китом була експлуатація у всьому і скрізь поміркованості, а не радикалізму, і розважливості, а не максималізму. Ну а третьою складовою загального успіху було особисте реноме Садового, дійсно зробив зі Львова привабливий центр як для внутрішньоукраїнського, так і для міжнародного туризму. Але на сьогоднішній день по всіх трьох пунктах - одні проблеми, що, втім, не заважає "Самопомочі" і її лідеру продовжувати ставити все ті ж, досить заяложені пластинки.
Битва зі статусними млинами
Поряд з тим, що "нові обличчя" з команди Садового за останні чотири роки добряче надокучили і нічого особливо нового не запропонували, сама партія відразу порвала зі своїм респектабельним лібералізмом, зробивши основну ставку на революційний радикалізм, уособлений в чому не самим партійним лідером, а експресивним крилом імені Насіння Семенченко та Єгора Соболєва. Як це було і під час вікопомної торгової блокади ОРДЛО, і в ході торішнього так званого "Михомайдана". Взагалі-то полум'яна боротьба з абсолютно віртуальним "особливим статусом Донбасу" вже стала своєрідною візитною карткою навіть поміркованої частини "Самопомочі". Тим самим за пояс були заткнуті навіть такі записні радикали, як Олег Ляшко співтовариші, а також давні львівські недруги Садового зі "Свободи" Олега Тягнибока.
Таким чином, у разі урочистості мера Львова на президентських виборах-2019 запекла битва в стилі Дон Кіхота з різними статусними млинами стане, по суті, однією з основ нової державної політики. Точніше, її свіжого піар-супроводу, а в піарі Садовий справді мастак. В реальності ж йому доведеться використовувати той же набір політико-дипломатичного інструментарію, яким оперує і нинішня владна команда Петра Порошенка. До того ж, враховуючи програмні положення з недавніх пір союзного "Демальянсу" про те, що безпека на окупованих і прилеглих до них територіях повинна забезпечуватися не тільки українськими військовими, але і за допомогою міжнародних миротворчих сил, розгледіти якусь новизну в підходах на цьому напрямку Садового-президента буде дуже складно.
Однак для підтвердження даних українцям своїх жорстких передвиборних обіцянок декларуватися буде дещо інше, якщо не зовсім протилежне, що викличе помітне нерозуміння зі сторони колективного Заходу. Тут-то до Вашингтона, Брюсселя та інших західних столиць раптом почне доходити, що в програмних документах "Самопомочі" абревіатур ЄС і НАТО немає і ніколи не було, а згадується лише відстоювання відмови від позаблокового статусу України. Крім цього, нарешті, з'ясується, що партія Садового виступає за політику "національного економічного прагматизму", яка покликана позбавити країну від статусу "економічної колонії". Правда, демонстративні бої Києва з цим таким же віртуальним статусом може викликати реальний охолодження відносин з Євросоюзом, і з США, ризикуючи залишити Україну де-факто наодинці в триваючої війни з Росією.
Розрахунок на абстрактні "вихлопи"
"Бюджет країни - приблизно 1 трлн. грн. Він не такий, як хотілося б, зайвих грошей немає. Але якщо ми почнемо впроваджувати цифрову економіку, тоді є шанс його збільшити. Так ми зможемо суттєво скоротити кількість людей, які працюють у державному управлінні. Вважаю, що в Україні потрібно ліквідувати обласні державні адміністрації як влада. Користі від них немає. Основну ставку треба робити на міста. А замість ОДА повинні бути невеликі офіси, які повинні бути в підпорядкуванні уряду і допомагати містам мати кращу координацію з Кабміном", - Садовий поділився своїм баченням системи держуправління зі студентами Сумського держуніверситету 16 жовтня. І додав, що на його переконання, це серйозно зменшить бюджетне навантаження, вивільнить кошти, які можна буде інвестувати в технології, які дадуть найбільший "вихлоп" для країни.
Тобто лише один цей приклад дозволяє припустити, що за президентства лідера "Самопомочі" українцям буде надана можливість спостерігати за різними ініціативами Банковій поекспериментувати з вертикаллю виконавчої влади в розрахунку на якісь абстрактні "вихлопи". Хоча в реальному вимірі ліквідувати ОДА як клас буде досить складно, адже інститут місцевих держадміністрацій прописаний у Конституції, для зміни якої, як відомо, потрібно мати у ВР більше 300 голосів. Так що подібне експериментаторство, швидше за все, обмежиться просто супутнім гучним піаром Садового.
Аналогічних імітацій "самопомічних" реформ на телекамери варто очікувати у всіх суспільно важливих сферах внутрішньої політики плоть до улюбленої нинішнім львівським мером і його соратниками темою боротьби з корупцією. Між іншим, для такого процесу Садовим вже зараз підібрана відповідна яскрава обкладинка - "розрив корупційної кругової поруки в політиці". Само собою, ніякої конкретики до даного визначення не додається, крім надії на вже існуючу в Україні антикорупційну інфраструктуру, до створення якої, треба визнати, доклали свою руку і представники "Самопомочі".
Гнучкість "технологічної модернізації"
Не менш обтічно звучить в сьогоднішніх передвиборчі висловлювання Садового і якась "технологічна модернізація", обов'язково зазначається їм паралельно з необхідністю подолання корупції. Втім, якщо покопатися в програмі його партії, мова, по всій видимості, йде про наступних двох постулатах.
Перший - "зосередження зусиль та ресурсів на пріоритетах, які забезпечать створення якісних робочих місць, збільшення експорту та імпортозаміщення, серед яких високі технології, машинобудування і поглиблена переробка". І другий більш конкретизований - "створення точок зростання та інструментів розвитку - технологічних та індустріальних парків, експортно-кредитного агентства, банку розвитку і фонду модернізації". Ось, власне, і всі складові українського економічного дива", яке мер Львова обіцяє зробити бувальщиною, якщо народ довірить йому пост глави держави.
В іншому партійні програмні установки залишають настільки широкий простір для їх тлумачень, що маневрувати в своїй економічній політиці можна буквально по-всякому. Чого, наприклад, варті хоча б такі "поетичні" формулювання: "звільнення малого і середнього бізнесу від кріпацтва фінансово-промислових груп шляхом запровадження реальної антимонопольної політики", "забезпечення доступної вартості фінансових ресурсів" або "активна роль держави у світовій боротьбі за ресурси, інвестиції і ринки". Але однієї такої політичної "поезією" ситий явно не будеш.