Україна Порошенко. Ядерні заряди для Путіна і операція "наступник" для Заходу
З нагоди новорічних і різдвяних свят "ДС" згадує найбільш резонансні тексти минулого року.
Чим ближче президентські вибори, тим завзятіше претенденти на найвищу посаду в державі змагаються в красномовстві, обіцяючи потенційним виборцям всі блага земні і навіть трішечки небесних. У своєму новому циклі матеріалів "Куди вони просувають Україну" в рамках проекту "Вибори-2019. Який нам потрібен президент" "ДС" пробує допомогти виборцям трохи краще орієнтуватися в потоці кандидатських обіцянок, для чого ми спробували уявити, якою буде Україна після перемоги кожного з кандидатів у президенти.
Конструюючи образ України майбутнього, ми виходимо з двох простих припущень. Перше, на президентських виборах переміг якийсь конкретний кандидат, і друге - він реалізує або хоча б активно намагається здійснити все те, що обіцяв виборцям під час передвиборної кампанії. При цьому ми розуміємо, що результат дуже часто може виявитися абсурдний, оскільки обіцянки і плани багатьох кандидатів явно суперечать один одному. Але раз вже претенденти обіцяють будувати країну абсурду, виборець повинен це знати. Для зручності ми намагалися представити Україну майбутнього за п'ятьма головними напрямками: внутрішня політика, зовнішня політика, соціальна та культурна сфери та економічні перетворення. Крім того, окремим напрямком виступає питання відносин з Росією і політика щодо окупованих нею територій Донбасу і Криму.
Петро Порошенко відрізняється від всіх інших претендентів на президентську булаву тим, що він вже нею володіє. Припустимо, що він знову переміг на виборах і приступив до реалізації або завершення всього того, що він наобіцяв або ініціював раніше.
Зрозуміло, що другий строк президентства Порошенко - це період, коли він намагається встигнути зробити або довести до розуму все те, що не встиг під час першого терміну. Але не слід забувати, заради чого він це робить. У нього є два надзавдання: оптимістична і реалістична. Оптимістична - отримати місце в історії як президент, який відірвав Україну від Московії і повернув в Європу і західний світ. Реалістична - убезпечити від переслідувань себе і свій бізнес після завершення другого терміну.
Зовнішня політика. "Ми воссоединяемся зі своєю сім'єю"
Ще в травні 2014-го, перед першими президентськими виборами, Порошенко розповідав у публічних виступах, що у нього є мрія: коли завершиться його другий президентський термін, стати депутатом Європарламенту. Напевно, там він міг би претендувати на який-небудь великий піст, бути може, навіть на найвищий (президента Європарламенту). Але для цього, зрозуміло, потрібно, щоб Україна спочатку стала членом Євросоюзу. А це навряд чи встигне статися до весни 2024-го, коли Петру Олексійовичу доведеться поступитися будинок на Банковій новому господареві.
Тим не менше цієї мети - вступу України в Євросоюз - присвячена вся діяльність Порошенко під час другого президентського терміну. В двері ЄС він стукає з тією ж наполегливістю, з якою в 2014-2017 рр .. домагався безвиза. І ніякої нової риторики йому вигадувати не потрібно. Вона вже була придумана під час епопеї з безвизом: ми говоримо "остаточне "Прощай!" Російської імперії. І ми воссоединяемся з сім'єю, частиною якої були століттями".
Втім, це не означає, що Порошенко тільки тим і зайнятий, що дзвонить європейським лідерам і запитує: "Ну коли вже ви нас візьмете в ЄС?". У нього є покроковий план, багато пунктів якого він розкрив ще у вересні 2017 р.
Наприклад, одна з головних проблем, якими він зайнятий в 2019 р. після повторної перемоги на президентських виборах, - це новий контракт з Росією з газового транзиту (нинішній діє до 31 грудня 2019 р.). "У зв'язку з тим, що контракт закінчується в 2019 р., наше завдання - за допомогою Євросоюзу домогтися революційного зміни в організації транзиту. А саме - щоб російський газ європейці купували не на західному, а на східному кордоні України. А Україна якісні транзитні послуги надавала не Росії, а Євросоюзу", - пояснив свою задумку Порошенко.
Це означає, що контракт з Росією щодо транзиту російського газу через територію України укладає вже не Україна, а ЄС як покупець цього газу. Завдяки цьому Порошенко отримує можливість вже хоч на наступний день після початку дії нового контракту розривати дипломатичні (а з ними і всі економічні) відносини з РФ. Правда, перш ніж робити це, потрібно ще повністю перейти на закупівлі ядерного палива для українських АЕС у Westinghouse Electric.
Звичайно, умовити ЄС взяти Україну під свою парасольку в транзитному питанні - це теж зовсім непросте завдання. Але вирішуване, якщо зробити ЄС акціонером української газотранспортної системи, що заодно повинно стати гарантією від знелюднення української труби з-за прокачування російського газу в ЄС через всякі "Північні потоки". Якщо врахувати, що переговори з цих питань збігаються у часі з парламентськими виборами і формуванням нової правлячої коаліції, то недивна епічна війна в українському інформпросторі по газовій темі.
Інші кроки у напрямку євроінтеграції теж даються зовсім не так легко і просто, як хотілося б: асоціація з Шенгенською зоною, приєднання до Митного союзу ЄС та Енергетичного союзу ЄС, вступ в дію Спільного авіаційного простору і Єдиного цифрового ринку. "Реалізація цих ініціатив фактично перетворить східні кордони України в східні кордони Євросоюзу ще до того, як ми де-юре приєднаємося до ЄС. В результаті такої стратегії ми максимально наблизимося до критеріїв членства в Євросоюзі. Україна буде секторально інтегрована з ЄС, майже як будь-яка країна Євросоюзу. І тоді питання про членство стане лише формальним питанням часу", - обіцяв Він. Але самому йому, звичайно, мало "де-факто" і "майже", йому хочеться "де-юре" і "зовсім".
Для цього психологічно дуже важливий крок - вступ до НАТО. Всі колишні партнери СРСР по Варшавському договору, як і країни Балтії, перш ніж їх взяли в ЄС, стали членами НАТО. Тільки після цього західноєвропейці стали сприймати їх як "своїх". "Дороговказні зірки, що світять нам у дорозі, - це зірки прапора Європейського Союзу. А компас України - це той, що намальований на емблемі НАТО", - напівнатяком висловлював ту ж думка (шлях в ЄС через НАТО) Порошенко.
Він давно пообіцяв (і українцям, і НАТО) перевести українську армію на стандарти НАТО до кінця 2020 р. "Впевнений, саме армія стане першою державною інституцією, яка буде відповідати критеріям членства в Альянсі. Без формального схвалення Плану дій щодо членства ми, тим не менш, виконуємо його в односторонньому порядку", - запевнив Порошенко. І якщо в 2019-му головна тема - газова, то в 2020-му - тема НАТО.
Навесні 2020 р. в Києві збирається Парламентська асамблея НАТО (про це стало відомо ще в жовтні 2017-го). У 1995-2002 рр. честі прийняти у себе ПА НАТО удостоювалися Угорщина, Румунія, Литва і Болгарія, і всі вони після цього були прийняті в Альянс.
Отримання офіційного запрошення до Альянсу залежить насамперед від позиції США. Після заяви США про припинення дії договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності за порушення його Росією Вашингтон виявляє особливий інтерес до зміцнення східного флангу НАТО. У Порошенка з'явилася можливість запропонувати Дональду Трампу або нового господаря Білого дому (дата чергових президентських виборів у США - 3 листопада 2020 р.) створити на східному кордоні України американські військові бази, де могли б розміститися і ракети з ядерними боєголовками. Як казав сам Порошенко, "десяток Будапештських меморандумів коштує менше, ніж один ядерний заряд". Звичайно ж, це означає ще одну епічну війну в українському інформпросторі.
А от щодо світу на Донбасі Порошенко нічого не обіцяв - крім того, що "з Москвою треба завжди бути готовими до гіршого" і що він особисто буде намагатися, щоб посилювався українське та міжнародне тиск на Росію з метою змусити її піти з Донбасу, і з Криму. До речі, чергові президентські вибори в РФ повинні відбутися 17 березня 2024 р. - за два тижні до президентських виборів в Україні.
Економіка. "Не треба виводити - вкладайте в Україну"
Щоб змінити щось в економічній сфері, Порошенко після перемоги на президентських виборах змушений чекати виборів нового парламенту. І потім вже через нього протягувати закони для реалізації своїх обіцянок. Втім, Порошенко не сидить склавши руки, чекаючи виборів нової Верховної Ради. Його економічні ініціативи включаються в число головних гасел передвиборчої кампанії партії "Солідарність".
Свої побажання депутатам Порошенко неодноразово висловлював. Тому просто перерахуємо їх.
Створення цивілізованого ринку землі. Для цього мало скасувати мораторій на купівлю-продаж земель сільгосппризначення. Потрібно прийняти ще ряд законів і підзаконних актів, щоб цей ринок повноцінно запрацював. Домігшись цього, Порошенко може сподіватися отримати місце в історії ще і як реформатор економіки.
Прийняття закону про Національне бюро фінансових розслідувань. "Його в парламенті поклали під сукно, тому що нібито він підсилює повноваження президента, - скаржився Порошенка у вересні 2018-го. - Але закон про іншому - про захисні бар'єри для бізнесу від тиску цілого сонму різних правоохоронних органів. Ми повинні це припинити. Це чесно по відношенню до українського бізнесу". Заодно це допомагає нівелювати тему про причетність Порошенка до корупції.
Введення податку на виведений капітал (замість податку на прибуток, який зараз, за словами Порошенка, "не закон, а настрій: апетит інспектора визначає, що можна віднести на собівартість, а що ні"). "Правильніше було б його називати податком на виведення капіталу. Не треба виводити - вкладайте в Україну, тому що він стимулює вкладати у виробництво", - пояснив Порошенко. А його представник у парламенті Ірина Луценко назвала цей податок податком на офшоризацию. Правильно, тому що введення цього податку допомагає поховати тему про горезвісних "офшорах Порошенко".
Плюс ще ряд законів: про концесії, про процедурі банкрутства, про бізнес-омбудсмена, про посилення відповідальності працівників контролюючих органів. Важливо також, що з 1 липня 2019 р. починає діяти ринок електричної енергії (згідно з законом, прийнятим у квітні 2017-го) і остаточно відходить у минуле нещаслива формула "Роттердам", на критиці якої пиарилось безліч конкурентів Порошенко.
Внутрішня політика. "У сьогоднішніх влади замінять завтрашні"
У внутрішній політиці Порошенко одразу ж після перемоги на президентських виборах концентрується на виконанні своїх обіцянок про боротьбу з російською агентурою і з популізмом. "Ми бачимо, як п'ята колона піднімає голову, намагається зібрати разом різні свої шеренги, користуючись перевагами демократії, активізується в інформаційному просторі. Наше завдання надзвичайно складна - дати їм відсіч, не порушуючи норм європейської демократії", - попередив він у вересні 2018 р. Ще раніше, в лютому 2018-го, він анонсував: "Я захищу країну від безвідповідальних популістів, - навіть незважаючи на те, що вони уклали таємний союз з контрреформаторами і реваншистами". Після президентських виборів у Порошенка, який отримав мандат народної довіри, розв'язані руки. Як наслідок, п'ята колона Кремля та популістські партії на парламентських виборах восени 2019 р. і через рік на місцевих виборах отримують низькі результати.
У той же час з'являється інша політична альтернатива нинішній владі, що було анонсовано самим Порошенко ще в березні 2017 р. "Демократія працює тоді, коли у сьогоднішніх влади замінюють завтрашні, а не вчорашні чи позавчорашні", - пояснював Петро Олексійович свій план. Він пообіцяв, що буде тільки радий, якщо "в парламенті по відношенню до нинішньої влади сформується сучасна альтернатива. Альтернатива більш ліберальна, більш демократична, більш проєвропейська, ніж нинішня коаліція. І головне - непопулистская, позбавлена схильність до демагогії, і в арсеналі якої немає простих, а тому нечесних рішень". Саме цій альтернативі Порошенко хоче цивілізовано передати владу до 2024 р. Так, це хитрий варіант операції "наступник", але для західних партнерів це краще, ніж заміна в 2024-му Порошенко на когось із представників його партії.
Зрозуміло, Порошенко готується до найгіршого для нього варіантом, коли влада піде "не в ті руки". Саме тому він всі роки свого президентства дуже уважно ставиться до питань законності своїх дій і ретельно намагається уникати рішень, за які його можна було б посадити. Ну і в судовій системі стає дедалі більше суддів, які своєю кар'єрою зобов'язані саме йому, а не, скажімо, Портнову, Медведчуку або Ківалову.
У той же час Порошенко показав, що і в рамках закону він вміє завдавати відчутних ударів. Його улюблений метод - не піддавати репресіям (йому не потрібен імідж диктатора в очах Заходу), а позбавляти ресурсів. До речі, Томос про автокефалію - це саме спосіб позбавити ресурсів (у т. ч. агітаційних та організаційних) кремлівську п'яту колону. Наскільки Порошенко може бути рішучим - це може розповісти Ігор Коломойський, згадуючи втрату Приватбанку.
Так що від Порошенка весь час можна чекати сюрпризів. І другий термін його президентства точно не назвеш нудним.
