"Україна — не Європа". Як Кремль хоче створити в Україні другу п'яту колону

У Кремлі, схоже, всерйоз почали підготовку до наших виборів. Незабаром в Україні може з'явитися новий політпроект, який буде запевняти щосили, що він — проти Путіна. І під цим прикриттям переконувати, що Україні потрібен не європейський, а азіатський шлях.

Навіщо це Путіну

Соціологи сходяться на тому, що у відверто пропутінських сил в Україні є електоральна стеля — 20%, вище якого вони не стрибнуть. Вони можуть йти на вибори однією партією, двома або кількома, ставити своїми лідерами кума Путіна або віце-прем'єрів уряду Азарова, але в будь-якому випадку вони наберуть сумарно не більше 20%. Цього може вистачити для того, щоб претендувати на участь у правлячій коаліції. Але цього точно не вистачить для того, щоб змінити зовнішньополітичну орієнтацію України. А Путіну зараз потрібно саме це.

І ось тут у Кремля є лазівка. Причому не маленька, а дуже здоровенна. Називається вона "проти Путіна, а й проти Заходу". А як раз зараз настає золотий час для просування міфологеми "Захід нас кинув". Мовляв, "Захід домовився з Путіним за нашою спиною по "Північному потоку-2" і не візьме нас ні в НАТО, ні в ЄС, а буде лише використовувати як буферну зону".

Цільова аудиторія цієї міфологеми — та частина патріотів України, особливо російськомовних, яка категорично проти Путіна і ні за що не проголосує за ОПЗЖ, Віктора Медведчука і Юрія Бойка, але яка також налаштована рішуче проти Петра Порошенка і "Європейської солідарності". У 2019 р. ця категорія виборців була однією з головних опор Володимира Зеленського та партії "Слуга народу". За два роки ці люди дуже розчарувалися в Зеленський, а після серії його зовнішньополітичних провалів можуть взагалі відвернутися від нього.

У Кремлі не мають надій переробити цю категорію українських виборців в любителів Путіна і прихильників військового та економічного союзу з Росією. Для Кремля досить, щоб ці українці плювалися, почувши слова "НАТО" і "Євросоюз".

Варто підкреслити, що ця міфологема для своєї правдоподібності потребує жорсткої антипутінської складової. Тому тут не годиться "Медведчук-лайт" або помірна версія ОПЗЖ. Справді, ця міфологема намагається переконати, що беззубі США, імпотентну НАТО, продажний Євросоюз (і з ними підступний МВФ) залишили нас один-на-один зі злісним Путіним, дозволили йому окупувати Крим і частину Донеччини та Луганщини, а зараз дозволили йому запустити "Північний потік-2", який робить Україну ще більш вразливою. Без злобного Путіна ця жахлива картина розсипається.

Медведчук, Бойко і ОПЗЖ віщати про злісному Путіну не можуть в принципі. А хто може?

Друга п'ята колона

Про те, що Кремль зайнявся підбором другий п'ятої колони, свідчить цілий ряд ознак. Міфологему "Захід нас кинув" вже просувають деякі епатажні представники влади типу Арестовича; напевно, після парламентських канікул цю пісню заспівають і деякі депутати з числа "слуг народу". В українських сегментах соцмереж активізувалися апологети Дональда Трампа, які натужно ліплять Джо Байдену імідж зрадника України. Свіжа історія — бурхливе обговорення блогу заступника головного редактора інтернет-видання "Страна.UA" Світлани Крюкової.

Крюкова різко розкритикувала статтю Путіна "Про історичну єдність росіян і українців", викликавши неабиякий подив серед людей, які вважають "Країну" проросійським виданням. Тим часом, блог по суті виконав подвійну функцію: по-перше, вкинув в українську блогосферу потрібну Кремлю міфологему і, по-друге, виявив тих, хто попався на цей гачок.

У вірусу "Україна — не Росія, але і не Європа" три активних елемента.

Перший елемент: Путін поганий — він, наприклад, узурпував владу і перетворив Росію в країну-ізгоя.

Другий елемент: Європа про нас забула, хоча колись, наприклад, київські князі родичалися з королівськими династіями Франції, Німеччини, Угорщини.

Третій елемент: навіщо нам та Європа, краще дивитися на Азію. Мовляв, ще півстоліття тому Китай, Південна Корея або той же Сінгапур були жебраками, а сьогодні їм впору заздрити.

Правда, що стосується першого пункту, то найближчі приклади, де народ не давав "нікому приклеїтися до президентського стільця на чверть століття", — це Польща і Словаччина, а також Литва, Латвія, Естонія, давно обігнали Росію за ВВП на душу населення. Тим часом в Китаї вже більше 70 років править одна партія. Генерал Пак Чонхи правил Південною Кореєю більше 17 років (з 1962 по 1979), поки його не застрелили. Прем'єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю правил понад 31 рік, з 2004-го (уже майже 17 років) цей пост займає його старший син Лі Сянь Лун. Ну а найбагатші країни Аравійського півострова — взагалі монархії: Королівство Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати і Султанат Оман.

Втім, головне зовсім не факти, а успішне впровадження в маси ідеї "Україна — не Росія, але і не Європа", а значить, треба дивитися в Азію. Імена ж політиків, які будуть нести новий меседж в люди, як і назва якоїсь третьої політичної сили, запит на яку вже давно дозрів, ми дізнаємося вже скоро. Благо, інфантильна реакція влади на провал в питанні "Північного потоку-2" відкриває перед новим проектом, оповитим російським флером, найширші можливості.