Україна без Саакашвілі. Як повторювачі Майдану зробили "режим Порошенко" сильніше
"Що мене не вбиває, робить мене сильніше" — в цій фразі Ніцше, напевно, є зерно істини. Хто знає, як повернулася б історія, якби Янукович чотири роки тому не втік, а просто виконав угоду про врегулювання кризи, яке він підписав 21 лютого 2014 р. з тодішніми лідерами опозиції Арсенієм Яценюком, Кличком та Олегом Тягнибоком за участю європейських посередників — представників Німеччини, Польщі та Франції. У тому угоді йшлося про проведення президентських виборів "не пізніше грудня 2014 р.". У режиму Януковича було б близько дев'яти місяців, щоб перегрупувати свої сили, пересварити між собою опозиціонерів, увібрати частина їх в свої ряди і перемогти.
Протягом чотирьох місяців, з 17 жовтня минулого року, намагалися повторити революцію в Україні кілька народних депутатів разом з Михеилом Саакашвілі. Вони дуже сподівалися викликати в українців такий же підйом, як чотири роки тому. 18 лютого повторювачі провели у Києві та інших містах "Марш за майбутнє", який, за їхніми розрахунками, повинен був стати кульмінаційним. Справді, чотири роки тому саме в цей день почалася вирішальна фаза протистояння між Майданом і режимом Януковича. І партія Саакашвілі "Рух нових сил" напередодні своєї акції закликала: "Завтра вирішальний день для всіх нас і чинної влади. Якщо ви хочете жити в європейській демократичної процвітаючої України, без олігархів і корупціонерів, не проспіть власне майбутнє. Виходьте за себе і своїх дітей та онуків на "Марш за майбутнє". Інакше ми і далі будемо мати справу з президентом-баригою..."
Цей марш був важливий для організаторів ще й тому, що він повинен був продемонструвати народне обурення депортацією Саакашвілі. Що ж, акція відбулася і навіть була досить масовою. РНС похвалився: "Понад 100 тис. людей у всіх регіонах зібралися на марш за відставку Порошенка і краще майбутнє України! Мітингували від Львова до Дніпра, від Луцька до Одеси! Сьогодні ми єдині, як ніколи, ми більше не можемо терпіти, ми більше не будемо чекати!" Не станемо сперечатися про кількість, але скажімо за підсумки. Вони — ніякі. І фраза "ми більше не будемо чекати!" схожа на застереження по Фрейду: ті, хто прийшов на акцію, зазнали жорстоке розчарування через те, що знову, як і в попередні рази, марш закінчився нічим.
Справа не тільки в тому, що перші особи держави, як і переважна більшість киян, проігнорували цю подію. Саакашвілі на попередньому віче, яке він зібрав 4 лютого, пообіцяв: "До 18 лютого ми вам представимо альтернативне уряд і десяток нових кандидатів у президенти, з яких ви повинні вибрати". Проте навіть цього організатори не змогли виконати. В резолюцію віче 18 лютого вони включили пункт: "Продовжуємо формування списку кандидатів у депутати у тимчасовий парламент і антикризовий уряд України". А як же "більше не будемо чекати"? Обіцянку "десятка нових кандидатів у президенти" взагалі зникло.
На акції були присутні аж (це іронія) шість народних депутатів: Юрій Дерев'янко, Віталій Купрій, Володимир Парасюк, Семен Семенченко, Єгор Соболєв, Віктор Чумак. Від маршу дистанціювалися найближчі союзники Саакашвілі з "Демальянсу" (нардепи Сергій Лещенко, Світлана Заліщук, Мустафа Найєм), як і депутати з "Самопомочі" і "Батьківщини". Цим акція повторювачів разюче відрізнялася від Майдану, зі сцени якого регулярно виступали лідери опозиційних фракцій-Яценюк, Кличко, Тягнибок. Примітно і те, що за чотири місяці своїх віче і маршів повторювачі не знайшли прихильників серед українських виконавців — ні серед зірок, ні серед молодих груп. Хоча співати для учасників Майдану було великою честю.
Ніякої дати нового маршу не оголошено. Напевно, гроші скінчилися. Це абсолютно протилежно тому, як розвивалися події чотири роки тому: вже 22 лютого Майдан отримав більшість у парламенті і свого в. о. президента Олександра Турчинова, 27 лютого — свого прем'єра Арсенія Яценюка. Майдан став революцією. А спроба повторити завершилася демонстрацією імпотенції організаторів.
Про те, чому ця спроба була наперед приречена на невдачу, "ДС" писала ще три місяці тому. Зараз розбиратися з причинами провалу чотиримісячних потуг повторювачів можна залишити історикам. Важливіше те, що буде далі. Організатори віче і маршів дуже любили ставити знак рівності між режимом Януковича і "режимом Порошенко". Що ж, їх можна привітати: вони не вбили "режим Порошенко", а зробили його сильніше.
Насамперед, повторювачі призвели Порошенко в тонус, не дали йому розслабитися в теплій інформаційної ванні", яку йому звикла готувати його адміністрація. Він перейняв деякі гасла акції, що почалася 17 жовтня, і тепер перший вимагає від парламенту голосувань за скасування депутатської недоторканності і за створення антикорупційного суду. Також тепер він цілком може організувати розпуск парламенту та позачергові вибори нового — знову ж таки "на прохання трудящих", тобто відгукуючись на вимоги віче і маршів. За рік, що залишився до президентських виборів, Порошенко буде мати можливість продемонструвати результати Генпрокуратури у боротьбі з корупцією, і результати уряду в підйомі економіки і життєвого рівня громадян. І це при тому, що пропозицію Порошенку про миротворців ООН на Донбасі, яке викликало посмішки ще рік тому, вже отримало публічну підтримку багатьох західних лідерів (і непублічну — у вигляді тиску на Путіна) і має шанси почати реалізовуватися як раз під президентські вибори в Україні.
А крім того, повторювачі своїм потішним табором під Верховною Радою і скандалами з грошима Курченко капітально дискредитували в очах суспільства саму ідею протестів проти "режиму Порошенко". Втім, тут організатори протестів самі винні. Адже вони стільки місяців вселяли українцям гасла про суцільний зраді і про те, що після Майдану все змінилося тільки до гіршого. Звичайно, це відбиває бажання протестувати. Навіщо робити новий майдан, якщо після нього стане ще гірше?
Тому якраз та частина населення, яка виявилася найбільш вразливою до розповідей про зраді, не змогла мобілізуватися. Вона наслухалася від своїх лідерів, що "в цій країні все погано, всі звідси тікають, тут немає майбутнього", ну і увійшла в депресію. А Майдан піднявся тому, що вірив в Україну. І Порошенко тут ні при чому.
