"Дешева" схема. Полетять голови Київської митниці після спецоперації НАБУ І ГФС
У схемі були замішані підставні фірми, "ручні" суди та інша інфраструктура незаконного імпорту. Про нюанси операції розповімо далі, поки звернемося до передісторії.
У 2012 р. в 55-ю статтю Митного кодексу внесли відомі у вузьких колах поправки. Законодавчі зміни проводилися під прапором боротьби з бюрократією і під девізом захисту легального бізнесу. Була задекларована наступна проблема: дуже часто ціна товару, яка декларувалася компанією-імпортером, суттєво відрізнялася від тієї, яку виставляли інспектори при проходженні митного огляду. Імпортери, природно, намагалися її знизити, адже від цінової бази розраховуються суми митних зборів і ПДВ, який нараховується на імпортний товар. Найпростіший митний калькулятор покаже вам, що мова йде про істотну націнки на вартість партії товару, один тільки ПДВ потягне на 20% від задекларованої суми. Вся ця історія призвела до того, що на митниці утворилися дві групи з різними інтересами.
Перша група - це, так би мовити, законослухняні імпортери, які чесно декларували товар (так, були й такі), але при цьому стикалися з неправомірними вимогами митників збільшити задекларовану вартість: що варто було інспекторам, наприклад, вантаж апельсинів з Туреччини оцінити не виходячи з оптової ціни, а вартість даного фрукта в елітному одеському магазині. В результаті імпортер повинен був: а) погодитися і заплатити в кілька разів більше; б) віддати половину митнику, але все одно заплатити більше; в) стоїчно дивитися, як вантаж фруктів перетворюється в неапетитне місиво.
Друга група - це ті, хто реально занижував вартість товару.
Щоб від боротьби з плохишами не страждали кибальчиші, в Митний кодекс і були внесені згадані вище зміни.
Відтепер імпортер, який не погодився з рішенням митних органів, міг внести депозит, який покривав фіскальні вимоги, забрати товар і пустити його в торговий оборот на території України на цілком законних підставах, попутно доводячи свою правоту в суді. І якщо суд визнавав, що вимоги митних органів щодо збільшення оцінки митної вартості товарів були необгрунтовані, імпортер отримував частину свого депозиту (за мінусом виплати податкових зобов'язань виходячи із задекларованої ним вартості товарів).
Однак начебто цивілізована (за українськими мірками) модель взаємодії митниці та бізнесу в нашій практиці перетворилася в чергову дірку для повені сірим імпортом.
Виглядала ця схема наступним чином: компанія-імпортер декларувала митну вартість товару, митники не погоджувалися, підприємець вносив гарантійний депозит на збільшену суму зобов'язань і забирав свій товар, паралельно запускаючи справа в "підгодованому" суді, який, як на конвеєрі, виносив відповідні рішення на користь "потрібних" компаній і підтверджував обґрунтованість заниженої ціни. Після цього імпортер з судовим рішенням на руках погашав свої зобов'язання з податків і зборів виходячи з ціни, наприклад $0,5 за кіло взуття, і на законних підставах забирав частину свого депозиту, який обліковувався на митниці. Принадність даної схеми полягала в тому, що митники тут були як би і ні при чому: вони свій обов'язок виконали, вказали правильну ціну, утримали депозит, а от суди встали у них на шляху захисту державних інтересів. Звичайно, для повноти картини хотілося б при цьому побачити більш активну позицію митниці з оскарження судових рішень, відстоювання своєї позиції у суді, написанням скарг у прокуратуру і суддівські наглядові органи, але це вже оціночні судження.
На даний момент митниця є дійсно ласим шматком адмінресурсу: за станом на 1 жовтня 2017 р., ГФС забезпечує надходження до зведеного держбюджету на рівні 380 млрд грн, а митниця - 226 млрд грн.
У структурі надходжень, які забезпечила митниця, 177 млрд грн становить ПДВ, який нараховується на вартість ввезених на територію України товарів. Що стосується Одеської митниці, то за обсягами перерахування грошей в казну вона змагається з митницею Київській та її квартальний кеш-фло становить близько 4-5 млрд грн.
Дані показники, крім усього іншого, демонструють всю неспроможність так званих "грузинських реформ на митниці, які намагалася реалізувати "обличчя Майдану", філолог Юлія Марушевська. Справа в тому, що грузинський досвід по встановленню зеленого митного коридору, спрощення і максимальному прискоренню митних процедур базується на параметрах грузинської економіки та внутрішнього ринку. Країна, яка практично нічого не виробляє, крім вина та мінеральної води, і спеціалізується на розвитку сфери послуг і сектора туризму, зацікавлена в імпорті максимальної кількості дешевих товарів. У той же час Україна, яка змушена проводити власну промислову політику для захисту індустріального потенціалу, просто зобов'язана створювати бар'єри у вигляді загороджувальних імпортних і експортних мит (останні необхідні для збереження на внутрішньому ринку таких видів сировини, як металобрухт і деревина).
Читайте також: БЕЗВІЗОВИЙ ЛІС. ЯК ЄВРОПЕЙЦІ ВИСТАВИЛИ СЕБЕ ПИХАТИМИ ЖЛОБАМИ
Перші спроби навести порядок на митниці були зроблені при введенні за ініціативою прем'єр-міністра Володимира Гройсмана так званих "митних сотень". Начальник відділу оперативного управління податкової поліції Києва Олександр Халковский, який координував роботу мобільної групи ГФС в Одеській області з травня по липень 2017 р., заявив, що за результатами роботи було встановлено, що 90% імпортерів мають явні ознаки фіктивності, зокрема, зицпредседателей фунтів в ролі директорів.
Потім до розслідування підключилася прокуратура, яка виявила кілька конвертаційних центрів, які обслуговували імпортний "фиктарь" і діяли в Києві та Одесі з річним оборотом до 1 млрд грн.
Саме тоді несміливо прозвучало ім'я Вадима Альперіна, правда, без конкретики, а як би побіжно і на "Фейсбуці" (в коментарі глави прес-служби ГПУ Лариси Сарган).
І ось зовсім недавно, в результаті спільних дій НАБУ та органів ГФС, було виявлено кілька десятків фірм-пустушок з підставними директорами, які, використовуючи лазівки ст. 55 Митного кодексу, в десятки разів занижували на Київській митниці вартість імпортного товару, у результаті чого державному бюджету було завдано збитків у розмірі сотень мільйонів гривень. Досить сказати, що в процесі розслідування були заарештовані гарантійні депозити імпортерів на суму 450 млн грн, а адже це лише верхівка айсберга, так сказати "хвіст схеми". Була повністю розкрита і вся схема: з заниженням імпортної вартості, виведенням товару з митниці в торговий оборот на підставі ст. 55 Митного кодексу, рішеннями місцевих судів, які підтверджували правомірність заниженої ціни, і т. д.
Тепер вся інтрига полягає не тільки в тому, чи вдасться довести справу до кінця і стягнути на користь держави хоча б заарештовані 450 млн грн. Головне питання: чи стане це справа початком справжніх системних реформ на митниці, а не проявом чергових показушних рейдів, мета яких не зламати корупційну систему, а поставити її під контроль потрібних людей. Також логічно було б очікувати кадрових рішень щодо керівництва Київської митниці.
Поступово відходять у минуле часи, коли показники української і польської митниць відрізнялися на сотні мільйонів євро, тобто партії товарів дивним чином зникали або материализовывались на точці "нуль" в залежності від того, що було потрібно: фіктивний імпорт або фіктивний експорт. До речі, останній в даний час став ключовим елементом накручування фіктивного ПДВ, коли підприємство-експортер, здійснюючи фіктивні поставки товарів, накручує суми ПДВ, а потім "продає" податок по ланцюжку групам компаній, причому найчастіше наповнювачем даної схеми є саме контрабандне сировину і матеріали, які таким чином "матеріалізуються" на балансі підприємств.
В цивілізованому світі існує безліч способів встановити справедливу ціну на імпортний товар: товарні біржі, електронні довідники цін, які публікуються державними і громадськими організаціями. Тим не менше за всі роки незалежності на митниці так і не була створена єдина інформаційна система, яка б консолідувала всі ці дані у відкритому доступі і забезпечувала захист інтересів як держави, так і бізнесу.
Зміна системних правил гри - головний фактор, який дозволить перетворити митницю в годувальника бюджету, а не окремих груп впливу. Поява нового Верещагіна, якому за державу буде прикро, може дати лише короткостроковий ефект. Митниця повинна перетворитися в стандартизований, прозорий механізм з єдиними електронними вікнами і зручними інтерфейсами для користувачів, як це вже давно відбулося в ЄС, де 90% документообігу здійснюється дистанційно і без спілкування з митним інспектором.
