Загроза з землі. Чому Донбас замінований на 30 років вперед

Відсутність просування в переговорах з врегулюванню ситуації на Донбасі в рамках Мінських домовленостей затягує рішення як мінімум ще однієї дуже важливої для жителів прифронтових територій проблеми — розмінування території. Причому більшість експертів і політиків просто недооцінюють цю небезпеку для мирного населення. Формально ступінь загрози оцінити дуже складно — не доводиться говорити про карти мінних полів, на яких були б зафіксовані зміни починаючи з літа 2014 р.

Крім мін і фугасів, є й інша, не менш серйозна проблема. Йдеться про артилерійські снаряди, що не розірвалися, мінометні міни, гранатометні постріли та інші боєприпаси. За деякими оцінками, до 40% боєприпасів, які використовувалися під час бойових дій на Донбасі, просто не вибухали. Як наші армійці, так і бойовики застосовували боєприпаси, які перебували на зберіганні з часів Радянського Союзу, тобто їм понад 30 років. Мало того, Росія таким чином свідомо позбавляється від боєприпасів, які повинні були піти на утилізацію. Це процес дуже дорогий, наприклад, для утилізації одного артилерійського снаряда необхідно в середньому $200–300, тому набагато дешевше вивезти їх на Донбас. А вибухне чи ні — це вже не їхні проблеми, а українських саперів.

За оцінками ООН, за шість років війни на Донбасі було заміновано 1,6 млн га землі, з них 700 тис. на території, нині підконтрольній Україні. Згідно з інформацією британської некомерційної організації HALO Trust, яка спеціалізується на розмінуванні територій (відома, зокрема, своїми операціями в Афганістані, колишній Югославії та Чечні), сьогодні найбільш небезпечними для мирного населення ділянками Донбасу в мінному відношенні є 15-кілометрова зона поблизу Слов'янська, Маріуполя, Краматорська і Станиці Луганської (тобто там, де йшли бої навесні і влітку 2014 р.).

Сьогодні не можна точно оцінити, скільки років знадобиться для того, щоб це все розмінувати. Загальноприйнятою є формула "один рік війни дорівнює п'яти рокам операцій з розмінування". Тобто якщо війна закінчиться завтра, то протягом наступних 30 років на Донбасі буде високою загроза підривів місцевих жителів.

За 2014–2019 рр. HALO Trust зафіксувала на Донбасі понад 2000 жертв підривів серед мирного населення. Значна частина загиблих цивільних — результат підривів автотранспорту на протитанкових мінах і саморобних фугасах, а також внаслідок підривів на так званих розтяжках, коли стандартна армійська ручна граната (як правило, оборонна Ф-1 з великою кількістю осколків) прив'язується до вбитого в землю кілка, а прикріплена до кільця чеки розтяжка — до іншого кілка.

Проблема таких саморобних пристроїв у тому, що вони встановлювалися обома воюючими сторонами хаотично. Хоча щільність такого мінування значно нижче, ніж при встановленні штатними інженерними підрозділами, проте це з лишком компенсується значно вищим ризиком при розмінуванні таких пристроїв.

Проблемі розмінування і ОБСЄ, і Україна приділяють досить багато уваги під час переговорів в Мінську. Так, восени 2019 р. в рамках відведення збройних формувань в трьох точках на лінії зіткнення були розміновані території навколо населених пунктів Станиця Луганська, Золоте і Петровське. Тут були виявлені і знешкоджені армійськими саперами близько сотні вибухонебезпечних предметів.

При цьому, незважаючи на домовленості між Москвою і Києвом, з боку незаконних збройних формувань такі роботи не проводилися. Мало того, сьогодні в рамках переговорів, на догоду спробам Росії легітимізувати окупаційну владу в політичному полі, заблоковані домовленості про розмінування 20 нових об'єктів.

У той же час в Україні є спроби якось скоординувати міжнародну допомогу в питанні розмінування. Так, в червні 2020 р. Верховна Рада нарешті прийняла закон №2618, який значно спростив доступ міжнародних організацій до таких операцій і координацію з нашими відомствами — насамперед в польових умовах. Нині пʼятикілометрова зона від лінії зіткнення знаходиться у віданні саперів Міністерства оборони, а все, що далі, — ДСНС. Причому у цих двох організацій різні дозвільна система і підходи до співпраці з іноземцями.

В останні пару років як ОБСЄ, так і інші неурядові організації, такі як ЮНІСЕФ та Міжнародний комітет Червоного Хреста, зосередили свої зусилля насамперед на інформаційній програмі — ознайомлення дітей і підлітків на прифронтових територіях з правилами мінної безпеки.

У всякому разі необхідно розуміти, що навіть після закінчення активних бойових дій на територія Донбасу на довгі роки залишиться проблемною і небезпечною для життя через мінну загрозу. І цю проблему Україна також не зможе ефективно вирішити самостійно — нам знадобиться допомога міжнародного співтовариства.