Кримінальну справу. Чому тепер ЗМІ не зможуть ловити кнопкодавів

Правда, проголосований народними обранцями в першому читанні законопроект про кримінальну відповідальність за кнопкодавство залишає після себе дуже багато питань.

Головне нововведення законопроекту за авторством першого віце-спікера і "ідеолога Зе-команди" Руслана Стефанчука, який був проголосований 29 жовтня майже конституційною більшістю 287 голосів, полягає у внесенні змін до Кримінального кодексу, якими неперсональне голосування кваліфікується як кримінальний злочин, за який вводиться покарання.

Здавалося б, український обиватель повинен радіти з приводу настільки рішучої боротьби з знахабнілими парламентаріями, але розмір покарання якщо і звучить страхітливо, то явно не для більшості народних депутатів. Отже, депутат викритий у кнопкодавстві, повинен бути оштрафований на суму в розмірі від трьох до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що станом на 2019 р. все також становить 17 грн., а це означає, що сума штрафу може коливатися приблизно від двох до трьох з половиною тисяч доларів. Для пересічного українського обивателя це, звичайно ж, дуже чутлива сума, але, навіть приблизно здогадуючись, які гроші пропонують парламентські лобісти за потрібні голосування, виникають смутні сумніви, що у Верховній Раді когось таким штрафом можна буде налякати. При матеріальній зацікавленості нардепа забезпечити голосування потрібний результат можливі штрафи такого масштабу - лише незначні витрати.

При цьому зміни в закон про Регламент, ніяк не передбачена можливість скасування результатів голосування, при якому виявлені факти кнопкодавства. Запропонована версія Регламенту передбачає лише зупинку "розгляду питань порядку денного" на вимогу депутата, який підозрює факт кнопкодавства. Після чого головуючий зобов'язаний встановити наявність відповідного народного депутата (мабуть, мається на увазі той, замість кого проголосував кнопкодав) в залі засідань", і в разі його відсутності спікер повинен доручити Рахунковій комісії "вилучити картку такого депутата і передати її головуючого". Після чого призначається "повторне голосування щодо пропозиції, яка ставилася на голосування останнім". Тобто, якщо факт кнопкодавста буде виявлений, наприклад, журналістами з ложі преси вже після того, як парламент проголосував і перейшов до іншого питання, підстав переглянути результат голосування вже не буде.

При цьому не зовсім зрозуміло, як Лічильна комісія буде вилучати картку відсутнього депутата. Силою? За допомогою обшуку або особистого огляду? Та і як визначити, у кого саме вона зараз знаходиться, якщо чоловік, викритий до кнопкодавством буде все заперечувати.

І це ще далеко не все безглуздя цього законопроекту. Так, документ передбачає, що апарат Верховної Ради буде зобов'язаний забезпечити здійснення відеофіксації пленарних засідань Верховної Ради в такий спосіб, який забезпечує можливість підтвердження або спростування порушення народними депутатами вимог щодо персонального голосування". Тобто за кожним з 450 робочих місць повинно вестись постійне відеоспостереження. Це не те щоб зовсім вже технічно неможливо здійснити, але зажадає серйозних фінансових витрат, адже потрібно буде не тільки обтикатиметься камерами весь зал, але і зберігати всі записи, які теоретично можуть бути доказом у кримінальному розслідуванні, якийсь час (до речі, незрозуміло, яке саме).

Кримінальні справи про кнопкодавство має розслідувати Державне бюро розслідувань, і далеко не факт, що слідство по таких справах не потоне в юридичній казуїстиці. Відеофіксація, на якій робиться акцент у документі, далеко не гарантує доказову базу, адже на відео має бути чітко й однозначно зафіксовано саме факт натискання нардепом чужої кнопки. А сама кнопка може виявитися прихованої від камери чим завгодно, від спини колеги, до агітаційного плаката. Ну а ходити по рядах і гладити чужі робочі столи - це не кримінальний злочин. З точки зору здорового глузду подібні речі звучать, звичайно ж, вкрай нерозумно, але в юриспруденції побутової здоровий глузд далеко не завжди на перших ролях, особливо коли все відбувається в українських судах.

Що ж стосується фіксації голосування відсутнього депутата електронною системою "Рада", то нардепи за її роботу відповідальності нести не можуть, і завжди є можливість списати все на "глюк системи". Ситуації, коли депутат стверджує, що голосував "за", а система його голосування нібито не зарахувала, траплялися вже не раз в історії українського парламентаризму.

У сухому залишку виходить, що кримінальну відповідальність за кнопкодавство ввели, але покарання за цей злочин для тих, хто може його здійснити, швидше символічне і в принципі не може стати стримуючим фактором. При цьому процедура притягнення до відповідальності мало того, що виписана не зовсім чітко, ще й припускає довгу юридичну кримінальну повинність зі слідством, допитами, збором доказів, суд, апеляцією і касацією. При цьому далеко не в кожному випадку в суді можна буде довести факт кнопкодавства, але зате у нардепів з'явитися привід згадати про презумпцію невинуватості. Адже кожен депутат буде не кнопкодав, поки не набуде чинності вирок суду, який довів зворотне. Це, до речі, дасть нардепам підстави судитися зі ЗМІ за новини з типовим заголовком "Нардеп такий-то кнопкодавил в Раді" та формальні підстави вимагати матеріальну компенсацію за моральну шкоду.

Щось підказує, що у випадку, якщо цей закон буде прийнятий в цілому, на практиці застосовувати його не стануть. Все це приводить нас до висновку, що боротися з кнопкодавством як явищем було б куди більш ефективно не юридичними методами, а технічними. Тобто створити такі умови, при яких голосувати за іншого стало б технічно неможливо (сенсорна кнопка, наприклад). Ну а в нинішній ситуації можна констатувати, що "Слуги народу" загрузли у власному популізмі. Почавши з популістського обіцянки викорінити кнопкодавство, вони і завершують цілком популістським законопроектом, практична користь від якого обмежується майже одним лише піаром.