Заглупляючи заклопотаність. Навіщо європейські бюрократи множать Білорусь на нуль

Як повідомило інформаційне агентство AFP, президент Франції Еммануель Макрон запропонував запросити на саміт "Великої сімки" "білоруських опозиційних політиків". Макрон, правда, уточнив, що знадобиться як мінімум згода Великобританії, яка буде приймати саміт. Список тих, кого Макрон бажав би запросити, поки не озвучено — хоча вже пора, саміт призначений на червень. Невідомо також, в якому статусі повинні, за задумом Макрона, прибути на G7 білоруські гості.

Втім, все передбачувано і всі відповіді відомі заздалегідь. Ніяких варіантів "білоруської опозиції", крім її "лідера" Світлани Тихановської в інформаційному оберті сьогодні немає. Останнім часом Тіхановську стали називати навіть "президентом Білорусі", на противагу "самопроголошеному президенту" Лукашенко.

Безсумнівно, Лукашенко негідник і злочинець — хоча, доводиться відзначити, жоден диктатор не всидить 27 років без підтримки мовчазної народної більшості, з якої можна набрати охорону і карателів. Але хто і коли призначив Тихановську і Ко "лідерами" білоруських протестів? Звідки взагалі виникла думка, що вони десь там "лідирують" і когось "очолюють"? Хто, на противагу "самопроголошеному" Лукашенку обрав Тіхановську "президентом"?

Питання про страшні муки, що переживає Тихановська щоразу, коли їй ставлять запитання "чий Крим?", залишимо поки в стороні. Зрештою, президент Білорусі, обраний її народом, зовсім не зобов'язаний любити Україну. Він може навіть любити Путіна і підтримувати його агресивні плани — ну, ось, такий народ живе в Білорусії і такого президента цей народ обрав, має повне право. Але, все-таки, де ж цей народ? Чи не можна його показати, хоча б загальним планом, уточнивши, хто і коли рушив вперед Світлану Тіхановську в якій завгодно якості, хоч президента, хоч лідера?

Не повертаючись до того, про що вже не раз писав, розбираючи все по деталях, повторюю лише загальні висновки:

Протести "під керівництвом Тихановської", а в дійсності — взагалі без виразного керівництва, просто тому що дістало і так жити не можна, крок за кроком виродилися спочатку в карнавал, потім — в знущальну пародію. За фактом найбільш пасіонарну частину білоруського суспільства свідомо вивели на розправу і спалили в безнадійних "мирних акціях", без ясної мети і плану, в ситуації, коли мирний протест взагалі не міг ні на що вплинути. Єдиним можливим варіантом дій, здатним змести режим Лукашенка, було і залишається збройне повстання, якби на такий рішучий крок у білорусів вистачило духу і ресурсів. Результат "мирних акцій" виявився трагічним: безглузді жертви, сотні убитих і зниклих без вести, тисячі посаджених і покалічених, сотні тисяч довічно наляканих і зламаних. Весь протестний потенціал білорусів свідомо помножили на нуль — до повного задоволення як Росії, так, до слова, і Брюсселя — який напружений, але прогнозований статус-кво влаштовує куди більше непередбачуваності на східному фасі ЄС, вистачає і України. По суті, реальний громадянський спротив в Білорусі повністю розгромлено, і в цьому поколінні вже навряд чи відновиться.

Звичайно, Лукашенко продовжує істерити і зараз. Але, по-перше, він побоюється не так реальних протестів усередині країни, скільки перевороту, інспірованого ззовні. По-друге, він хворий психопат з довідкою, отриманою ще в СРСР. Те, що цей психопат був законно обраний 27 років тому більшістю білоруського народу, викликає, звичайно, спокусу трохи поміркувати про якості середнього білоруського виборця. Але при погляді на недавній вибір 73% українців бажання іронізувати пропадає начисто.

Надалі на місце Лукашенко, що стає унаслідок прогресуючого психозу вже зовсім позасистемним і тому незручним як Москві, так і Європі, в потрібний момент проведуть заздалегідь заготовлену і спеціально поднатаскану опозиціонерку. Саме для цієї мети російські спецслужби, руками своїх агентів впливу в ЄС, які сьогодні успішно маніпулюють лідерами європейських країн, і ростять Тихановську. Лукашенко ж тим часом дозріває до готовності, як банан в коробці. Все йде просто відмінно: він уже почав брати заручників. Треба думати, і до розстрілів недалеко.

Така практика стала в Білорусії вже повсюдною — разом з відкритими тортурами всіх, хто запідозрений хоча б трохи нелояльності до режиму, з свавільними вбивствами і зникненнями, з величезними тюремними термінами. Коли вона призведе Мінськ до повної ізоляції — а справа йде до цього, аварійна команда фахівців з Москви тихо вилучить Лукашенко з обороту. Може бути, навіть отруївши або придушивши. Ось, до речі, навіть цікаво: а в Мінську є шпилі, гідні уваги Боширова і Петрова?

Після смерті диктатора все в Європі полегшено зітхнуть, і на мінський престол, під загальні оплески, зведуть дуже прогресивну Тихановську.

Безсумнівно, Тихановська має тісні контакти з Москвою, і ті, кому належить про це знати в ЄС, відмінно це знають. Але це анітрохи не бентежить їх — навпаки, ЄС готовий на паях приєднатися до російського проекту реформування Білорусі.

Власне кажучи, спецслужби РФ мали і завдання, і можливості "наглядати" за білоруськими протестами, розгойданими на хвилі глухого невдоволення 80% -м результатом Лукашенко, заради ізоляції надмірно самостійного, який не побажав повернутися в лоно "Союзної держави" батьки шляхом його відриву від реальності. Команда психологів і психіатрів, що працює з Лукашенком з Москви, прорахувала його реакції дуже точно — хоча і грішно, звичайно, так знущатися над хворою людиною.

В основі ж змички між Москвою, з одного боку, і Брюсселем, Парижем і Берліном — з іншого, лежить очевидна обставина: західним політикам завжди легше домовитися з передбачуваними диктаторами, спираючись на загальні комерційні інтереси, ніж з народом, з яким їх не пов'язує взагалі нічого.

Таким чином, вивезення "білоруських опозиціонерів" на саміт G7 — не стільки експромт Макрона, якому доводиться імітувати бурхливу діяльність і напередодні виборів, і щоб в ЄС зайняти місце Меркель, відтіснивши по ходу сіреньку фон дер Ляйен, скільки також частина плану з підготовки нової генерації компромісної білоруської влади, контрольованої Москвою за погодженням з ЄС. Цілком ймовірно, що крім "президента" Тихановської на G7 спливуть і "прем'єр", "голова парламенту", "глава МЗС" і хто-небудь ще. Не виключено навіть явище публіці нового глави КДБ РБ — у всякому разі, якщо це трапиться, ніхто не буде сильно здивований.

Але не варто у відповідь звинувачувати європейців в позамежному цинізмі. Вони всього лише виходять з реальної ситуації. А ситуація така, що західні республіки колишнього СРСР — ті, які стають предметом цього компромісу, — все ще не відбулися як повноцінні, окремі від Росії держави. Значна частина їх громадян відчуває ностальгію за втраченим "соцтабором", а інертна більшість легко підхоплює ці настрої. Білоруська незалежність не відбулася вже зовсім точно, і в складі "Союзної держави" Білорусія в усіх відношеннях буде зручніше для ЄС, ніж під владою психопата Лукашенко. У тому, що Тихановська, ставши повнорозмірним президентом, свій перший візит здійснить до Москви, і принесе в жертву "Спільній державі" залишки самостійності, сумніватися важко — але ЄС це цілком влаштує.

Рівно з тих же міркувань ЄС — західноєвропейське його ядро — цілком влаштує і "яке-небудь" завершення "української кризи", і компромісна, але що залишається на московській орбіті, Молдова + ПМР.

Підіб'ємо підсумки — вони, втім, теж давно відомі. Ініціатива Макрона лише підтверджує загальний напрям дій провідних держав ЄС, ясна вже давно: бізнес-компроміс з російською бюрократією. Спрямований, серед іншого, на розкладання демократичних інститутів на пострадянському просторі і заміну їх відвертими симулякрами, по більшій частині під наглядом кураторів з Москви. По суті, це черговий полюбовний розділ світу, подібний до того, на який Захід пішов спочатку з Гітлером, а потім і зі Сталіним, із самими трагічними наслідками для народів, що населяли території, відступлені двом диктаторам.

Втім, формально і зовні для широких мас все буде виглядати майже благопристойно. Звичайно, не можна пускати процес на самоплив, і публіку, для більшої надійності, слід інформаційно підгортати і дурити постійно. Явище "білоруської опозиції" на G7 — частина цього процесу. З іншого боку, ті, хто вже проковтнув напівписьменну екологіню Грету Тунберг і погромщиків-"правозахисників" з BLM, проковтнуть, не скривившись, і генерацію "нових лідерів".

Залишається ще одна деталь: чи зможе російська сторона вписатися в цей тандем? Відповідь теж відома: однозначно так. Зараз в Росії якраз і йде розрахунок на "перших-других", на прозахідників і патріотів.

Звичайно, справа ця не обходиться без скандалів, бо в штатні прозахідники хочуть все, а штатні патріоти організовуються за залишковим принципом. Але ті, кому вдалося прорватися в перший список, — цілком успішні в прозахідних ролях, як, наприклад, колишній мер Хабаровська Олександр Соколов.

Втім, таких прикладів на Росії тисячі, та й в іншому пост-СРСР не менше. Пострадянська і європейська бюрократія відмінно ладнають, і спільними зусиллями стрижуть лохів-постсовків. Конфлікти ж між Москвою і Брюсселем — не більше, ніж суперечки і непорозуміння, які легко будуть улагоджені в загальному сімейному колі.