Удостоєний Вашингтоном. Коболєв виривається вперед у "гонці реформаторів"
В акурат перед головною подією візиту - зустріч з президентом України Петром Порошенком - Тіллерсон за активного сприяння посла США в Україні Марі Йованович організував зустріч з чотирма представниками великої когорти "молодих реформаторів". Винесена на публіку частина цієї бесіди для нас не дуже цікава, оскільки складалася із загальних фраз про необхідність реформ, важливість допомоги США, боротьбу з корупцією і т. д. Куди цікавіше склад учасників і загальне оформлення заходу.
Те, що Тіллерсон спочатку зустрічався з реформаторами, а лише потім з президентом Порошенко, має, мабуть, сприйматися як певний сигнал цим самим реформаторам про їх підтримки та особливої зацікавленості Вашингтона в їх діяльності.
На зустріч з Тиллерсоном були запрошені чотири реформатора, кожен зі своєї сфери діяльності. Верховну Раду представляв єврооптиміст Мустафа Найєм, бізнес - керуючий партнер Horizon Capital Олена Кошарна, а цивільних активістів - представник очолюваного відомим Віталієм Шабуниным Центру протидії корупції Дар'я Каленюк, а от влада (або околовласть) - глава НАК "Нафтогаз" Андрій Коболєв.
Для нас в цій четвірці удостоєних зустрічі з держсекретарем США в першу чергу цікавить саме пан Коболєв як єдиний, що має безпосереднє відношення до виконавчої влади. Громадських активістів можна винести за дужки - їх вплив на реальні політичні процеси не надто велика за визначенням. Мустафа Найєм, хоч і перекваліфікувався з активістів і журналістів політики, не демонструє якісь надто вже далеко йдуть амбіцій, принаймні поки що. А ось Коболєв - один з небагатьох "молодих реформаторів" всерйоз націлених на те, щоб стати новим українським "месією".
В свій час "ДС" вже писала про так звану "гонці помазаників". Мова йде про спробу українського істеблішменту вписатися у відродження загальносвітового тренда політичного месіанства. В Україні цей тренд виявляється в запит суспільства на "нові молоді обличчя" і реформи, а також спроби деяких політиків цим запитом відповідати. В даний час головними претендентами на роль "Вашингтона з новим і праведнім законом", крім входить в епохальний образ "переможця Газпрому" власне Коболєва, є також: "переможець Розенблата" глава НАБУ Артем Ситник і міністр інфраструктури Володимир Омелян, який поки ще не переможець нічого, хоча дуже хоче бути переможцем бездоріжжя, "Укрзалізниці" і дорогих авіаперельотів.
Є й інші претенденти на роль українського спасителя, але вони рангом поменше і, що найголовніше, не мають настільки явної підтримки США. А для претендентів на "месію" без допомоги Вашингтона на успіх розраховувати не доводиться. Адже месія, не освячений долонею Вашингтонського обкому, - це вже щось з "російського світу", в якому месія тільки один, він же і бог, і пророк.
Так от, для Коболєва, Ситника та Омеляна забезпечення надійного Вашингтонського тилу - зараз найважливіше політичне завдання. Власне, у Коболєва і Ситника такий тил вже є - і досить міцний. Американський посол неодноразово давала зрозуміти, що глави НАБУ і "Нафтогазу" для США важливі фігури, яким надається особлива підтримка, що не дивно: енергетика і відносно незалежна від президентської вертикалі боротьба з корупцією - це ті сфери, з допомогою яких можна тримати під контролем, якщо не всю країну, то дуже багато.
У теж час Омелян такою підтримкою США похвалитися не може. Не так давно нарешті зумів вирватися в США на оглядини, але, мабуть, так і не переконав потрібних людей, що месія - це саме він. І той факт, що на зустріч з Тиллерсоном як представника виконавчої влади покликали саме Коболєва, а не Омеляна, хоча формально останній займає більш високе положення в управлінській вертикалі, говорить про те, що в "гонці помазаників" глава "Нафтогазу" серйозно попереду.
Що ж до Ситника, то його як представника силових структур на зустріч з держсекретарем США запросити не могли ніяк з цілком зрозумілих причин. Так що знімати голову НАБУ з рахунків як мінімум рано. Як би там не було гонка реформаторів триває, і в ній нас чекає ще багато цікавих моментів.
