Вбивця безпілотників. Коли Україна завершить розробку власного ПЗРК

Це тягне на певну сенсацію, так як розробку цього переносного зенітно-ракетного комплексу, яка триває вже з початку 2010-х років, планувалося завершити тільки до 2021 р. Причому таке рішення військові прийняли після того, як отримали запевнення, що промисловість зможе малою кров'ю модернізувати наявні на озброєнні комплекси "Стріла-2М" і "Голка-1". До речі, щодо "Стріли" є великі сумніви, що ракети комплексу досі перебувають у боєготовому стані — дуже вже "стародавня" розробка.

Тим не менш повідомлення про забутий "Колібрі" можуть свідчити або про реальний прорив в проекті, або про провал спроб оживити старенькі радянські комплекси.

Насправді офіційних даних по ПЗРК "Колібрі" практично немає. Відомо, що це фактично пересборка "Голки" на вітчизняних комплектуючих (включаючи тверде ракетне паливо розробки Павлоградського хімічного заводу) з установкою головки самонаведення УА-424. У результаті ракета повинна була ефективно перехоплювати низько цілі (на висотах до 3 км) на дальності до 5 км. При цьому на той момент (2012) фішкою комплексу була спеціальна комбінована система відсіювання як природних, так і організованих перешкод.

Однак за останні п'ять-шість років про комплексі нічого не було чутно, зате в серійному виробництві з'явилася, наприклад, більш сучасна головка самонаведення 336-24 розробки київського заводу "Арсенал" з ще кращими характеристиками. В якому вигляді комплекс надійде на випробування - невідомо. Але якщо врахувати, що в останній рік наші оборонні підприємства досить активно співпрацюють з західними і турецькими компаніями, то нас можуть чекати сюрпризи.

І знову-таки відзначимо, що якщо вже вголос заговорили про "Колібрі", то, по всій видимості, йдуть роботи по іншому-повністю вітчизняному переносному зенітно-ракетному комплексу — "Барс". Починаючи з кінця 1990-х років українські конструктори намагаються вирішити завдання створення головки самонаведення абсолютно нового типу — биспектральной.

Це вкрай перспективне рішення для ПЗРК, яке знаходиться на рівні найсучасніших зарубіжних зразків. При наявності такої головки наведення ракети і захоплення цілі буде відбуватися відразу в двох секторах, які належать до різним хвильовим діапазонів — інфрачервоному та ультрафіолетовому.

При цьому планується також реалізація принципу захвату цілі з "негативного контрасту" — коли мета "холодніше" фону. У разі створення такої ракети вона стане таким собі "суперзброєю" — від такої ракети на сьогодні фактично немає захисту. Єдине, що може врятувати літак або вертоліт на малій висоті, так це пряме ураження головки ракети лазерним випромінюванням, але такі технології поки знаходяться на рівні фантастики.

На думку деяких фахівців, такий комплекс може вийти з "паперового" варіанту тільки після 2021 р., тобто тоді, коли буде прийнятий на озброєння "Колібрі".

Головна причина такої пильної інтересу військових до ПЗРК — це досвід бойових дій на Донбасі. Фактично виявилося, що наша військова ППО не має коштів для боротьби з безпілотної авіацією противника. І якщо більші апарати типу російського "Орлана-10" ще збиваються ЗРК середньої дальності типу "Бук" (і то це як з гармати по горобцях в плані критерію "вартість–ефективність"), то для більш дрібних "управи" фактично немає.

Спроби створити систему військової ППО на базі реанімованих ЗСУ-23-4 "Шилка" фактично не увінчалися успіхом. З різних причин не дуже ефективні і "Тунгуски", які хоч і регулярно миготять на навчаннях, однак на фронті їх практично немає.

Тому одним з перспективних напрямків боротьби з безпілотної авіацією противника є насичення армійських підрозділів досить великою кількістю відносно дешевих переносних зенітно-ракетних комплексів, а також створення на їх базі мобільних комплексів ближньої дії.

Це досить дешевий варіант - як показує світовий досвід практично на будь-яку базу можна встановити "розсип" пускових установок ПЗРК по 4-6-8 штук і оптико-електронну систему виявлення цілей. Благо розробки за цими напрямками у нас є, а шасі можна використовувати будь — яку- від "Козака" до МТЛБ.

До речі, так роблять багато країн навіть з великими фінансовими можливостями, ніж у нас, — досить згадати, наприклад, комплекс "Лучник-Е" на базі ракет зі складу ПЗРК "Игла-С", створений нашим північним сусідом.

В цьому плані можна воскресити і старі проекти типу мобільного ЗРК ASGLA (ASRAD - IGLA). На початку нульових наш "Арсенал" спільно з німецькими партнерами розробив проект установки німецького ЗРК ASRAD-2 або ПЗРК "Голка" на шасі БТР-80. Родзинкою проекту була трехкоординатная РЛС виявлення і супроводу цілей X-Tar 3D від компанії "Рейнметалл діфенс". У підсумку такий комплекс був здатний вражати низько повітряні цілі на дальності понад 7 км. Проте через нестачу фінансування до створення дослідного зразка в той час не дійшли, однак розробки нікуди не поділися.

Таким чином, можна говорити про те, що наша оборонна промисловість нарешті взялася за ліквідацію лакуни, яка виникла в системі військової ППО. Є надія, що з масовим надходженням у війська нових комплексів комплексно розв'язано задачу боротьби з ворожою безпілотної авіації і нанесення максимального шкоди вертольотів противника. Що вийде в результаті, по всій видимості, ми побачимо вже досить скоро.