Вбивча головка. Як в Україні радянську ПЗРК "Голка" прокачали майже до "Стінгера"
На тлі війни на Донбасі в Україні триває посилення протиповітряної оборони, причому це відбувається не тільки на рівні модернізації зенітно-ракетних комплексів ближньої та середньої дальності, але і на рівні військової ППО. Тут, крім модернізації комплексів "Стріла-10", є і ще один важливий напрямок - модернізація наявних переносних зенітно-ракетних комплексів типу "Голка-1".
Після розпаду СРСР Україні у спадок дісталося просто величезна кількість комплексів "Стріла-2" і "Голка-1". Загальна кількість за відкритими джерелами підрахувати складно, проте тільки за 2007-2015 рр. в різні країни (включаючи, наприклад, США, де вони використовуються для відпрацювання методів захисту літальних апаратів) було експортовано 282 пускові установки і 931 ракету. І це просто цифри для розуміння процесів, так як за період 1992-2007 рр. обсяги продажів можуть бути на порядок більше.
На сьогодні "Стріла-2" є повністю застарілим комплексом, тому в Україні починаючи з 2012 р. основну увагу приділено реалізації програми модернізації ПЗРК "Голка". У 2015 р. програма була фактично реанімована і не так давно після успішних випробувань на полігоні "Десна" на озброєння ЗСУ був прийнятий варіант "Голка-1М".
Вітчизняний варіант має величезна кількість відмінностей від оригінального радянського комплексу, основне з яких - нова інфрачервона головка самонаведення УА-424, яка розроблена інженерами казенного підприємства "Центральне конструкторське бюро (ЦКБ) "Арсенал", а її серійне виробництво налагоджено на потужностях Науково-виробничого комплексу "Прогрес" (р. Ніжин Чернігівської обл.). У початковому варіанті докорінної модернізації, який мав назву "336-24", передбачалася також заміна твердого палива для ракет на нове від Павлоградського хімічного заводу. Вистачило грошей на весь спектр модифікації або просто обмежилися установкою нової головки самонаведення, сказати складно.
Модернізований ПЗРК "Голка"
Однак у будь-якому випадку характеристики комплексу значно покращилися. Так, ймовірність ураження цілі в умовах встановлення противником активних перешкод становить 0,4-0,6 (при цьому показник оригінальної "Голки-1" становить 0,1). До речі, за цим показником вітчизняної комплекс вийде на рівень легендарного американського "Стінгера".
Цікаво, що, згідно з твердженнями розробників, дальність ураження цілей комплексу 336-24 становить феноменальні 5200 м, при стрільбі по цілі на зустрічному курсі, що може бути вкрай неприємним "сюрпризом" для ворожих льотчиків і вертольотчиків.
Трохи відкритої інформації та реалізації іншого проекту - перспективного переносного зенітно-ракетного комплексу, який отримав назву "Барс". Якщо судити за уривчастими даними, українські конструктори намагаються вирішити завдання, яке перед ними поставили військові, - створити биспектральную головку самонаведення. Це вкрай перспективне рішення для ПЗРК, яке знаходиться на рівні найсучасніших зарубіжних зразків. При наявності такої головки наведення ракети і захоплення цілі буде відбуватися відразу в двох секторах, які належать до різним хвильовим діапазонів - інфрачервоному та ультрафіолетовому.
Якщо при цьому буде реалізовано принцип захвату цілі з "негативного контрасту" (коли мета "холодніше" фону) - від такої ракети на сьогодні фактично немає захисту. Єдине, що може врятувати літак або вертоліт, так це пряме ураження головки ракети лазерним випромінюванням, але це поки що на рівні фантастики.
На думку деяких фахівців, такий комплекс може вийти з "паперового" варіанту тільки після 2021 р., реально поступити на озброєння в 2025 р.
Головка самонаведення УА-424
Ще одним напрямком, в якому йде модернізація системи військової ППО, є створення на основі ПЗРК мобільних комплексів ближньої дії у складі пускової установки і оптико-електронною системою виявлення цілей (благо розробки і в цій сфері у нас є). При цьому пускові установки можуть нести цілі "розсипи" ракет ПЗРК по 4-6-8 штук. Як бачиться, основою такого комплекс можуть стати бронеавтомобілі "Козак" або "Варта Новатор".
Враховуючи, що у разі встановлення на шасі обмеження по масі для окремої пускової установки вже не буде мати такого критичного значення, як для переносного комплексу, дальність ракет може бути ще збільшена за рахунок встановлення більш потужного двигуна. А значить, дальність ураження цілей знову зросте.
До речі, саме так вчинили наші північні сусіди, які створили зенітний ракетний комплекс ближнього радіусу дії "Лучник-Е" на базі ракет зі складу ПЗРК "Игла-С" та легкого броньованого тягача МТЛБ.
Думаю, цілком реально підняти з архівів і наші довоєнні проекти. Так, на початку нульових "Арсенал" разом з німецькою компанією "Рейнметалл діфенс" розробив мобільний ЗРК ASGLA (ASRAD - IGLA). Фактично це були німецький ЗРК ASRAD-2 (як варіант - ПЗРК "Голка"), встановлені на шасі БТР-80. Комплекс був здатний виявити ціль на дальності понад 12 км (з допомогою трикоординатної РЛС виявлення і супроводу цілей X-Tar 3D компанії "Рейнметалл діфенс", яка входила до складу поста виявлення і управління вогнем) і вразити її на дальності понад 7 км.
Цілком можна говорити про те, що зараз відбувається реалізація програми модернізації всієї системи ППО, яка різко посилить можливості армійських підрозділів на полі бою.
