Вбивці дронів. Чи буде турецький Korkut краще ЗУ-23-2 або "Маргаритки"

На сьогодні безпілотна авіація перетворилася в той фактор, з яким доводиться рахуватися на полі бою. Нині наша армія на Донбасі стикається з розвідувальними безпілотниками російського виробництва, проте недалекий той час, коли росіяни зможуть викотити і повноцінні ударні зразки. Зрозуміло, що це буде не скоро, тому що технологічно Росія відстала від Заходу на десятки років, та й санкції вельми серйозно підкосили науковий потенціал, однак готуватися нам потрібно вже зараз.

Відповіддю може бути створення повноцінної комплексної ешелонованої системи ППО, яка забезпечувала б прикриття як передових порядків військ, так і об'єктів в глибині оборони в широкому діапазоні — від ракет оперативно-тактичних комплексів до ударних БПЛА.

На сьогоднішній день основний тягар боротьби з безпілотниками на фронті несуть комплекси радіоелектронної боротьби типу "Буковель-АD" або "Нота". Їх завданням є подавлення або перехоплення сигналу управління дроном, а також сигналу системи GPS або ГЛОНАСС, адже літальний апарат може визначити власне положення в просторі, напрямок і дальність до оператора або аеродрому і повернутися до нього.

Майже вся подібна техніка не є повністю автономною, а управляється оператором, причому команди передаються тим або іншим способом по радіоканалу. Але такі комплекси можуть більш-менш стерпно працювати тільки на відстані 15-20 км, подальше збільшення дальності несе надлишкове ускладнення конструкції.

Отже, боротьба з безпілотниками не може і не повинна обмежуватися виключно засобами РЕБ. Як стверджують західні експерти, досить дієвим способом для ураження малорозмірних цілей може бути дрібнокаліберна зенітна артилерія. У цьому контексті виходом спочатку здавалося повернення в лад самохідних зенітних установок "Шилка" з радаром і чотириствольними 23-мм гарматами, які можуть створювати досить велику щільність вогню. Однак освоїти їх ремонт і повернення в стрій виявилося не таким простим завданням, і нині на озброєнні ЗСУ всього близько 25 таких установок. Тобто говорити про якийсь вирішальний їх внесок в ППО фронту протяжністю 425 км не доводиться.

Другим напрямком стала модернізація буксуємої зенітної артилерійської установки ЗУ-23-2. Ця зброя ротного рівня була розроблена в Радянському Союзі в кінці 1950-х і ще з часів афганської війни відома не як засіб ППО, а як засіб посилення мотострілкової роти. На відстані прямої видимості до 1 км ця установка вражає практично все — від живої сили до легкоброньованої техніки.

На полігоні в 2018 р. навіть випробовували варіант від чернігівського підприємства "Чезара", який, за запевненнями військових і інженерів, був заточений саме під знищення безпілотників. Хоча ніяких характеристик при показі оприлюднено не було, проте загальна тенденція зрозуміла. Головна претензія до зенітної установки ЗУ-23-2 в початковій версії стосується ефективності вогню. Імовірність поразки повітряних цілей спочатку була вкрай мала, що пов'язано з необхідністю візуального виявлення цілей і ручного управління наводкою. Тому, судячи з усього, модернізований варіант доповнили засобами спостереження і автоматизованого наведення, що дозволяє в рази збільшити ймовірність ураження виявленої цілі.

Були і зовсім вже екзотичні варіанти, як, наприклад, система ZRN-01 Stokrotka ("Маргаритка"), розроблена в кооперації з польською приватною компанією WB Group. Фактично це контейнери для запуску некерованих ракет РС-80 вітчизняного виробництва, об'єднані із сучасною системою виявлення цілей, яка складається з українського радара і польських оптичних приладів, а також цифрової системи управління; встановлено це на шасі польської вантажівки STAR 265M2.

Сама система, за запевненням виробників, є вкрай ефективною завдяки інноваційній бойовій частині ракети — після підриву ракети в повітрі осколки розлітаються на 50 м, що в рази збільшує шанси поразки ворожого дрона. Система виявлення цілей дозволяє вишукувати навіть малі БПЛА з композитних матеріалів на дальностях до 10 км. Тактико-технічні характеристики ракет РС-80 дозволяють вражати дрони на висотах до 4 км, що значно перевищує практичну висоту, на якій літають невеликі безпілотники.

І ось 7 червня стало відомо, що турецька компанія Aselsan планує привезти на найближчу збройову виставку "Зброя і безпека" власну систему протиповітряної оборони ближньої дії — 35-мм зенітний артилерійський комплекс Korkut — з перспективою просунути його на озброєння ЗСУ.

Фактично вся система побудована навколо здвоєної 35-мм гармати Oerlikon KDC-02, яка випускається за ліцензією турецькою компанією МКЕК, з дальністю досяжності повітряних цілей типу крилатих ракет, ракет "повітря-земля" і БПЛА, вертольотів і винищувачів на висотах до 4 км.

При цьому вогневі можливості можуть бути посилені як за рахунок інтеграції ПЗРК будь-якого типу (в нашому випадку, наприклад, модернізованої "Голки"), так і за рахунок використання спеціалізованого боєприпасу. Справа в тому, що компанія Aselsan розробила 35-мм снаряди Air Burst з програмованим підривом. Принцип дії досить простий — після закінчення розрахункового часу електронне тимчасове влаштування подає сигнал запобіжно-виконавчому пристрою на підрив вишибного заряду на заданій дистанції перед ціллю з утворенням конуса з вражаючих елементів, спрямованого в бік цілі.

Отже, сьогодні українська армія має кілька реальних варіантів для посилення ППО ближньої дії. Цікаво, до якого рішення прийдуть наші генерали.