Турецько-китайський гамбіт. Навіщо Китаю шпигунська мережа в Харкові
Громадянка Китаю підозрюється в тому, що вербувала на Харківщині фахівців і наукових працівників оборонно-промислового комплексу, в тому числі тих, які мають допуск до державної таємниці, з метою їх залучення до участі в розробках і модернізації військової продукції Китаю.
Мова йде насамперед про державному підприємстві "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. Морозова", яка нині входить у державний концерн "Укроборонпром" і з радянського часу є провідним підприємством в Україні з розробки бронетанкової техніки.
По всій видимості, з цим арештом типового промислового шпигуна (в даному випадку - шпигунки) закінчується досить тривалий період щільного співробітництва України і Китаю в військово-промисловій сфері.
Ні для кого не секрет, що на початку 2000-х років саме співпраця нашого воєнпрому з КНР фактично врятувало численні унікальні підприємства від розвалу. На китайські гроші в Україні розроблялися ракети і двигуни, різні комплектуючі для китайської космічної програми. Про багатьох із тих розробок ми зараз чуємо, як про "новітні", що пропонуються нашим военпромом для озброєння нашої армії.
Однак з певного моменту ми і Китай стали прямими конкурентами на світовому ринку озброєнь. Правда, в різних вагових категоріях - хоча і Київ, і Пекін наввипередки пропонують набагато більш дешеві зразки озброєння, ніж Європа чи Російська Федерація, проте якість виробів з Піднебесній традиційно кульгає.
Типовий приклад, з яким цілком можна пов'язати і арешт шпигунки, - це турецький проект основного бойового танка Altay (названий на честь героя війни за незалежність 1919-1923 рр. генерала Фархеттина Алтаю). Австрійська компанія AVL List GmbH, яка розробляла для танка двигун, після спроби державного перевороту в Туреччині в липні 2016 р. відмовилася від виконання контракту. Так надія турецького танкобудування залишилася без мотора на завершальному етапі розробки.
Причому серійне виробництво "Алтаєв" планували налагодити вже в цьому році, якщо б не казус з двигуном. Всього турецька армія хоче закупити 1000 машин, кожна вартістю $5,5 млн, таким чином повністю замінивши застарілі танки американського і німецького виробництва, які вкрай посередньо зарекомендували під час війни в Сирії. Тільки втрати "Леопардів" склали, за найскромнішими підрахунками, десяток одиниць.
Згідно нового "Стратегічного плану розвитку оборонної промисловості Туреччини на період з 2017 по 2021 рік", опублікованому в березні 2017-го, завершення випробувань і запуск у виробництво танка Altay повинні бути здійснені до кінця 2020 р., коли у війська повинні бути передані перші 15 машин. У 2021-му планується передати ще 20 екземплярів, а після 2021-го запустити його масове виробництво.
В умовах, коли Захід і його союзники від військового співробітництва з Туреччиною відмовилися, необхідними технологіями для продовження проекту мають тільки три країни - Росія, Україна і Китай.
Природно, що російсько-турецькі відносини дуже далекі від безхмарних - країни жорстко зійшлися в клінчі за вплив у Сирії. Тому вибір Анкарі довелося робити між Києвом та Пекіном. На даний момент вибір очевидний - 14 березня 2017 р. під час візиту до Анкари прем'єр-міністра Володимира Гройсмана країни підписали меморандум про взаєморозуміння. Турецькі ЗМІ повідомили, що мова йде про використання технологій українського танкового двигуна 6ТД-3 для доопрацювання танка "Алтай".
При цьому українське танкобудування переживає період перебудови на військові рейки, коли постачання національним збройним силам відверто превалюють над експортними контрактами. Цим, до речі, пояснюється якийсь провал з поставками "Оплотів" в Таїланд.
Адже у "золоті часи" кінця 1990-х харків'яни цілком успішно виконували серйозні міжнародні контракти. Досить згадати контракт 1996 р., коли в Пакистан були поставлені відразу 320 танків Т-80УД з вітчизняними двигунами 6ТД-2.
З-за відсутності в Пакистані власного виробництва запчастин для них "Укроборонпром" і підприємства українського воєнпрому досі стрижуть купони, забезпечуючи технічне обслуговування пакистанських танків. Крім того, харківські двигуни серії 6ТД поставляються для власних пакистанських основних бойових танків Al-Khalid. Тобто потенціал є.
Єдиною надією Китаю залишається зрив нашими постачальниками строків виконання можливого турецького контракту. Тоді вже точно на сцену вийдуть китайські виробники. І саме для цього їм потрібна свіжа інформація прямо з Харкова.
Втім, впровадити свого агента в таке місто, як Харків китайської розвідки не представляє абсолютно ніякої проблеми - з початку 1990-х тут осіли безліч китайських мігрантів, які займаються прибутковим бізнесом - постачанням товарів народного споживання.
Загалом історія з промисловим шпигунством і протистоянням наших країн у міжнародній торгівлі зброєю тільки на початку шляху. Хоча Україна володіє необхідними військово-промисловими технологіями, щоб задовольнити потреби проекту турецького танка "Алтай", в спину вже дихають китайські конкуренти. І вони явно не соромляться у виборі засобів для досягнення своїх цілей.