Труднощі колаборації. Що писали гітлерівські генерали про "русский мир" на Донбасі
В побут увійшли такі слова як "лінія розмежування", "фронт", "окупація", "анексія", "сепаратизм" і багато іншого. За смислами вже звичних слів ховаються увійшли в наше життя нові явища. Тому розуміння, що означає те чи інше поняття, може краще пояснити що відбувається.
Візьмемо, наприклад, стала притчею во язицех схильність адептів "русского мира" перетинати лінію розмежування, отримувати на вільних українських територіях пенсії, документи, купувати продукти і медикаменти, а потім, лаючи "бандерівську Україну", повертатися в "окупований рай". Як це назвати? Дурістю? Свідки подібного приголомшено вигукують: "Так навіщо ж ви їздите в Україну через всі ці блокпости? Сидите в своєму ОРДЛО, раз вам так там добре!".
Або інша всім відома ситуація, коли воює на боці бандформувань терорист, свою сім'ю відправляє подалі вглиб української території. Що це? Підлість аморального найманця, який вбиває тих, хто просить притулку? Та що там далеко ходити! Навіть дружина російського бойовика "Мотороли" обзавелася для своєї дитини свідоцтвом про народження українського зразка.
Першою і дуже важливою особливістю цінителів "російського світу" є те, що вони самі не вірять в його заможність. Тому й намагаються не розривати зв'язки з українською державою. І тут перед Україною постає питання. Якщо "життя на дві сторони" на окупованих територіях таке масове явище, як поведе себе таке суспільство після деокупації?
Для початку варто прояснити кілька моментів. Безумовно, країна зазнала зовнішньої агресії. Очевидно, що окупації українських територій передувала імітація сепаратистських повстань, організованих іноземними агентами і найманцями. Не зовсім коректним буде називати щирих цінителів "російського світу" сепаратистами - тобто людьми, які прагнуть відокремлення своїх територій від держави. Війна зараз ведеться за входження до складу України на певних, вигідних іноземному агресору умовах. Тут ми маємо справу з таким явищем, як колабораціонізм. Тобто, усвідомлене, добровільне і умисне співробітництво з ворогом, в його інтересах і на шкоду своїй державі. Колабораціонізм - це здатність, така ж, як здатність до опору. Людині, що опинилася в таких умовах проявляється або одне, або інше.
І головне! Не всі, хто залишився на окупованій території - колаборанти. Величезна кількість людей, не маючи можливості влаштуватись у вільній частині України, змушені залишатися в окупації. Вони живуть і працюють там, регулярно виїжджають з сірої зони. Громадян від колаборантів відрізняє те, що вони чекають на звільнення і не роблять нічого, щоб допомогти зміцнення окупаційного режиму.
Під час Другої світової війни жителі окупованих гітлерівцями територій теж вдавалися до масового колабораціонізму. Переодягнені в німецьку форму "місцеві" зустрічалися на всіх театрах військових дій. Таких людей німці зневажливо називали "гіві" (від німецького "Hilfswillige - добровільний помічник). Забавно, що напарник вже згаданого російського громадянина Мотороли - український громадянин Михайло Товстих має аналогічну кличку - Гіві. Причинами переходу на бік ворога певної частини громадян країн, що воюють проти Німеччини, займалися ще німці в період Другої Світової війни. Масова колаборація бачилася їм чимось, що може поставити під загрозу завоювання Рейху на "неблагонадійних територіях". На думку генерала Ральфа фон Хайгендорфа, одного з керівників Східних легіонів Вермахту, склад "східних добровольців" умовно поділявся на три категорії: "матеріалісти" - мали суто матеріальний інтерес, "опортуністи" - люди, які, "зрозумівши силу німецької зброї, вирішили поміняти свої позиції" і "чисті ідеалісти" - чисельно найменша група боролися за "ідею". "Абсолютно ясно, що основним мотивом для переходу до німців був не ідеалізм, а матеріалізм", - писав генерал.
Ідеалістами, за спостереженнями генерала, тобто тими, хто служив за ідею в цій досить умовної класифікації,були ті, хто постраждав від більшовизму і щиро ненавидів радянську владу. Розмірковуючи далі, Ральф фон Хайгендорф писав: "Становище "опортуністів" було найбільш хитким, - тільки така людина розуміє, що він поставив не на ту карту, він намагається що-небудь зробити, щоб врятуватися - переходить до партизанів, або тікає. "Матеріалісти" найчастіше спокійно служать до тих пір, поки їм особисто нічого не загрожує".
Характеристика, як ми бачимо, досить точна. Щось подібне відбувається і зараз. Борців за "донбаську республіканську ідею", тобто ідеалістів, насправді дуже мало. Так само як мало "нових росіян" в Криму. Рідко хто з працюючих на окупантів українських громадян залишається в сірій зоні для того, щоб жити, розвивати її, будувати своє майбутнє. Більшість колаборантів - це як раз ті, хто, або примкнув до сильного, або отримує матеріальну вигоду від співпраці з загарбником.
Ось тільки люди, які прагнуть до благ з рук "київської хунти", і так штурмують блок-пости і КПП. Те, що ми відзначаємо, як дивне лукавство адептів "русского мира" - це симптом багато говорить про спроможність окупанта. Матеріалісти, коли не приховують своєї зневаги до ідеї української державності, сьогодні першими зрозуміли, що в "русском раю" годувати їх ніхто не збирається. Наступними будуть опортуністи. По мірі ослаблення економіки країни-окупанта, а значить зменшення його здатності вести війну, по мірі посилення України, ті хто повірив у силу Росії і вирішив, що "їм особисто все одно під якою владою жити", почнуть шукати для себе шляхи виходу з явно програшній ситуації. Потік "щиро покаялись" буде тільки наростати. А ось "чистих ідеалістів"- тих, хто справді любить країну "вічнозелених чоловічків" - навіть трохи шкода. Їх чекає справжня катастрофа. Втім, таких людей дуже мало, тому будемо сподіватися, що їм вистачить місць в обозах драпающих з української землі окупантів.
Для того, щоб вибудовувати нові взаємовідносини з суспільством, які перебувають сьогодні в окупації, необхідно перемогти. Необхідно вигнати окупанта з української території. А схильність місцевого населення до колаборації зробить свою справу. Коли годинник "російського світу" будуть вважатися не знайдеться нікого, щоб встати на його захист.
