Важко бути богом. Коли Зеленський почне просити Вакарчука сісти в крісло віце-спікера
На цьому тижні народні депутати IX скликання нарешті-то в загальних рисах вирішили всі організаційні питання своєї майбутньої роботи в парламенті, начебто розсадження в сесійній залі, принципів розподілу посад у парламентських комітетах і в президії Ради. Нічого несподіваного не сталося, президентська політсила без особливих проблем зуміла нав'язати колегам принцип "переможець отримує все". Але саме такий підхід вже створив для "слуг" кілька неприємних ситуацій.
Отже, спікером і першим віце-спікером у новому парламенті швидше за все стануть Дмитро Разумков і Руслан Стефанчук. Символічне третє крісло у президії великодушно віддано на відкуп відразу чотирьом умовно опозиційним фракціям. Але є певна ймовірність, що ніхто з ЄС, "Батьківщини", "Голоси" і Оппоблока його так і не займе.
Місця в комітетах було вирішено ділити за запропонованою "Слугою народу" "пропорційної формули", математична логіка якої досить проста - раз у СН монобольшінство в парламенті взагалі, то і в кожному комітеті у партії влади має бути приблизно таке ж більшість, тобто близько 60%.
Що ж стосується керівних комітетських посад, то, з одного боку, "Слуга народу" як би готова дати на чотири опозиційні фракції місця керівників комітету зі свободи слова та комітету з прав людини, деокупації та реінтеграції Донбасу. У той же час лідер СН і без п'яти хвилин спікер Разумков натякає, що опозиція може взагалі залишитися без крісел керівників комітетів. За його словами, закон передбачає участь опозиції в керівництві комітетами", але керівними посадами в комітетах є не лише голови, але й перші заступники з секретарями, таким чином "всі фракції отримають представництво в керівництві комітетами", що зовсім не гарантує посади голів комітетів.
Що стосується розсадження в залі, то і тут "слуги народу" зайняли всі місця, що безпосередньо примикають до трибуни і президії, віддавши іншим фракціям задню частину залу. Останнє цілком наочно ілюструє роль і місце "старим елітам" за нової української влади - їх повинно бути не видно і не чути, як ніби їх і немає зовсім. В телетрансляції засідань парламенту тепер так і буде, адже камери в більшості випадків не знімають весь зал, а показують лише ближні до трибуни сектора, і тепер у телеглядачів буде складатися стійке відчуття, що в парламенті крім "слуг народу" нікого немає.
Схоже, саме до цього в СН і прагнули, ось тільки монополія на владу завжди має і зворотний ефект - нова партія влади сама мінімізувала свої можливості звалити провину за будь-яку невдачу на "козлів, які заважають нам жити". По суті, отримавши безпрецедентну підтримку на виборах, команда Зеленського залишається один на один з виборцями, а значить, і відповідальність за все буде нести тільки вони.
Адже "слуги народу" примудрилися зробити так, що навіть виразної опозиції в Україні на сьогоднішній день немає, незважаючи на те, що крім СН, у парламент пройшли аж чотири інші фракції. По суті єдиною парламентською партією, прямо заявила про свою опозиційність до Зеленському виявилася Оппоплатформа Бойко-Медведчука, три інші політсили лавірують між критикою Зеленського і бажанням підставити молодому і популярному президентові плече. При цьому Медведчук в якості опозиції сприймається досить дивно, адже він в опозиції до Української держави в принципі, а решта поки ні риба, ні м'ясо.
Останнє є прямим наслідком того, що і Зеленський як президент, і його партія теж "ні риба, ні м'ясо". Він до сих пір продовжує лавірувати між європейським курсом і "помиритися з Росією", між либертарианством і популістським соціалізмом, поєднуючи при цьому міркування про народовладдя і розширення демократії з повадками Олександра Лукашенка. Цим лавіруванням Зеленський просто не дає підстави напівопозиції в особі Тимошенко, Вакарчука і Порошенко остаточно визначитися, підтримувати чи не підтримувати нового президента.
В таких умовах і усі пропозиції для опозиції у вигляді посад в парі комітетів і крісла віце-спікера не викликають скільки-небудь серйозної зацікавленості. Самі по собі ці позиції, зі зрозумілих причин, не надто привабливі, оскільки не дають ніяких особливих повноважень, а як атрибут опозиції тим, хто ще не зрозумів, в опозиції він, теж ні до чого. Цікава ситуація склалася у зв'язку з посадою віце-спікера. "Голос" і "Батьківщина" від посади віце-спікера безпосередньо відмовилися, ЄС особливої зацікавленості в ній також не висловлював, а ось "Оппоплатформа" вустами Вадима Рабиновича пообіцяла запропонувати свою кандидатуру. І це ставить "Слугу народу" у досить неприємну ситуацію. Віддати третє місце в президії партії Медведчука, з якою у СН намітилася явна конфронтація, як у боротьбі за голоси колишніх виборців Партії регіонів, так і в боротьбі за звання "миротворця", означає приректи себе на чергові звинувачення в пособництві "реваншу" та підігравання Москві. До того ж Оппоплатформа цілком може висунути у віце-спікери того ж Рабиновича, який здатний перетворити засідання парламенту в нескінченний фарс, що явно ні до чого ні Разумкову, ні Стефанчуку.
З іншого боку, при відсутності інших претендентів на третє крісло у президії його доведеться або забирати собі, що загрожує звинуваченнями в повної узурпації влади, або залишати вакантним, що не набагато краще. Так що дуже скоро може статися так, що вже "слуги" будуть просити чи "Батьківщину", то "Голос" забрати цю посаду собі.
Подібна історія може трапитися і з одним з "опозиційних" комітетів - з прав людини, деокупації та реінтеграції Донбасу, про який свого часу вже заявляв Медведчук. На відміну від трьох інших фракцій, сильні позиції в цьому комітеті Оппоплатформе явно не завадили б у світлі їх "миротворчих ініціатив" та "захисту прав російськомовних", що знову-таки ні до чого команді Зеленського.
Ось тут новому президенту дуже знадобилася б відносно сильна і в деякому роді зручна демократична опозиція, яка б не дозволила зайняти опозиційну нішу Медведчуку, і на яку в разі чого можна було б покласти частину відповідальності за ситуацію в країні, але в "Слуги народу" чомусь не поспішають цієї опозиції з'явитися на світло.