Потрійний блеф. Як розгорнеться гра Путіна із Зеленським після Парижа

"Зустрінемось за два тижні в Берліні" — такий єдиний результат переговорів у Нормандському форматі на рівні радників, які відбулися в Парижі 26 січня. Пауза на два тижні потрібна не так самим радникам, як головним гравцям. Тому найважливіше питання зараз — що може змінитися за два тижні і що може зробити Україна для зміцнення своїх позицій.

Блеф першого рівня

Нинішня загроза з боку Росії – трирівнева. На всіх трьох рівнях Кремль блефує. І це дає нам змогу зіграти у контргру.

Перший рівень – це загроза повномасштабного вторгнення. Усі ці ультиматуми, якими Кремль лякав США та НАТО, мали на меті добитися від Заходу зради українських інтересів. Типу: зачиніть перед Україною двері в НАТО і змусіть Україну визнати автономію ОРДЛО, інакше ми вдаримо по Києву і військовим способом змусимо українську владу погодитися на наші умови.

Проте наразі ми бачимо, що Володимир Путін досягнув протилежного результату. США, Канада, Великобританія та низка країн Євросоюзу почали постачати нам летальне озброєння в обсягах, про які ми раніше могли лише мріяти. Канада вирішила виділити нам кредит у розмірі $120 млн, а Євросоюз — 1,2 млрд євро. Ніколи раніше тема російсько-української війни не займала стільки місця у західних медіа. І це впливає на громадську думку в західних країнах: вона переймається співчуттям до нас та засудженням Кремля.

Така ситуація триватиме як мінімум до 20 лютого. Ця дата є консенсусною в оцінках українських та західних розвідок.

Українську оцінку повідомив командувач Об’єднаних сил генерал-лейтенант Олександр Павлюк в інтерв'ю британській газеті The Times 22 січня. За його даними, нове російське вторгнення в Україну може відбутися після 20 лютого – дати закінчення Зимових Олімпійських ігор у Пекіні та завершення білорусько-російських військових навчань поблизу українських кордонів.

Західну оцінку навела 26 січня заступник держсекретаря США Венді Шерман під час онлайн-дискусії, організованої Ялтинською Європейською Стратегією (YES). Говорячи про плани Путіна, вона сказала: "Я не знаю, чи він прийняв остаточне рішення, але ми точно бачимо всі ознаки, що він збирається застосувати військову силу, можливо, зараз або в середині лютого". Вона припустила, що Путін може утриматись від нападу на Україну під час Олімпійських ігор у Пекіні 4-20 лютого.

Західні лідери наголошують, що загроза російського вторгнення в Україну є реальною. Все залежить від однієї людини – Путіна. "Не думаю, що навіть його люди точно знають, що він збирається робити... Це схоже на ворожіння на кавовій гущі... Все зводиться до його рішення", — повторив 25 січня президент США Джо Байден. І він наголосив, що якщо Путін прийме таке рішення, то "будуть величезні наслідки у всьому світі. Це буде наймасштабніше вторгнення — якщо він висунеться з усіма цими силами, це буде найбільше вторгнення з часів Другої світової війни. Це змінить світ".

Серйозність загрози підтвердив прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон 24 січня. "Розвідка досить похмура в цьому питанні, — сказав він. — За даними розвідки, на кордоні з Україною знаходиться 60 російських бойових груп. План блискавичної війни, яка може знищити Київ, очевидний для всіх. Ми повинні чітко дати зрозуміти Кремлю, що це буде катастрофічний крок".

Байден та Джонсон, звичайно ж, не нагнітають паніку та істерію. Вони лише аргументують безпрецедентні постачання озброєнь, які йдуть зараз до нас із США та Великобританії. Також вони б'ють по проросійським настроям у своїх країнах і особливо в країнах Євросоюзу, по усім спробам вести з Росією business as usual (бізнес як завжди). Це потрібно для того, щоб від Євросоюзу ввести максимальні санкції проти Росії у разі вторгнення.

Для України це широке вікно можливостей, яким необхідно скористатися максимально ефективно. Зокрема, потрібно просити у Вашингтона та Лондона (та інших західних столиць) ще й ще озброєнь, наголошуючи, що це підвищує для Росії ціну вторгнення. Також необхідно просити нові системи протиповітряної та протиракетної оборони (і допомогу у навчанні фахівців).

Паралельно слід наполегливо просувати ідею необхідності введення санкцій проти Росії вже зараз, не чекаючи вторгнення. Розбити обіцяні Заходом "пекельні санкції" на два пакети: "напівадські" та "зовсім пекельні", і щоб зараз запровадили хоча б "напівадські".

Володимир Зеленський, до речі, в інтерв'ю The Washington Post 20 січня висловив цю думку. "Я підтримую запровадження санкцій зараз. Я запитав одного лідера: "Чому ви підтримуєте санкції проти Росії лише у разі вторгнення в Україну? Навіщо вам санкції після того, як ми втратимо всю територію України?" – сказав Зеленський.

Звичайно, краще це робити без маніпуляцій. Не треба лякати ні американців, ні нас самих тим, що поки Захід запровадить санкції, "ми втратимо всю територію України". Це поганий спосіб будь-кого переконати.

Потрібно говорити про інше: припустимо, після 20 лютого вторгнення не почалося, але Росія, як і раніше, псує всім нерви, нарощуючи свої ударні угруповання навколо України. Так може тривати багато місяців — і весь цей час у нас не буде спокійного життя, ніхто не робитиме інвестиції, гривня падатиме, капітали — тікатимуть, а робочі місця — скорочуватимуться. Давайте ощасливимо Росію санкціями доти, доки вона не відведе свої війська від наших кордонів і не перестане загрожувати вторгненням. Якщо ми вже зазнаємо економічних втрат від загрози російського вторгнення, то нехай Росія постраждає ще більше. А якщо її економіка зовсім загнеться, то це буде взагалі чудовий подарунок усьому прогресивному людству. Ось цю думку потрібно доносити до західних політиків та обивателів, а не лякати їх і себе тим, що нібито ми слабкі і Путін швидко завоює нас.

Блеф другого рівня

Другий рівень блефу Путіна – це загроза радикальної зміни ситуації в ОРДЛО. Тут можливі різні варіанти. Зокрема, 26 січня перший заступник голови Ради Федерації, секретар генеральної ради "Єдиної Росії" Андрій Турчак та голова фракції "Єдина Росія" у Держдумі Володимир Васильєв заявили про необхідність для Росії надати так званим ДНР та ЛНР допомогу озброєннями. Раніше КПРФ запропонувала Держдумі звернутися до президента з проханням визнати ДНР та ЛНР як суверенні держави. Також з російської сторони неодноразово звучали ідеї (а з боку України — побоювання), що Росія може офіційно ввести свої війська в ОРДЛО нібито для захисту російських громадян (у вересні секретар РНБО України Олексій Данілов повідомив, що паспорти РФ отримали від 630 до 740 тис. осіб).

Цілком можливо, що Путін замість повномасштабної війни реалізує якийсь із цих варіантів. Зараз ми до цього зовсім не готові, а Захід – тим паче.

На жаль, навряд чи можна вмовити Захід покарати Росію серйозними новими санкціями, якщо Путін почне офіційно озброювати ОРДЛО російськими танками та ракетами. Але Захід міг би погодитись, що такі дії Кремля поставлять хрест на Мінських домовленостях.

Іншими словами, у разі таких дій Путіна Захід має зберегти всі ті санкції, які раніше були накладені на Росію за агресію на сході України, і при цьому вже не вважати Україну пов'язаною Мінськими домовленостями. Могильником "Мінська" має вважатися Росія.

Блеф третього рівня

Третій рівень блефу Путіна — загроза припинити переговори в Нормандському форматі. Москва робить вигляд, що переговори про долю ОРДЛО потрібні лише Києву — і тому Київ має йти на поступки.

Це і є та гра, в яку Путін грає із Зеленським. У Кремлі вважають, що Зеленський є рабом своєї передвиборчої обіцянки покінчити з війною. І якщо Путін відмовиться від подальших переговорів з ним (типу "говоритиму про долю Донбасу вже з іншим українським президентом"), то це стане для Зеленського катастрофою.

Перші два блефи потрібні Путіну для того, щоб підкріпити цей свій третій блеф. Мовляв, не хочеш повномасштабного вторгнення в Україну і не хочеш радикальної зміни ситуації в ОРДЛО — тоді швиденько погоджуйся домовитися про мир на моїх умовах, поки я згоден з тобою розмовляти.

Проте насправді домовленості про долю ОРДЛО потрібні Москві набагато більше, ніж Києву. Путін дуже хоче змусити Україну інтегруватися з ОРДЛО до найближчих парламентських виборів, які мають відбутися у жовтні 2023 р. Для Путіна це є критично важливим, бо це для нього єдина надія отримати в Україні проросійську більшість у Верховній Раді і, як наслідок, проросійський уряд. Без електорату ОРДЛО це неможливо, ось він намагається нам його втюхати.

Але Путін хоче отримати подвійний ефект: щоб жителі ОРДЛО брали участь у виборах парламенту та президента України, але водночас залишалися під фактичним протекторатом Росії. Саме цього він зараз досягає. Заступник керівника його адміністрації Дмитро Козак за підсумками переговорів у Нормандському форматі в Парижі 26 січня заявив, що Україна має протягом двох тижнів підготувати "власне бачення майбутніх умов завершення конфлікту, політичних умов урегулювання конфлікту, майбутньої автономії, особливого статусу та майбутнього режиму, як записано у Мінських угодах".

Але Київ зараз поки що має можливості не йти на поводу у Путіна і не виконувати його хотєлки. Потрібно просто не боятися і нікуди не поспішати, нехай Москва зробить свій хід. Хоч би який варіант вибрав Путін, хід у обставинах, що склалися, буде програшним. Тому ще два тижні Путін енергійно лякатиме Зеленського — щоб той зробив хід першим.