Троянська кобила. Чого може коштувати Україні "народна дипломатія" Савченко
Колишня полонянка Путіна №1, а нині нардеп поки ще від "Батьківщини" Надія Савченко продовжує вірити в унікальність своєї місії. А всі нападки недоброзичливців і навіть конструктивну критику її нинішньої діяльності вона спочатку вважає спланованою з єдиного центру кампанією за її дискредитації. І така позиція Савченко не зазнала змін ні до, ні після всієї цієї скандальної історії її недавніх мінських зустрічей з ватажками терористичних організацій ДНР і ЛНР. Більш того, вона обіцяє і надалі діяти в подібному руслі, передаючи привіти "Саше" Захарченко і анітрохи не бентежачись від заяв колись який зачарував її Теслярської про наділення Савченко статусом представника бойовиків у Верховній Раді.
На цьому безсторонньому тлі українська громадськість і далі губиться в здогадах, чи діє колишня "наша Надія" виключно по недосвідченості та елементарній відсутності необхідних знань, або вона вже чітко і свідомо працює на ідею фікс Кремля - делегітимізацію всіх гілок нинішньої української влади. Втім, відповідь на питання, використовує ФСБ Савченко "в темну" або вона просто на "ставці спецагента", тепер важливим хіба що для бухгалтерії Луб'янки. Народному суду вже все ясно, а його суворий вердикт можна прочитати між рядків актуальних соціологічних досліджень.
Коли 25 травня 2016 р. найвідоміша путінська ув'язнена після майже дворічного полону нарешті повернулася в Україну, її носили на руках і спочатку не звертали особливої уваги ні на її імпульсивність, переходить у відверту агресивність, ні на, м'яко кажучи, суперечливі заяви. Соціологи на початку літа фіксували президентський рейтинг Савченко на рівні 10%, до того ж вона була єдиним з українських політиків, хто мав позитивний баланс довіри/недовіри.
На парламентських канікулах нардеп не зменшувала свою активність і навіть посіла третє місце за цитування в ЗМІ після Петра Порошенка і Володимира Гройсмана. Але її гучні наміри посміхатися ватажкам ДНР і ЛНР під час прямих з ними переговорів і слова про те, що "Майдан і антимайдан стояли за одні цінності", зробили свою справу. У результаті вже до осені антирейтинг Савченко став перевищувати її рейтинг в три рази. А в листопаді 2016 р. охочих голосувати за Надію Вікторівну на президентських виборах виявилося менше 2%.
Зрештою, нескладно спрогнозувати, чим обернуться останні її визнання в питанні свого сприяння відкриттю "посольства Л/ДНР" в Києві, закамуфльованого під виглядом якогось культурного дитячого центру "За мир". Адже такі одкровення стали воістину останньою краплею в тотальному розчаруванні багатьох українців у своє минуле кумира.
Тому немає нічого дивного в реакції парламентської фракції "Батьківщини", прийняла 15 грудня рішення про виключення зі свого складу першого номера передвиборчого списку. Напередодні мотивацію озвучила Юлія Тимошенко: "Савченко може планувати своє життя і свою політичну діяльність так, як вважає за потрібне. У неї з партією "Батьківщина" нічого спільного нема".
При всьому при цьому не варто забувати про головне. А саме: звалившись за лічені місяці з п'єдесталу народної героїні, Надія Савченко намагається втягти за собою в чорну діру будь довіру українців до інститутів державності. Після своїх переговорів з Захарченко і Теслярським нардеп публічно оголосила про основні їхні досягнення - нібито є домовленість про майбутній обмін 52 українців, які перебувають в полоні у терористів, на 226 бойовиків, затриманих українськими правоохоронцями. До речі, саме у схожих пропорціях (228 бойовиків за 42 українця) ось вже який місяць домагається в Мінську обміну полоненими українська сторона, але весь процес наглухо заблокована представниками російської делегації.
Тобто вже найближчим часом ми можемо стати свідками урочистостей "народної дипломатії" Савченко над нібито "бездіяльністю" всіх переговірників, офіційно уповноважених українською владою. І під таким гаслом: "Якщо вони не хочуть, то ми зможемо" піде подальша розкрутка кремлівських проектів усіляких "народних міністрів" та інших "народних рятувальників" на їх протиставленні легітимним державним інституціям уже призабытом стилі "народного губернатора Губарєва" або "народного міністра Стрєлкова". І варіантів реагувати на це стомленому українському суспільству залишається, по суті, лише два, як і за всі останні роки відкритої путінської агресії. Або вестися на це руйнування країни зсередини з непередбачуваними наслідками, або просто ввічливо подякувати Савченко за її зусилля щодо вирішення долі окремих полонених і навіть вручити їй за це якусь медаль. Але не більше того.
P. S. З останніх одкровень Савченко: "Вони (бойовики Захарченко та Теслярської — "ДС"), так як ми на Майдані, воюють проти влади. Ми воювали проти Януковича, а вони воюють проти влади Порошенко".
