Це вам не Конгрес. Чому "комісія з Гандзюк" не допоможе знайти вбивць
Реакція громадськості на трагічно несподівану смерть Катерини Гандзюк, яка була облита кислотою ще в липні і, здавалося, нехай і повільно, але йде на поправку, змусила депутатів створити тимчасову слідчу комісію для здійснення парламентського контролю за розслідуванням цієї справи, а також справ про напади на інших громадських активістів.
Комісії, що складається з 18 нардепів від усіх парламентських фракцій, дали три місяці на роботу. За цей час члени комісії повинні перевірити хід розслідувань і представити в Раді свої висновки. І вже з-за цього ряд членів комісії обрушилися з критикою на правлячу коаліцію. Мовляв, трьох місяців явно недостатньо, щоб вивчити всі справи, а такий короткий термін комісії дали, щоб та не працювала в останні місяці перед президентськими виборами і не псував імідж чинному главі держави.
Зрозуміло, не обійшлося без скандалу навколо персонального складу. Одним з ініціаторів створення ТСК є єврооптиміст Мустафа Найєм, який, незважаючи на те, що де-факто перебуває в глибокій опозиції, де-юре полягає в президентській фракції БПП, йти з якої не збирається, оскільки, як депутат-списочник позбудеться мандата. Так що немає нічого дивного, що фракція БПП не горіла бажанням мати такого свого представника в ТСК, але під натиском самого Мустафи і його групи підтримки з депутатів і громадських діячів змушена була поступитися.
В цілому, як того і вимагає закон, депутатів у ТСК вибирали пропорційно представництву фракцій, але першу опозиційну скрипку в ній будуть грати три людини, згаданий вже Найєм, представник "Самопомочі" Олена Сотник і член фракції "Батьківщина" Ігор Луценко. Всі вони ще до створення комісії встигли звинуватити у вбивстві Гандзюк українську владу взагалі та правоохоронних органів зокрема. І саме таку позицію вони будуть відстоювати в рамках комісії. Їх головними публічними опонентами будуть віце-спікер Ірина Геращенко і наближений до глави МВС Арсену Авакову її однофамілець Антон. Глава ТСК позафракційний Борислав Береза намагається займати кілька рівновіддалену від крайніх точку зору. Зрозуміло, ні про яку потенційно можливої консолідованої позиції комісії за підсумками її роботи говорити не доводиться, оскільки кожен з учасників буде відстоювати політичні інтереси своєї групи, але це нікого не хвилює. Адже, якими б не були остаточні висновки комісії, вони не будуть мати юридичних наслідків для результатів розслідування, ні для оцінки роботи правоохоронної системи. Вся діяльність ТСК, як це бувало вже не раз у минулому, обмежиться політичним піаром і агітацією. Просто тому, що у комісії в принципі немає ніяких повноважень для впливу на слідство.
Тут потрібно нагадати, що закон про ТСК був визнаний неконституційним в далекому 2009 р. і сьогодні робота парламентських комісій регламентується виключно Конституцією і Регламентом Верховної Ради. Конституція декларує лише принципову можливість створення ТСК, правда, з важливим уточненням, що її висновки не є вирішальними для слідства", а в Регламенті в принципі немає пункту про повноваження ТСК. Тобто в нинішньому правовому стані ТСК - річ, по суті, декларативна, адже її повноваження практично не виходять за рамки повноважень депутатів, з яких вона складається.
При цьому у світі достатньо прикладів, коли парламентський контроль за роботою правоохоронців може бути не тільки ефектним з точки зору мас-медіа, але й безпосередньо впливати на результати розслідувань. Найбільш яскраво це проявляється в роботі Конгресу США, де "народні обранці" мають право не просто давати рекомендації правоохоронцям, а проводити власні паралельні розслідування, в тому числі допитуючи свідків і отримуючи для вивчення матеріали слідства, в тому числі і секретні.
До речі, в США в принципі не виникає питань з приводу можливого розголошення таємниці слідства місцевими парламентаріями. Адже конгресмени, на відміну від українських колег, не тільки не володіють імунітетом від кримінального переслідування, але на них не поширюється навіть принцип презумпції невинності. Тобто одного лише факту витоку інформації, яка становить таємницю слідства, достатньо, щоб притягнути до відповідальності мав до неї доступ конгресмена, що дисциплінує любителів поділитися новинами у соцмережах. Наші парламентарії вкрай рідко здатні утриматися від спокуси розповісти відому лише їм інформацію всій країні, що і дає генпрокурору Юрію Луценку підстави звинувачувати активістів у витоку однієї з версій по справі Гандзюк і в принципі відмовляти парламентаріям в ознайомленні з матеріалами справи.
У цих умовах для Найєма, Сотник і інших "депутатів-активістів" було б куди ефективніше не влаштовувати скандалів навколо створення ТСК або створення "не таких" ТСК, а користуючись своїм правом законодавчої ініціативи підготувати законопроект, який би наділив комісії повноваженнями проводити свої розслідування і домагатися його прийняття. От тільки та підготовка закону про ТСК і його втілення в життя - завдання дуже непросте (в тому числі й тому, що, з одного боку, закон про слідчі комісії безпосередньо пов'язаний з процедурою імпічменту, а з іншого - зі зняття недоторканності з депутатів), а для політичного піару і нинішніх декларативних ТСК більш ніж достатньо.
Так що "ТСК з Гандзюк" в особі своєї найбільш медійно-активної опозиційної трійці буде займатися тим же, чим і зараз - навіть не намагатися довести співучасть влади у вбивстві активістки, а просування цієї ідеї в маси, використовуючи своє членство в комісії як високу трибуну. Для цього достатньо буде просто троль звинуваченнями центральне і херсонське МВС, Генпрокуратури, місцева влада Херсона і так далі, щоб ті прагнули просто уникати спілкування з членами комісії, що і буде єдиним доказом їх вини. Ну і, звичайно ж, трійця з ТСК буде всіма силами намагатися продовжити роботу комісії ще на три місяці, адже тоді її звіт повинен прозвучати в березні-квітні, тобто або безпосередньо перед першим туром голосування на виборах президента, або перед другим.
