Три провали Путіна. Що вже виграла Україна

Наше протистояння з Росією наближається до кульмінації. Ще не відомо, якою буде розв'язка. Але вже можна сказати, чого ми зуміли уникнути і чого досягли.

Не розмінна і не монета

Насамперед слід відзначити наш головний успіх на дипломатичному фронті: всупереч планам Путіна ми не стали розмінною монетою у торгах між Росією та Заходом. Ми продемонстрували готовність захищатися і чинити опір — і саме тому Вашингтон відповів Кремлю відмовою на його ультиматум.

Нагадаємо, що майже два місяці тому, 17 грудня, Росія в ультимативній формі вимагає від США та НАТО укласти з нею договори про гарантії безпеки. І там були пункти, що стосуються України: неприйняття України в НАТО, невикористання території та інфраструктури України для військової діяльності країн НАТО, відмова США від військової співпраці з Україною тощо.

Путін хотів про це домовитися зі США та іншими країнами НАТО за спиною України. Мовляв, головні гравці повинні знайти взаємоприйнятний компроміс, а після цього Київ має смиренно виконати все, що скажуть великі дядьки.

Путін лякав США та НАТО: якщо ви не погодитеся, я почну велику війну проти України, ви отримаєте хвилю біженців тощо. До речі, біженці — це його улюблена страшилка, і він її реалізовував. Останній приклад — фейкова міграційна криза на білорусько-польському кордоні.

Зараз можна констатувати, що Путін отримав протилежне до того, чого він хотів. Україна та країни НАТО за його спиною домовлятимуться про взаємні зобов'язання. А його просто повідомлять постфактум.

План Путіна провалився саме через нас. Заходу, звичайно, було б легше, простіше, спокійніше домовитися з Росією, якби він був певен, що ми послухаємось. Більше того, Кремль переконував західні столиці, що Банкова готова виконати всі умови аби уникнути військової ескалації.

Але від нашого суспільства Захід побачив сигнали про те, що навіть якщо Банкова піде на якісь поступки Кремлю, це викликає досить потужний протест, і тому ці домовленості все одно не пройдуть через Верховну Раду. Варто врахувати також, що американські військові безпосередньо співпрацюють із нашими військовими. І цим каналом Вашингтон отримав чітку інформацію про те, що якщо Росія піде на ескалацію, то ми маємо намір дати максимальну відсіч.

Коротше, у Вашингтоні побачили, що угода з Путіним може призвести не до зниження, а, навпаки, до підвищення ймовірності великої війни. Банкова під тиском Путіна погоджується на якісь поступки, а потім під тиском вулиці відмовляється, Путін сприймає це як чудову нагоду для вторгнення — і в результаті все одно виходить велика війна та хвиля біженців.

Зваживши все за і проти, Вашингтон вирішив, що якщо ми вже маємо намір битися в будь-якому випадку, то краще допомогти нам і підвищити ціну для Путіна.

Деморалізація агресора

Другий наш успіх і провал Путіна — за останні тижні ми здобули та ще отримаємо від країн НАТО дуже багато озброєнь. Зокрема, від США — на $200 млн. А якщо Путін все ж таки зважиться на нове вторгнення, то ми можемо розраховувати на ще масштабніші поставки.

Причому вся ця зброя, включаючи протитанкові ракетні комплекси Javelin із США та NLAW із Великобританії, зенітно-ракетні комплекси Stinger із Литви та ін., ми отримуємо безкоштовно. Саме як допомогу.

Ця зброя не лише підвищує нашу боєздатність, а й деморалізує ворожі війська. Потрібно наголосити: зараз паніка не в нас, а в них.

До речі, обіцянка пекельних санкцій теж виявилася непоганою зброєю. Самі санкції ще не запроваджено і навіть публічно не анонсовано, але ефект від них уже є. Втеча капіталів (будь-яких — хоч західних, хоч російських) із Росії помітно прискорилася. За даними центробанку РФ, чисте вивезення капіталу приватним сектором з Росії в січні 2022 р. виросло на 42% порівняно з січнем минулого року і склало $12,8 млрд.

Симпатії глядачів

Третій провал Путіна і наш успіх у війні за симпатії західної громадської думки. Поодинці ми, звичайно, не змогли б перемогти Росію у глобальній інформаційній війні. Але у нас є добрі союзники типу Вашингтона, які щодня вкидають у світові медіа останні розвіддані про агресивні плани Путіна. А Путін нічого цьому протиставити не може. Точніше, кремлівська пропаганда намагається мовити про агресивні плани Києва, і це радісно з'їдають жителі Росії, але на Заході така відверта і явна брехня викликає зворотний ефект.

В результаті ми отримали симпатії західних обивателів, а Росія – антипатії. На перший погляд, це лише лірика, яка нічим не допоможе у війні. Але для нас прямо зараз критично важлива громадська думка у тих країнах, які постачають нам зброю. Бо якби ця думка була налаштована проти нас і за Росію, то жодних поставок озброєнь ми не побачили б.

Крім того, ці симпатії є важливими для нашого вступу до НАТО. Досить показовими є, наприклад, результати опитування, проведеного Європейською радою з міжнародної політики (ECFR) у семи країнах: Німеччині, Італії, Польщі, Румунії, Фінляндії, Франції, Швеції. Список країн є досить представницьким, щоб говорити про настрої у всьому Євросоюзі. Так ось, на запитання "Хто має захищати Україну, якщо Росія нападе?" були отримані такі відповіді (респонденти могли вибрати кілька варіантів): 62% — НАТО, 60% — ЄС, 54% — США, 49% — Німеччина, 47% — Данія, 44% — Великобританія.

Ще одне питання: "Чи має моя країна захищати Україну?" І ми отримали дуже непогані цифри, якщо врахувати, що жодна з цих країн не є нашим військовим союзником і ми взагалі не є членом НАТО. У Польщі відповіли "так" 65% респондентів, у Швеції та Франції — по 43%, в Італії — 41%, у Румунії — 40%, у Німеччині — 37%, у Фінляндії (яка, очевидно, боїться допомагати нам, оскільки межує з Росією і не є членом НАТО, а отже сама може стати жертвою російської агресії) — 21%.

Загалом Путін дуже привернув до України увагу в західних країнах. І він сам своїми діями розвіяв міф про "громадянську війну" в Україні.

Заодно нівелювався стереотип, згідно з яким Україна асоціюється насамперед із корупцією. Вже ні. Україна зараз асоціюється насамперед із тим, що вона відкинула домагання Путіна і тепер довкола неї обертається вся геополітика.