Три напрями "повзучого настання". Підсумки 2018 року у війні на Донбасі

На жаль, варто відзначити, що в цілому ситуація на лінії протистояння практично не змінилася - як і передбачали багато військові фахівці, позиційна війна, яка почалася навесні 2015 р., може тривати дуже довго.

Незважаючи на те, що з 30 квітня відбулося переформатування антитерористичної операції (АТО) в Операцію Об'єднаних Сил (ООС), ніякого надто серйозного зрушення не було. А чогось глобального чекали практично всі, так як фактично за документами влада в зоні проведення військової операції належить військовим. Але якихось зовсім вже екстраординарних кроків від призначеного керівником ООВ генерала Наева не було, що, втім, цілком укладається в стратегію України щодо повернення окупованих територій.

В цілому весь рік тривала практика повільного просування на тих ділянках фронту, які прийнято називати в ЗМІ "сірою зоною", у військових є дещо інше визначення - "нейтральна смуга". Так, ось в цьому році ми звільнили кілька десятків кілометрів своєї території - в районі Светлодарской дуги (червень), на Бахмутської трасі (листопад) і особливо масштабно - під Горлівкою. Причому просування на останньому напрямку спостерігалося практично весь рік - про контроль над різними невеликими населеними пунктами на східних і північних околицях досить великого міста повідомлялося постійно - принаймні в травні (Південний), липні (Золоте-4) та серпні (Шуми) вже точно.

Не можна не відзначити, що всі ці рухи в сірій зоні відбуваються виключно в межах лінії розмежування зразка 9 вересня 2014 р., яка зафіксована в Мінських угодах. І так - на превеликий жаль не безкровно.

За офіційними цифрами втрат, наведеними ВВС, за 11 місяців 2018 р. загинуло 110 українських військовослужбовців. Ще 776 отримали поранення. Причому вказується, що сюди включені загиблі, зниклі без вести і полонені. Офіційних даних від МВС, Прикордонної служби та СБУ на сьогодні поки що немає.

Якщо додати ще чотирьох загиблих за грудень (на 24-е число) і одного померлого від ран, отриманих в листопаді, то загальна цифра втрат ВСУ складе 115 осіб. А якщо додати ще й неофіційні цифри втрат серед добровольців, Нацгвардії, а також померлих від поранень, отриманих раніше, то загальна цифра може виглядати як 134 людини.

Варто зазначити, що порівняно з минулим роком (дані на 18.12.2017 р. з того ж офіційного джерела) кількість загиблих різко зменшилася (в минулому році ця цифра становила 191 особа), зате різко збільшилася кількість поранених в результаті бойових дій - 776 проти 174. Це в принципі цілком укладається в загальну картину позиційної війни.

Не можна не сказати і про інший категорії втрат, які, на жаль, "традиційно" приблизно відповідають бойовим, а в деякі роки навіть перевищували їх. Мова йде про небойових безповоротних втрат, які, за тим же звітом в 2018 р. у ВСУ склали 100 осіб. Крім того, ще 91 військовослужбовець був поранений в небойових умовах (так звані "небойові санітарні втрати"). Ці цифри свідчать тільки про одне - різко збільшилася кількість військових навчань різного рівня, які завжди були, є і залишаться причинами загибелі військових в армії (навіть у мирний час).

З іншого боку, оцінити втрати противника вкрай складно. Якщо приймати всерйоз цифри, які регулярно поширює прес-центр штабу з проведення ООС, то варто визнати, що бойові втрати противника приблизно в два рази перевищують наші. Цікаво, що, навіть маючи деякі сумніви в точності підрахунків, різке збільшення ворожих втрат відзначають і незалежні спостерігачі. Так, якщо спиратися на дані пофамильных втрат, зібрані інтернет-користувачами, то можна говорити про те, що на сьогодні відомо про 309 загиблих по всіх причин бойовиках - то є різниця з нашими втратами (навіть якщо складати цифри бойових і небойових) реальна і досить істотна.

І тут в черговий раз варто відзначити, що будь-яка інформація про людські втрати збройних формувань на окупованих територіях буде апріорі неповна, і це пов'язано насамперед із браком достовірної інформації. Так, основним джерелом раніше є соціальні мережі, а за скупими повідомленнями типу "любимо, сумуємо" досить складно відстежити причини загибелі того чи іншого персонажа.

Крім того, у збройних формуваннях досить багато як кадрових російських військових, так і добровольців, відстежити загибель яких взагалі нереально (тому в різноманітні списки випадки їх загибелі на Донбасі потрапляють вкрай рідко).

І ще - на відміну від досить відкритою нашої офіційної інформації, даних про втрати на фронті від командування "гібридів" ні - на нашій пам'яті, за рік "балакучі голови" "армії ДНР і ЛНР" тільки пару раз наводили цифри власних втрат - і то за конкретний день або тиждень. І це зрозуміло - на сьогодні завдання пропаганди максимально направити зубожілих місцевих шахтарів та трактористів" на фронт, а повідомлення про постійні втрати можуть свідчити тільки про те, що вони будуть служити "хмизом", згораючи в "топці" важкої і брудної позиційної війни.

В ході бойових дій за цей рік на фронті традиційно було відразу кілька "перемир'я", про існування яких наші бійці тільки здогадувалися, так як обстріл з боку противника тривали постійно. Трохи тихіше на фронті стало тільки до кінця року, що, по всій видимості, пов'язано з черговим етап бойової підготовки "армій ЛДНР", так як численні полігони по всій окупованій території лунають постійно.

За рік бойовики регулярно використовували на фронті як 120-мм міномети, так і артилерію великих калібрів, яких Мінськими угодами (а на Мінськ так люблять посилатися в РФ і ОРДЛО) навіть у прифронтових районах не може бути - від слова "зовсім". Мета такого турбуючого вогню в умовах позиційної війни цілком очевидна - нанести втрати і какає особовий склад.

Однак такий підхід нівелюється регулярними ротаціями бригад на передовій лінії - в цьому році застосовувалася виправдала себе схема "7-5", тобто сім місяців бригада знаходиться на фронті, а 5 - в тилу (на полігонах та в місцях постійної дислокації). На сьогодні у складі ВСУ немає ні однієї бригади, яка не мала б бойового досвіду. Ми, в принципі, це можемо собі дозволити, в теж час як противник в таких масштабах - ні. Адже на початок війни в ОРДО проживало 10% населення України, а на сьогодні після кількох років війни як мінімум третина "боєздатного населення (чоловіки у віці від 18 до 60 років) виїхала за межі окупованих територій (причому в цьому випадку зовсім не важливо - в РФ чи України).

В цілому ж можна констатувати, що в найближчі пару-трійку років миру на Донбасі не буде. Наша військова стратегія вирішення проблеми Донбасу упирається в одне - необхідність штурмувати щільну житлову забудову, де все ще проживають сотні тисяч цивільних. Причому можливе наступ буде відбуватися в ситуації, коли обидві сторони не можуть активно застосовувати авіацію, а у вогневих засобах приблизний паритет. Причому ситуація у ЗСУ з озброєнням дещо змінюється з отриманням більш сучасного озброєння як вітчизняного, так і західного зразка, однак поки ці зміни поки що не впливають на загальну ситуацію.

Мало того, чим швидше буде розвиватися наше наступ і ближче ми до кордону з Росією, тим більше ймовірність повторення ситуації літа 2014 р., коли з прикордонної угруповання практично у відкриту працювала артилерія РФ - причому не тільки ствольна і самохідна, але і реактивна.

Така фактично патова ситуація говорить тільки про те, що всі рецепти швидкого військового вирішення проблеми Донбасу були і поки що залишаються фантазіями окремих політиків і деяких військових експертів. Вихід у нашої країни в нинішній ситуації тільки один - "грати надовго": підтримувати і посилювати армію, реформувати країну, посилювати свої позиції в світі. Тобто для вирішення питання, пов'язаного з російською окупацією частини Донецької і Луганської областей, нам просто потрібно трохи більше часу і терпіння.