Три місяці великої війни. Коли Путін захоче перемир'я

Вранці 24 травня розпочнеться четвертий місяць повномасштабної війни. Зараз можна підбити підсумки перших трьох місяців і оцінити перспективи на наступні три.

До того ж за три місяці, 24 серпня, у нас буде День Незалежності. І Путін, звісно, захоче зіпсувати нам це свято. А наше завдання – поламати плани ворога та нав'язати йому свій сценарій.

План Путіна: анексія Херсонщини та Приазов'я

Головним успіхом Путіна у перші три місяці війни став сухопутний коридор до Криму. І головною турботою окупантів на найближчі три місяці буде остаточно закріпитися на цій території.

За великим рахунком, решта бойових дій російських військ можна назвати відволікаючим маневром. Спочатку таким маневром був наступ із півночі на Київ, Чернігів, Суми, Харків. Наші війська були змушені зосередитися на обороні Києва та Харкова, а росіяни тим часом, прорвавшись через Кримський перешийок, зайняли на півдні смугу від Херсона до Маріуполя та забезпечили подачу дніпровської води каналом до окупованого Криму.

У квітні, втікши з Київщини, Чернігівщини та Сумщини, російські війська посилили наступ на північному сході. Саме там останнім місяцем точаться основні бої. Водночас ворог закріплюється на захоплених територіях Херсонщини та Приазов'я: будує оборонні споруди, створює окупаційні адміністрації, налагоджує логістику постачання своїх військ.

Можна не сумніватися, що Путін намагатиметься продовжити наступ на північному сході. Російські війська будуть просуватися вперед рівно стільки часу, скільки зможуть, доки наші війська їх не зупинять. А коли російський наступ захлинеться, тоді Путін зажадає перемир'я, щоб зафіксувати статус-кво.

Було багато розмов про те, що Путіну важливо окупувати повністю всю територію Донецької та Луганської областей. Звичайно, йому цього хочеться, але він на цьому не зациклений. Це можна стверджувати через його поведінку 9 травня. Попри очікування, Путін у цю "сакральну дату" не оголосив про намір включити маріонеткові "ДНР і ЛНР" до складу РФ. Це означає, що він побоявся скувати себе зобов'язанням захопити всю Донеччину та Луганщину. Тому він будь-якої миті може змінити риторику і заговорити про необхідність перемир'я. Він навіть може винести це питання на Радбез ООН, щоб виставити себе у ролі миротворця.

Головним аргументом Путіна буде перспектива голоду у всьому світі. Ще у квітні він заявив, що нагнітання санкцій проти Росії призводить до розриву логістичних ланцюжків і може спровокувати голод у різних регіонах світу. При цьому він сам цілеспрямовано руйнує українські логістичні ланцюжки. Заблокувавши вивезення українського зерна через чорноморські порти, він уже спровокував дефіцит продовольства в Азії та Африці.

За цим сценарієм ООН має вимагати від України припинити війну, щоб не допустити глобальної продовольчої катастрофи. Мовляв, головне, щоб селяни зібрали врожай та посіяли озимину. Також Путін сподівається, що ООН вимагатиме від Заходу скасувати санкції проти Росії, якщо та натомість розблокує український експорт зернових та олійних культур. При цьому всі мають заплющити очі на пограбування російськими окупантами українських елеваторів. Продаючи вкрадене українське зерно як своє, Путін ще виступить у ролі всесвітнього благодійника — рятівника від голоду.

Повторимо, фактично Путін уже виконав завдання-мінімум своєї війни — він окупував Херсонщину та Приазов'я, завдяки чому отримав сухопутний коридор до Криму та забезпечив подачу на півострів дніпровської води. До того ж він окупував великий шматок території на північному сході України (на схід від Харкова). Тому він будь-якої миті може оголосити, що мети його "спецоперації" досягнуто.

З погляду пропаганди, щоб виглядати переможцем, йому важливо пред'явити росіянам великі території, які вдалося захопити. А формальний статус цих територій — питання другорядне.

До того ж, у Путіна банально немає грошей на відродження міст, які він зруйнував та окупував. Тому йому не потрібна формальна анексія окупованих територій південних та східних областей України — йому цілком достатньо анексії фактичної. Щоб він був там повноцінним господарем, а всі мешканці безправними рабами.

До речі, у Держдумі РФ вже з'явився законопроект щодо розширення повноважень президента РФ. Йдеться про те, щоб дозволити Путіну створювати тимчасові адміністрації за межами Росії. Схоже, це буде рішенням управлінської проблеми. Тобто Путін не обтяжуватиме себе організацією фейкових референдумів та фіктивних виборів. Просто призначить гауляйтерів і все.

Чи існує український контрплан

Немає жодного сумніву у найвищому бойовому дусі та героїзмі нашої армії. Щоб по-справжньому зламати ситуацію на фронті, нам потрібні ще три компоненти. По-перше, це західна зброя, багато зброї, включаючи танки і літаки. По-друге, це нові західні санкції проти Росії, включаючи нафтове ембарго. І по-третє, це політична воля керівництва нашої країни.

Зараз є небезпека, що Захід піде назад і стане вмовляти нас на перемир'я. Такі статті вже з'являються у західній пресі. Наприклад, The New York Times днями вийшла із редакційною колонкою "Війна в Україні ускладнюється, а Америка не готова". "Американці натхненні стражданнями України, але народна підтримка війни далеко від берегів США не триватиме нескінченно. Інфляція є набагато серйознішою проблемою для американських виборців, ніж Україна, і перебої на глобальних ринках продовольства та енергоносіїв, ймовірно, посилюватимуться", — припускає газета.

Ну і прогноз у неї песимістичний: "Вирішальна військова перемога України над Росією, в результаті якої Україна поверне собі всю територію, захоплену Росією з 2014 року, не є реальною метою". На думку газети, "якщо конфлікт все ж таки призведе до реальних переговорів, то українським лідерам доведеться приймати болючі територіальні рішення, яких вимагатиме будь-який компроміс". The New York Times вважає, що президент США Джо Байден має особисто підштовхнути Київ до поступок Путіну. "Містер Байден повинен ясно дати зрозуміти президентові Володимиру Зеленському та його людям, що є межа того, як далеко США та НАТО зайдуть у протистоянні з Росією, а також межі зброї, грошей та політичної підтримки, яку вони можуть надати".

Зараз ми залежимо від політичного календаря США. 8 листопада відбудуться вибори Палати представників та 34 із 100 сенаторів. До того чекають бурхливі дебати щодо бюджету США на 2023 фінансовий рік, який розпочнеться 1 жовтня 2022 р. Тому восени тема обґрунтованості американських видатків на підтримку України буде однією з найбільш дискусійних.

Однак поки що ми маємо кілька місяців, коли ми можемо бути твердо впевнені в непорушності американської підтримки. Є підписані Байденом закони про $40 млрд для військової та фінансової допомоги Україні до кінця 2022 фінансового року та про ленд-ліз для України на 2022 і 2023 фінансові роки. Зауважимо, що поставки по ленд-лізу не залежатимуть від результатів листопадових виборів.

Прес-секретар Пентагону Джон Кірбі на брифінгу 20 травня наголосив, що США постачають Україні дедалі потужнішу зброю. "Ми вже не говоримо багато про "Джавелін" і "Стінгер", але ми точно говоримо про гаубиці М-777. За останні пару тижнів я дізнався про гаубиці більше, ніж будь-коли", — сказав він. Також він підтвердив, що немає заборони ані на танки, ані на літаки, проте не захотів заглиблюватися в подробиці планованих постачань. За його словами, все "залежатиме від того, куди піде бій і які потреби".

Колишній командувач Сухопутних сил США в Європі генерал-лейтенант Бен Годжес в інтерв'ю "Голосу Америки" спрогнозував перелом у війні через три місяці. "З такими боями, втратами амуніції та військових, думаю, що під кінець серпня — початок вересня російські сили занепадуть та Україна матиме достатній потенціал для початку контрнаступу, щоб витиснути російські сили назад принаймні до лінії 23 лютого. Думаю, це станеться до вересня".

Цілком імовірно, що Путін намагатиметься зірвати такий розвиток подій і для цього запропонує перемир'я. Напевно, у західній пресі з'явиться безліч статей на кшталт колонки в The New York Times: мовляв, Україна все одно не виграє.

Але в нас є можливість натомість нав'язати Путіну свій сценарій. Для цього не обов'язково розпочати контрнаступ одразу по всій лінії фронту. Досить показати нашу здатність завдавати ударів по російським військам та нафтобазам усюди, включаючи окупований Крим та територію РФ. Ми не повинні виглядати в очах західних обивателів беззахисною жертвою. Навпаки, після потопленого крейсера "Москва" наші симпатики у всьому світі чекають від нас нових ефектних ударів по російських цілях.

Ще 2014-го ми дістали безліч уроків російської підлості, коли російські війська з території РФ обстрілювали наші позиції. Тоді ми не наважувалися відповідати їм обстрілами їхніх позицій, бо боялися дати Путіну привід для офіційного вторгнення. Зараз такі побоювання зовсім втратили сенс. Путін уже веде проти нас повномасштабну війну. Тому ми маємо всі підстави для завдання будь-яких ударів по ворожій території. І якщо нам необхідно здійснити рейд ворожою територією, щоб вдарити в тил загарбникам, це теж наше право.

Так само втратили сенс будь-які згадки про "кордони станом на 23 лютого". Ще до 23 лютого Путін особисто знищив Мінські домовленості, коли заявив про визнання "ДНР та ЛНР" у межах Донецької та Луганської областей. Колишня "лінія дотику" повністю втратила будь-який правовий статус. Те саме можна сказати про адміністративний кордон з окупованим Кримом. Часи функціонування КПП на перешийку залишилися в минулому, і немає жодного сенсу намагатися їх повертати. Нам треба дивитись не в минуле, а в майбутнє.

Ворог має боятися нас усюди — і на лінії фронту, і у своєму тилу як на окупованих територіях, так і на власній території. Він повинен щомиті боятися відплати. І хотілося б сподіватися, що ці очікування справдяться набагато раніше, ніж настане осінь.