Плоска хитрість. Навіщо Зеленський дає ділити віце-спікерство Порошенка і Медведчуку

Заклики очолює партію-переможницю виборів Дмитра Разумкова ставлять досить складне питання перед усіма партіями, що пройшли до парламенту. По-перше, далеко не всі з них позиціонують себе як опозицію, єдина політсила, яка вже заявила про це, - "Оппоплатформа" Бойко-Медведчука.

До речі, лідер "Слуги народу" тонко натякнув, що розраховувати на віце-спікерство партії Медведчука не варто, адже на цю посаду повинен претендувати людина, "який буде працювати, незалежно від перебування в опозиції, на інтереси України", а з тим, що ОПЗЖ і її лідери не є такими, згодні навіть у Зеленського.

Якщо ж виходити з того, що кандидатуру будуть вибирати "ЄС", "Батьківщина" і "Голос", то картина вимальовується далеко не оптимістична. Шансів на те, що ці партії зможуть прийти до консенсусу щодо віце-спікера, вкрай мало - ненависть Порошенка до Тимошенко і навпаки загальновідома, а Вакарчук постійно відмежовує себе від "старих політиків, з якими не може бути нічого спільного".

Можна припустити, що опозиціонери так і не прийдуть до єдиної думки, хто має сісти в крісло віце-спікера, а це в певному сенсі розв'язує руки команді Зеленського. Там, показово шкодуючи про роздраю в таборі опозиціонерів, спокійно призначать на всі посади в президії, а це спікер, перший віце-спікер і віце-спікер, своїх людей. Крім того, у Разумкова можуть згадати, що у попередньому скликанні Ради коаліція без докорів совісті залишила весь президія за собою, незважаючи на обурення опозиціонерів з "Оппоблока".

Крім обрання віце-спікера і президії в цілому, першочергове завдання Ради - формування комітетів, які мають величезний вплив на роботу парламенту.Тут варто згадати, що ще з початку 2000-х років коаліція забирала собі ключові комітети Ради, а опозиції діставалися комітети, які виконували функції контролю за владою, - регламентний, свободи слова, антикорупційний та деякі інші, причому спочатку розподіл було мало не 50 на 50.

Частково підтвердив наміри продовжити таку традицію і Разумков, заявивши, що "є ключові напрямки, які повинні будуть залишитися у віданні коаліційної фракції або фракцій, а є ті, які будуть передані опозиційним силам".
Втім, не варто спокушатися - той самий "фокус", що і з віце-спікером, монокоалиция може провернути і з парламентськими комітетами, адже ділити кілька комітетів опозиції буде ще складніше, ніж висунути єдину кандидатуру в президію Ради. Знову-таки тут "Слузі народу" стане в нагоді досвід "папєрєдніков", які не дали опозиціонерам очолити жоден комітет навіть під тиском Заходу і камланиями про несправедливість такої ситуації.

Одвічний український "тригетманский" менталітет і політичні апетити можуть перешкодити опозиціонерам, в лавах яких є справжні "зубри" української політики, конвертувати свої скромні досягнення на виборах парламентські посади. Пересварившись між собою, "батьки" і "матері" української демократії дадуть карт-бланш "зеленому" більшості, яка буде керувати вищим законодавчим органом держави монопольно, час від часу копаючи "старих політиків" за їх склочництва і неконструктивність.