Третій раунд. Сурков просить у Волкера премію миру для Путіна
Спеціальний представник Держдепартаменту США Курт Волкер на початку наступного місяця планує в третій раз зустрітися з помічником президента РФ Владиславом Сурковим. Попередні переговори відбулися 7 жовтня, і тоді конкретна домовленість щодо врегулювання ситуації на Донбасі досягнута не була. Вашингтон хоче поставити крапку в питанні використання миротворців ООН як механізму виходу з конфлікту.
Насправді фактична відсутність інформації про хід зустрічі не дозволяло намалювати гранично чітку картину діалогу США і РФ. Хоча безумовно Вашингтон і Київ запропонували Москві і батоги і пряники. Ну, і тональність інтерв'ю Волкера визначала тональність переговорів - Росія загралася, пора згортатися. 21 жовтня джерела LB.ua в дипколах трохи привідкрили завісу таємниці. Зокрема, Бабаків, розмовляючи зі спецпредставником, більше захоплювався деталями, напевно, щоб максимально розмити переговори, а значить, мати більше можливостей для маневру в подальшому. Волкер ж був гранично конкретний: рухається Кремль в принципі в напрямку врегулювання конфлікту, а також коли цього чекати - до або вже після виборів Путіна...вибачте президента Росії в березні 2018 року.
Розвідка Волкера
І перш, ніж Волкер поспілкується втретє з помічником господаря Кремля, американський дипломат має намір відвідати Україну 27 жовтня. Причому, як повідомило 21 жовтня Liga.net з посиланням на свої джерела, зустріч ця незапланована і зумовлена бажанням США оцінити стан справ в Україні. Що ще більш імовірно, тут є не тільки необхідність у США прояснити для себе деталі відбуваються в Києві протестних заходів та їх вплив на політичні процеси, але і з'ясувати ступінь готовності керівництва країни до компромісів. Київ вимагає повного доступу в ОРДЛО, в той час як Москва навідріз відмовляється "віддати" кордон.
Знову-таки джерела, але вже у коментарі "Апострофу" 10 жовтня, повідомили про якийсь план "Б". Мовляв, є пропозиція, щоб "блакитні каски" спершу посприяли розведення сил і техніки, повного припинення вогню. Після український парламент приймає закони в рамках "Мінська", проводиться обмін полоненими за формулою "всіх на всіх". І тільки після цього миротворців пускають в усі куточки окупованих районів. Наступний етап - вибори в ОРДЛО, за результатами яких Київ отримує доступ до межі, а миротворці йдуть з України. Видання пише, що Волкер проявив інтерес до такого сценарію.
Затягує розгляд законопроекту про реінтеграції Донбасу в даному випадку схоже на підтвердження. Адже сам документ, за словами глави РНБО Олександра Турчинова, був готовий ще в серпні. Законопроект №7163 "Проект Закону про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях" був поданий Петром Порошенком до Верховної Ради 4 жовтня - тобто напередодні другої зустрічі Волкера і Суркова. І ще одне "то є" - це був в деякому роді елемент тиску. Але вже 13 жовтня депутат від БПП Ірина Фриз анонсувала розгляд проекту закону на початку листопада. І знову це виглядає як прив'язка до переговорів спецпредставника Держдепартаменту і помічника Путіна чи знову як спосіб натиснути на Кремль. Або ж як постфактум з певними поправками.
Коли Волкер складе уявлення про моделі миротворчої місії ООН, на яку крім американського істеблішменту готова погодитися Україна, Сурков дізнається про позиції Вашингтона. Це питання насправді має велике значення для президента РФ і його політики. За даними LB.ua 7 жовтня Сурков прямо сказав Волкер, що "Путін хотів би виглядати миротворцем".
Путін-миротворець
У цій фразі слово "виглядати" є ключовим для розуміння векторів майбутніх переговорів. Російський лідер зараз зосереджений на виборах, а українське питання - болюча тема для РФ, враховуючи стихающую ейфорію від Крымнаша і облоги, учиненої "ворогами на Заході". З війною Кремль і Путін награлися досхочу, вичавили практично все, що могли і з України, і з Сирії. Тепер за традицією, спостережуваної в РФ, для Москви настав час вбратися в миротворці. Путіну потрібно зімітувати новий період у зовнішній і внутрішній політиці.
Подібне вже спостерігалося раніше. Наприклад, у 1999 році почалася Друга чеченська війна, яку в РФ позначили як антитерористичну операцію. У 2000 році військова частина ХТО завершилася, коли Путін вже змінив Єльцина, і "обжівал" президентський кабінет. Сам же режим ХТО офіційно скасували в 2009 році (а по факту він продовжує діяти). Тоді Путіна тимчасово підміняв Медведєв, на кінець терміну якого припав черговий перехідний період. "Зручний" Медведєв став тим президентом, який почав війну в Грузії. Він же її і закінчив, але насправді саме повернення ВВП виглядало як початок чогось нового. Приміром, він у ролі прем'єра запустив той же "Північний потік". Були і заяви про реформування політичної системи у напрямі лібералізації і одночасно готовності до всіх зовнішнім загрозам. Інша справа, що в цілому від агресивної політики Москва і не думала відмовлятися, що стало ясно вже в 2014 році в Україні.
Ось і тепер Путін думає завершити главу конфлікту миротворчістю. Цікаво тільки, яку форму це миротворчість прийме в Україні, враховуючи, що кількість обстрілів поки прямо не кореспондується з бажанням Путіна "виглядати миротворцем". Президент РФ на засіданні Міжнародного дискусійного клубу "Валдай" заявив, що росіяни не йдуть з Донбасу, оскільки бояться повторення подій у Сребрениці, місті на сході Боснії і Герцеговини, 1995 року. Тоді сербськими військами під командуванням генерала Ратко Младіча було знищено близько восьми тисяч боснійських мусульман. Це вважається одним з найбільш масштабних військових злочинів в сучасній історії Європи і було визнано геноцидом Міжнародним судом. Що цікаво, нині покійний Віталій Чуркін в Радбезі ООН в 2015 році заблокував відповідну резолюцію, щоб догодити Сербії. А сьогодні Путін лякає діями сербів.
Але при цьому, безумовно, Путін Сребреницю згадав не просто так. Видно, що вчив матчастину, вивчав попередні місії "блакитних касок". В цей регіон тоді спершу були спрямовані 170 миротворців. Їх мандат був урізаний, а миротворці були легко озброєні, оскільки країни, їх відправили, не бажали ескалації і застосування зброї проти боснійських сербів. Не дивно, що ситуація загострювалася, бо генсек ООН Бутрос Бутрос-Галі запросив збільшення контингенту до 34 тисяч, а отримав 7,6 тисяч. Серби відповіли на це блокуванням гуманітарних конвоїв, що позначилося не тільки на населення міста, яке за агресії сербів зросла в 10 разів за рахунок жителів сіл та околиць; а також безпосередньо на миротворців. Спроби домовитися завершилися невдало, частина солдатів, що відправилися на переговори, не змогла повернутися - серби заборонили. До того ж відбувалися напади на військових ООН, тому країнам не було "цікаво" відправляти туди своїх бійців.
Можливо в Кремлі є розрахунок застосувати сербський досвід для частин миротворців, яких Захід направить в прикордонні райони (якщо Москва погодиться на місію в підсумку звичайно ж). Наприклад, за прикладом боснійських сербів використовувати бойовиків в ОРДЛО для аналогічних нападів на спостережні пости ООН. Після атак вони можуть повертатися на місце дислокації, де-небудь по сусідству з громадянами РФ - "добровольцями". Якщо раптом ООН завдасть удару у відповідь, Кремль накинеться на неї з-за вбивства росіян. Конфлікт посилиться, миротворчість закінчиться, а росіяни ще більше зненавидять весь світ. Та й змусити керівництво РФ визнати, що її співгромадяни нападали на миротворців, очевидно, буде не простіше, ніж змусити визнати наявність регулярних військ на Донбасі чи протидія роботі місії ОБСЄ.
Поки ж, швидше за все, після переговорів Волкера і Суркова, Москва почне всіляко демонструвати, як наполегливо намагається домовитися з фейковими державами на сході України про налагодження мирного діалогу з Києвом. Сепаратисти будуть дутися, прямим текстом або натяками звинувачуючи росіян у зраді. Але куди вони подінуться-то без підтримки РФ. Тому компроміс, що задовольняє Вашингтон і Москву цілком можливий. Принаймні він буде обговорюватися.
З іншого боку, згаданий компроміс не вписується в порядок денний власне Петра Порошенка і завдасть репутаційний. Знову-таки, через майбутніх президентських виборів в 2019 році. Президент може бути миротворцем лише на своїх умовах, в якості переможця. Виходить, що Волкеру доведеться маневрувати в обмеженому просторі десь по середині між передвиборної політикою Путіна і Порошенка. А будь-який компроміс буде супроводжуватися масованим інформаційним торпедированием населення з метою переконати, що все добре, що все за планом.
До того ж не зрозуміло, якими будуть миротворчі прагнення Путіна вже після перемоги на виборах. А це питання точно буде підніматися під час обговорення формату. Буде Кремль займатися раніше показухою на Донбасі, при цьому зберігаючи достатній вплив на процеси на Донбасі вже під контролем України. І таким чином планує вирішувати економічні проблеми Росії, шантажуючи Захід. Або ж президент РФ з головою порине в російські проблеми, чого від нього вже чекає електорат. Справді займеться російською економікою і промисловістю.
