Третьеапрельская жарт. Чому ЄС веде себе як старорежимна панянка

Те, що Євросоюз в черговий раз відклав рішення питання про безвізовий режим для України - цього разу на 3 квітня 2017-го, нікого вже, зрозуміло, не здивував. До "європейських сніданків" українці за останні роки цілком собі звикли, з цікавістю, але без всякої надії сприймаючи це як кумедний анекдот. Мовляв, ну-ну, подивимося якусь "відмазку" ви придумаєте в наступний раз...

При цьому поведінка єврочиновників все більше нагадують старий, як сама Європа в міру вульгарний анекдот про особливості підліткового поведінки. Той самий, в якому, якщо дівчина на недвозначну пропозицію відповідає "ні" - це означає "може бути", якщо вона каже "може бути" - це означає "так", а якщо вона каже "так", то вона вже не дівчина.

Як бачимо, переговорна стратегія Євросоюзу в питанні безвиза для України мало чим відрізняється від переговорної стратегії з кавалерами випускниці Інституту благородних дівиць, за тим винятком, що благовоспитанной дівиці її уявлення про порядність категорично забороняють говорити "так", а Євросоюзу ті ж самі подання прямо забороняють говорити "ні".

І справа не в тому, що європейці бояться образити нас прямою відмовою. Просто немає, як відомо, і суду немає, тобто пряма відмова неодмінно означає припинення переговорів зважаючи на безглуздість їхнього подальшого продовження, а сам процес переговорів поряд з "глибоким занепокоєнням" вже давно став для єврочиновників священною коровою європейських цінностей. Адже "діалог" у нинішній системі європейських координат є єдиним та безальтернативним інструментом міжнародної політики. Головним стає вже не результат переговорів і не потенційна можливість цього досягти результату, а сам процес переговаривания, нехай навіть цілком безглуздий і нещадний, бо повна відсутність діалогу повністю обессмислівает будь-яку політику.

Власне, до вічних безальтернативним і безглуздим переговорів нам теж не звикати. Чого тільки коштує перманентний "Мінськ". Так що the show must go on.