Тільки в Україні. Чому різні "саакашвілі" завжди перемагають
Прорив позбавленого українського громадянства екс-президента Грузії і екс-губернатора Одещини Міхеїла Саакашвілі був приречений на медійний успіх, оскільки влада в черговий раз виявилася заручницею розігнаного в соцмережах громадської думки. Все це було б не так сумно, якби разом з владою заручниками ситуації не стали і прості громадяни, які опинилися на свою біду неподалік від політичного дійства - то в пункті пропуску "Краковець", то поїздами "Інтерсіті".
Про те, що Саакашвілі при серйозної медійної підтримки і не менш серйозною політичною від майже всіх опозиційних українських політиків буде намагатися демонстративно в'їхати в Україну було відомо вже давно. І якщо абстрагуватися від питань піару і політичної доцільності, а сконцентруватися виключно на букві закону, спроба в'їзду не обіцяла екс-президента Грузії нічого хорошого.
В автомобільному пункті пропуску "Краковець", що має статус режимного об'єкта, у Міхеїла Николозовича під час проходження паспортного контролю просто відібрали б недійсний документ і саме на цій підставі не пропустили на територію України відправивши назад в Польщу вже навіть без недійсного українського паспорта.
З точки зору права ніякого іншого варіанту розвитку подій бути не могло. Зрозуміло, це все могло супроводжуватися заворушеннями і скандалами як по одну сторону кордону, так і за іншу, але законних підстав потрапити в Україну за недійсним паспортом у Саакашвілі не було.
Міхеїл Николозович, зрозуміло, цю ситуацію прекрасно розумів, а тому задумав хитрий план. У самий останній момент він і його свита з журналістів та опозиційних політиків на чолі з Юлією Тимошенко передумав їхати в "Краковець", а вирішив як пересічний громадянин проїхатися потягом "Інтерсіті".
В даному випадку з точки зору закону його повинен був би чекати рівно такий же фінал, як і в Краковці - під час прикордонного контролю у Саакашвілі вилучили б недійсний документ, а самого екс-президента Грузії ссадили б з поїзда чекати поїзда в зворотному напрямку. Однак в українських умовах ця проста схема явно не працює, з однієї простої причини - знаходження у вагоні для охочого з недійсним паспортом потрапити в Україну має свої тактичні переваги.
По-перше, в одному поїзді разом з Саакашвілі в якості живого щита виявилися не тільки його дружина, 11-річний син і недоторканні депутати, але і сотні рядових пасажирів. По-друге, виколупати Саакашвілі силою з вагону, під зав'язку набитого журналістами та топ-політиками в українських реаліях практично неможливо.
Припустимо, що поїзд з Саакашвілі таки добрався до митного контролю та український прикордонник попросив, як того і вимагає закон, громадянину незрозуміло якої країни зійти з поїзда і повертатися у Польщу. Питання законності позбавлення Саакашвілі громадянства винесемо за дужки. Як би там ні було, це рішення вже прийнято. У разі такого розвитку подій прикордонникам, нарвавшимся на політиків, не позаздриш. Мають недоторканний статус тимчасові соратники Саакашвілі тут же накинулися на них з погрозами і звинуваченнями, обіцяючи долю переховується від правосуддя судді Кірєєва. Власне, в реальності подібне сталося в Перемишлі, де жертвою морального тиску команди Саакашвілі стала начальник поїзда.
Ну, а що стосується можливого силового видворення Саакашвілі з вагона, то тут правоохоронцям чекало б теж саме, плюс реальність фізичного протистояння з недоторканними депутатами. Зрозуміло, українська влада зважитися на подібний сценарій просто не могла, бо Саакашвілі в останній момент і змінив свій план. Але влада не знайшла нічого кращого, ніж прийняти безпрецедентне волюнтаристське рішення взагалі не пустити поїзд в Україну. Те, що таке рішення незаконне - цілком очевидно, але політичні рішення замість правових для України вже давно звичні.
Примітна в цьому контексті і реакція міністра інфраструктури Володимира Омеляна. Він обізвав Укрзалізницю "некерованою майданчиком для політичних ігор", проте сам умив руки. Мовляв, Укрзалізницею я вже не керую, після того як її передали під контроль Мінекономрозвитку. Тобто амбітний міністр і Саакашвілі підтримав, мовляв, є ще в уряді реформатори, а не "бариги", і з Банкової начебто не сорится.
Однак повернемося до Саакашвілі. Коли стало зрозуміло, що ніякої поїзд з колишнім громадянином України на борту з Перемишля не виїде, команда екс-президента Грузії вирішила повернутися до плану "А". Нехай він і не такий хороший, як "поїзний" план, але бучу на кордоні все одно можна підняти. А всі телеканали вже давно на місці і тільки й чекають гарячих сенсацій.
Але українська влада і тут явно не хотіла вплутуватися в невигідну в медійному плані "бійку". Як виявилося, пункт пропуску "Краковець" не працює, а Саакашвілі поїхав у сусідній пункт "Шегині", який несподівано опинився "заміновано". Що однак не завадило Саакашвілі і його прихильникам прорватися через кордон нахрапом, розштовхавши прикордонників.
Успіх силового прориву Саакашвілі був забезпечений явним острахом влади по-перше перед приїздом Саакашвілі, а по-друге, перед можливим скандалом і бійкою з ним пов'язаним. Звідси нерішучість межує з імпотенцією, коли справа доходить до конкретних дій і надмірна рішучість, щоб до цього не дійшло. Очевидно, що влада просто боїться зв'язуватися з крикливим, скандальним Саакашвілі і натовпом його високопоставлених соратників, оскільки будь-який конфлікт тут не в її користь, і загрожує бурею громадського обурення, і готова заради уникнення скандалу на будь-які, в тому числі й незаконні рішення.
По суті влада йде на поводу і кожного, хто здатен організувати такий-сякий "майданчик" собі на підтримку і може супроводити його шумом в соцмережах і ЗМІ. Так було з вкладниками банку Михайлівський, так було з Блокадою Донбасу імені Насіння Семенченко, так відбувається з горезвісними "евробляхерами", і ось тепер з Саакашвілі. Замість того, щоб керуватися законом, влада влаштовує якісь не завжди зрозумілі політичні ігри, виляє то в одну, то в іншу сторону, а то й розгортається на 180 градусів, ніж знову і знову провокує різного роду політичних авантюристів шантажувати себе.