Дивна нарада на Банковій. Навіщо Зеленський захотів поліцейської демократії

Володимир Зеленський провів нараду щодо посилення стійкості демократії в Україні. За наслідками наради з'явиться документ, який реалізовуватимуть Кабмін, Верховна Рада та інші органи державної влади.

Звісно, Україна зараз потребує посилення стійкості демократії. Можна навіть сказати коротше: потребує стійкості демократії. Або ще лаконічніше: потребує демократії.

Більше того, є ціла низка факторів, які змушують владу включати цю проблему до свого порядку денного.

Три виклики перед Зеленським

Насамперед, це правова колізія навколо президентських виборів. Конституція чітко вказує, що президент обирається на п'ять років. У Володимира Зеленського цей термін закінчиться 20 травня 2024 року. Також Конституція вимагає, щоб вибори президента були проведені в останню неділю березня п'ятого року повноважень президента. Ця дата настане 31 березня 2024 року. Однак у законах записано, що під час воєнного стану вибори не проводяться. І ця колізія — це виклик, на який необхідно дати відповідь.

З іншого боку, соціологія свідчить про те, що у народі зростає невдоволення владою. Однак під час воєнного стану не працюють традиційні механізми випуску пари з котла. Зокрема, законодавчо заборонено проведення страйків, масових зборів та акцій. Знову ж таки, скасовано вибори. Але якщо не випускати пару з котла, де зростає тиск, то результат може бути сумним для котла. І це теж виклик, на який потрібно дати відповідь.

Зрештою, є зовнішній фактор. Під час війни ми особливо сильно залежимо від західної допомоги. Тому небезпечно давати козирі в руки тим нашим недоброзичливцям на Заході, хто стверджує, що допомогу Україні треба згортати, оскільки там, мовляв, скасовано демократію та встановлено диктатуру. На цей виклик теж потрібна відповідь.

Три дивності наради на Банковій

Проведення Зеленським наради щодо посилення стійкості демократії говорить про те, що влада бачить ці виклики і всерйоз переймається пошуком відповідей на них. Тут хотілося б сказати ще щось позитивне, але його немає. Тож перейдемо до негативного.

Перша дивність — це склад учасників. Прочитавши новину про те, що Зеленський захотів порадитись про демократію, можна було б подумати, що він провів круглий стіл із представниками громадянського суспільства. Або організував зустріч із лідерами опозиційних партій. Або приїхав до парламенту обговорити проблему з представниками всіх фракцій та груп (окрім уламків ОПЗЖ).

Але ні. Він викликав до себе на Банкову керівників 14 державних органів. На сайті президента є перелік учасників наради. Першим названо генерального прокурора Андрія Костіна. Справді, хто ж у нас головний демократизатор, як не генпрокурор. За ним названо керівників Верховної Ради, Кабінету міністрів, Служби зовнішньої розвідки, Офісу президента, Національної поліції, Антимонопольного комітету, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Національного антикорупційного бюро, Служби безпеки, Міністерства юстиції, Національного агентства з питань запобігання корупції, Бюро економічної безпеки, Державного бюро розслідувань.

Якщо Зеленський зібрав їх, щоб обговорити необхідні кроки для встановлення поліцейської демократії, тоді, безперечно, це найкращий склад учасників.

Друга дивність — це інформаційна закритість. Звісно, в умовах воєнного часу немає нічого дивного в тому, що Зеленський провів нараду за зачиненими дверима без присутності медіа. Однак можна було очікувати, що після наради її учасники поділяться із громадськістю своїми враженнями від дискусії та своїми пропозиціями. Але ні. Всі мовчать. Навіть спікер парламенту Руслан Стефанчук нічого не захотів розповісти ні на офіційному сайті Ради, ні навіть на своїй фейсбук-сторінці (або йому наказали мовчати).

Вся інформація про подію — це повідомлення на сайті президента плюс пара фраз у відеозверненні Зеленського ввечері 15 вересня: "Сьогодні провів широку та змістовну нараду з представниками правоохоронних і антикорупційних органів, Верховної Ради України, уряду, Офісу. Готуємо концептуальні кроки, які дадуть Україні, усьому нашому суспільству більше справедливості, а демократії в нашій державі — гарантовану стійкість".

Набір цих "концептуальних кроків" — це третя дивність. Найдивніша.

Справжня, сурогатна чи поліцейська?

Зеленський розповів учасникам наради, навіщо він їх викликав: йому потрібні кроки для реалізації справедливості. У відповідь учасники наради запропонували йому посилити стійкість демократії. Зеленський погодився: першим кроком має стати захист нацбезпеки.

Це не анекдот. Це те, про що розповідає сайт президента: "Як зазначив Володимир Зеленський, потрібні кроки, що дадуть змогу забезпечити реалізацію справедливості, яку відчуватимуть люди. З огляду на це учасники наради запропонували підготувати концепт посилення стійкості демократії в Україні та розробити покроковий план його реалізації. У відповідь глава держави зазначив, що заходи, які міститимуться в концепті, мають стосуватися абсолютно всього: захисту національної безпеки України, остаточного очищення від олігархічного та корупційного впливу тощо".

Можна припустити, що нічиї поради Зеленському не були потрібні. Спочатку на Банковій виникла ідея "концепту посилення стійкості демократії" з переліком "концептуальних кроків", а вже потім Зеленський викликав до себе керівників 14 держорганів, аби легалізувати цю ідею під виглядом колективної ініціативи учасників наради.

Як сказав сам Зеленський, ці кроки "мають стосуватися абсолютно всього". Але ми все ж таки виділимо те, що стосується саме демократії. "Кабінет Міністрів України, Верховна Рада та інші органи державної влади мають здійснити низку кроків щодо зміцнення парламентаризму та можливостей виборців впливати на управління державою, […] розширення можливостей громадян України впливати на вироблення політичних рішень та курсу держави тощо", — йдеться на сайті Зеленського.

Звісно, коли президент вказує Верховній Раді кроки для зміцнення парламентаризму, це звучить як оксюморон. Але коли на сайті президента в одному реченні двічі йдеться про необхідність розширити можливості українців впливати на рішення держави — це вже геть не смішно. Це цілком серйозна та добре продумана ідея сурогатної демократії.

Суть у тому, що виборів, як і раніше, не буде, свободи страйків, масових зборів та акцій теж не буде, парламент і уряд, як і раніше, будуть слухняними виконавцями вказівок з Банкової, а опозиційні партії — позбавлені будь-якого впливу, навіть інформаційного, у парламенті та за його стінами. Але для випуску пари з котла народу дадуть змогу проголосувати у "Дії" за якісь ідеї влади.

Наприклад: "Чи згодні Ви, що повноваження президента продовжуються на весь час воєнного стану і до моменту вступу на посаду президента, обраного після скасування воєнного стану?" Або: "Чи підтримуєте Ви націоналізацію майна олігархів?"

Якщо комусь не сподобається сурогатна демократія, він зможе відчути поліцейську демократію. "Україна буде захищена від діяльності, спрямованої на підрив демократії усередині нашої країни", — обіцяє сайт Зеленського. Склад учасників наради про демократію не залишає ґрунту для сумнівів у тому, що сурогатна демократія та поліцейська демократія спільними зусиллями зуміють захистити себе від будь-яких спроб підриву.

У принципі, головне, щоб весь цей задум не був використаний для легалізації в обхід парламенту нової Конституції та якихось територіальних поступок ворогові. А будь-які інші "концептуальні кроки" не матимуть вирішального значення, якщо їх не реалізує парламент у вигляді законів. До того ж, західні партнери мають досить чітке уявлення про демократію, включно з особливостями демократії під час війни. Сурогатна і тим більше поліцейська демократія в це уявлення не вписується. Хоча Банкова, звісно, може ризикнути перевірити це дослідним шляхом.