Чому влада провалила реформу армійського харчування та чим насправді вимірюються стандарти НАТО - інтерв'ю з військовим експертом

"ДС" Останнім часом у війську все більше скарг на матзабезпечення. Як за час президентства Зеленського змінилося грошове забезпечення українських військових в порівнянні з пʼятирічкою Порошенка і якщо порівняти з 2013 роком?

Т.Ж. Військовий бюджет почав зростати від часу початку збройної агресії РФ проти України — ці процеси закономірно повʼязані між собою, оскільки ключем до ефективного фінансування не лише воєнної, а й загалом безпекової сфери є чітке розуміння реальних загроз. Очевидно, що принаймні у воєнній сфері до 2014 року такого розуміння бракувало. В подальшому на динаміку змін у фінансуванні Збройних сил впливали стан економіки і реальна спроможність держбюджету, а також військова допомога, яка надходила від наших західних партнерів.

Якщо говорити про конкретні цифри, то на початку війни в 2014 році солдат-стрілець поза зоною АТО отримував виплату 2 тис. 341 грн. Через два роки сума становила 7 тис. грн. і трималася на цьому рівні протягом двох років. Із 2018 до 2019 року зарплати солдатів не із зони АТО зросли з 9 до 11 тис. грн (+26,2%). В 2020 році бійці поза зоною АТО отримували 11 355 грн.

Ті солдати, які перебували в зоні АТО на другій та третій лініях оборони, в 2014 році отримували 5 тис. 641 грн. Відчутне зростання виплат на 45% відбулося в 2017 році, коли солдати почали отримувати 11 тис. 500 грн. Наступного року виплати підняли ще на 40% — до 13 тис. 500 грн. У 2019 році відбулося підвищення виплат до 16 тис. 855 грн, а у 2020 році на 2-й та 3-й лініях оборони солдати отримували вже 18 850 грн.

Бійці, які працюють на передовій, спочатку отримували такі ж виплати, як і ті, що були на другий та третій лініях оборони (5 тис. 641 грн). Ситуація різко змінилася в 2016 році, коли бійцям підняли виплати майже на 100% — до 11 тис. 200 грн. Наступного року виплати зросли на 51,8% й становили 19 тис. грн, в 2019 році солдат-стрілець на першій лінії оборони отримував 23 тис. 355 грн на місяць, а у 2020 році — 26 355 грн.

"ДС" ЗСУ вже багато років декларує перехід на натівські стандарти. Чи можна цей процес виміряти кількісно? На скільки стандартів ми вже перейшли, скільки їх всього і скільки часу займе решта шляху?

Т.Ж. Стандарти НАТО — це перш за все якісні показники. Кількісними параметрами, які можна вирахувати у відсотковому значенні, в Альянсі вимірюються переважно технічні стандарти (наприклад, калібри боєприпасів до зброї, якою оснащені бойові підрозділи). Решта ключових параметрів — це питання, повʼязані з політичними, організаційними та соціально-економічними аспектами функціонування Збройних сил. Це, наприклад, ефективна система цивільного і парламентського контролю, впровадження практики призначення цивільного міністра оборони, питання військового правосуддя, боротьба з корупцією тощо. Звичайно, кожна країна — претендент на вступ до НАТО може орієнтуватися на додаткові вимоги та стандарти, однак це насправді індивідуальна історія для кожної держави, тут багато що залежить від реального стану політичної, правової, економічної, безпекової системи кожної держави-претендента.

Україна перш за все має орієнтуватися саме на загальні вимоги і стандарти НАТО, повʼязані з фундаментальними моментами функціонування сектору безпеки і оборони, і тут, на жаль, залишається багато роботи. Набагато простіше і зручніше говорити про технічні аспекти взаємосумісності українських військових підрозділів з їх колегами по Альянсу — ці проблеми вирішуються набагато простіше, аніж, скажімо, розмежування повноважень між Міністерством оборони та Генеральним штабом. Тому в цій сфері перед нами ще багато викликів, найголовніший з яких — правильне осмислення самого поняття "стандарти НАТО" і, відповідно, розстановки національних пріоритетів.

"ДС" Чому нинішня влада провалила реформу армійського харчування, яка була предметом гордості влади попередньої? Які причини стали головними?

Т.Ж. Питання реформи військового харчування концептуально полягало в диверсифікації постачальників та перерозподілі повноважень і (що ще важливіше!) відповідальності на рівні командирів окремих частин. На практиці ця ідея вимагала створення фактичного ринку послуг зі сформованим запитом з боку військових і відповідним чином сформованої пропозиції від компаній, зацікавлених у веденні бізнесу в цій сфері.

На Заході, наприклад у США, ця система відпрацьована роками, там в тендерах військових беруть участь великі компанії, які розвивалися в умовах вже сформованої ринкової економіки (велика відмінність з Україною), і, відповідно, на умовах вже усталеного механізму ринкової конкуренції могли пропонувати послуги належної якості за адекватною ціною.

Оскільки в наших реаліях усі ці фактори насправді відсутні, довелося створювати окрему систему компенсаторів, які забезпечили б замовниками (військовим) бажаний результат — військове харчування було заведено в загальну систему "Прозорро". Однак навіть наявність такої системи не гарантує, що часто абсолютно різні тендерні пропозиції будуть реалізовані з оптимальним співвідношенням "ціна-якість", не кажучи вже про корупційну складову, яка завжди проявляла себе там, де система не спрацьовувала належним чином. Для виправлення помилок потрібно було врахувати економічні та антикорупційні моменти, чого нинішній владі, очевидно, зробити не вдалося.

"ДС" Чи можна констатувати, що в українській армії трапився перелом у ставленні до бійця, в порівнянні з радянськими часами?

Т.Ж. Філософія української армії, безумовно, змінюється, багато в чому цьому сприяють дії російського агресора, оскільки українські і російські збройні сили вийшли з однієї системи, це є природнім стимулом для ЗСУ позбуватися принаймні зовнішніх (форма, символіка тощо) атрибутів, які лишалися у спадок від РА. Однак більш грунтовні речі, такі, як, наприклад, формування потужного сержантського корпусу (який, на відміну від радянських прапорщиків, є основною армій, організованих за сучасними західними стандартами), проходить зі значними організаційними труднощами.

Багато в чому тут допомогла саме війна — на сьогодні в ЗСУ є потужний клас офіцерів з бойовим досвідом, які поступово мають зайняти керівні посади і в такий спосіб вибудувати нову організацію Збройних сил, незважаючи на можливий політичний опір. Однак при цьому трансформація світогляду і ментальності повинна бути підкріплена посиленням роботи (не лише виховної, але й освітньої — в найширшому сенсі цього слова, з залученням не лише профільних ВНЗ, але й представників громадянського суспільства, міжнародних партнерів) з особовим складом. І в цій сфері ще багато належить зробити. Ми всі памʼятаємо один з виразів, які тісно асоціюються з колишньою радянською армією — "Умри, но сделай!". В ньому — вся глибина ставлення радянського командування до рядового бійця. На противагу маємо американський відповідник "Зроби, або помри" (Do or die) з кардинально протилежними сенсами. Де саме знаходиться українська армія в цій системі координат — нам ще тільки належить зʼясувати.