Вбити монстра. Чому Коболєв перестає бути священною коровою
Уряд затвердив новий склад наглядової ради НАК "Нафтогаз України". До нього увійшли чотири іноземця замість інших іноземних громадян, які не так давно добровільно покинули свої пости в НАК. Слід зазначити, що покинули компанію люди підтримували всі ініціативи глави НАК Андрія Коболєва. Що стосується нового складу ради, то з ним у глави НАК навряд чи складуться такі теплі стосунки. І ось чому.
У кожного суспільства є свої табу, причому чим воно архаичнее, тим і табуированней. По мірі того, як у свідомості людей "світає", всі ці табу рано чи пізно відмирає. В Україні таких табу залишилося не багато, але вони є. У наших прем'єрів такий забороненою темою завжди був "Нафтогаз", навколо якого точилася боротьба підкилимних борців-сумоїстів. Занадто щільно в ньому перепліталися інтереси важкоатлетів нашої сутінкової зони державного управління, щоб навіть керівник виконавчої влади в країні міг туди вставити свої п'ять копійок. Керівники "Нафтогазу" в ті роки відчували себе, як правителі окремого повітового князівства, які при нагоді могли послати "в дике поле" не те що профільного "паливного" міністра, але і самого прем'єра. У відповідь останньому залишалося лише скромно промовчати. А що робити, табу...
У президентів країни такою темою була система закупівель російського газу. Ще в 90-ті деякі ідеалісти задавали дуже простий і правильний питання: чому Україна не закуповує весь обсяг російського блакитного палива на російсько-українському кордоні і потім самостійно не продає його в країни ЄС. Природно, ні тоді, ні зараз у нас не було настільки об'ємних фінансових ресурсів, щоб покривати такий обсяг поставок, крім того, була мета заробляти на транзиті. Але в разі залучення в спеціально створений консорціум системних європейських гравців, які могли б забезпечити кредитні лінії та банківські гарантії першокласних світових банків, така ідея не здавалася вже такою утопічною. Але такі проекти можна було озвучувати лише пошепки на кухні, в іншому випадку РФ завжди могла проїхатися катком по занадто норовистому розумнику. Навіть "найбільш український президент Віктор Ющенко, який брендує себе сьогодні як "єдиний непідконтрольний Москві", недалеко пішов у спробах прибрати посередників з системи закупівель російського природного газу. А що робити, табу...
Сьогодні зазначені вище заборонені теми поступово втрачають свій сакральних шарм. У всякому разі, про порушення даних табу почали публічно висловлюватися провідні політики країни. Що потрібно отримати державі від реформи "Нафтогазу" і енергетичного ринку в цілому найближчим часом? Вірніше так: що вигідно простому українцеві, а що невигідно? В першу чергу невигідно зберігати монополію на ринку газу в ключових іпостасях: видобутку і продажу. Адже навіть школяр розуміє, що будь-яка монополія - це неефективне використання основних ресурсів, застій у розвитку і високі ціни. Тому на ринку повинні діяти широкі кластери видобувних компаній і трейдерів, які в чесній конкурентній боротьбі запропонують корпоративного сектору та населенню економічно обгрунтовані ціни, які пройшли ринкове тестування. Монополії - це одна з ключових проблем сучасної української економіки, вони залізобетонною плитою тиснуть нові паростки чесної конкуренції і приватної ініціативи. Тому будь-які рішення, спрямовані на демонополізацію базових ринків країни, повинні всіляко підтримуватися.
У цьому контексті заява прем'єра Володимира Гройсмана про необхідність демонополізації НАК "Нафтогаз України" варто сприймати як порушення ключового табу нашої економіки і політики, які за останні десятиліття зрослися в неприродних обіймах. І те, що прем'єр назвав "Нафтогаз" монстром, - це лише початок процесу позбавлення від табу: будь-яке явище повинно бути названо по імені. В рамках цієї "ініціації" спершу слід назвати об'єкт по імені, а вже потім його перемогти.
За планами уряду "Нафтогаз" повинен найближчим часом пройти процедуру анбандлинга, тобто поділу діяльності на окремі напрями з транспортування, видобування та продажу природного газу. В рамках цієї програми буде відібрано кваліфікована керівна компанія, яка візьме на себе обов'язки з управління національною газотранспортною системою (ГТС).
В результаті країна повинна отримати замість однієї великої і слабо керованої компанії три структури, які будуть здійснювати діяльність з видобутку, транспортування і продаж природного газу. Для чого потрібно подібне розщеплення? Для того, щоб побачити рентабельність по кожному окремо взятому напрямку. Поки ж "Нафтогаз" нагадує собою один загальний котел, в який, як у відомому анекдоті, гості для спільного святкування повинні були влити по чарці горілки, а коли почали пити, виявилося, що там звичайна вода... Легко звітувати про валові доходи та обґрунтовувати свою високу заробітну плату, якщо у тебе завжди є можливість "розбавити" неефективне управління в плані продажу або видобутку газу безпрограшної транспортуванням, де доходи "клацають" як цифри на табло старого радянського таксі. А якщо все це розділити, то здасться неприваблива істина стосовно того, що за останні роки частка "Нафтогазу" в структурі ринку газу для промислових споживачів скоротилася до 7%, хоча саме цей сегмент ринку є найбільш "смачних". Чому "Нафтогаз" при унікальних стартових можливостях "здав назад", залишається секретом полішинеля.
Тому в інтересах не тільки споживача газу, але і звичайного платника податків, щоб реструктуризація Наку пройшла якомога швидше. Що стосується транзитного потенціалу компанії, то він не є заслугою ні цього, ні минулого її керівництва, а лише наслідком унікального географічного положення України та спадщини газотранспортної системи колишнього СРСР. Наша країна, з її потужною мережею магістральних газопроводів і, найголовніше, системою підземних газових сховищ, є ідеальною базою для створення глобального європейського енергетичного хаба.
Для цього необхідно реалізувати концепцію поділу транзиту безпосередньо на транзит газу і його зберігання в підземних сховищах. Концепція Кабміну передбачає створення двох акціонерних товариств, які повинні зайняти відповідні ніші послуг, для чого планується залучення західних системних інвесторів. У перспективі такі компанії могли б перейти і до закупівлі газу безпосередньо на кордоні України і РФ. В такому випадку нам би не довелося отримувати паливо манівцями через Словаччину та Польщу, як якщо б у Київ зі Львова їхати через Харків.
Дана програма, м'яко кажучи, не викликає підтримки в керівництві "Нафтогазу". Там воліють залучити завідомо знайдені італійські та словацькі компанії, які, взявши в управління лише частина експортних газопроводів України та її сховища і включивши їх в систему своїх газопроводів у Словаччині та Австрії, створять глобальний енергетичний хаб, але не в нашій країні, а в Італії, де інтереси всюдисущих росіян як продавців природного газу будуть надійно захищені.
Те, що боротьба буде запеклою, стало ясно після призначення нового складу наглядової ради "Нафтогазу", куди за рішенням уряду увійшли переважно іноземці: Клер Спотисвуд (Великобританія), Бруно Лескуа (Франція), Амос Хохштайн (США), Стів Хейсен (Канада). Якщо судити з доступних біографічних даних, Клер Спотисвуд брала участь у реформу газового ринку Великобританії, Бруно Лескуа працював в якості топа в компанії Gaz de france.
Призначення іноземців вже порядком набило оскому в українському суспільстві. Важко дати відповідь на питання: невже у всій багатомільйонній країні вже немає чесних і грамотних професіоналів. Відповімо просто: не тільки в системі реформування ринку природного газу, але і в багатьох інших сферах розірвати павутину афілійованих зв'язків та припинити витік інсайдерської інформації можна лише при істотних дозах зовнішнього управління. Така сувора правда сучасного стану системи державного управління.
Якщо вищим державним інституціям вдасться в такий табуйованої теми, як "українська труба", досягти намічених цілей, незважаючи на внутрішній опір закостенілої системи, виграє не тільки кожен українець, але і економіка в цілому. Але для чинного керівництва "Нафтогазу" це буде означати лише фініш їх індивідуального забігу - Київ, як і Париж, любить переможців. І на завершення цікаво відзначити, що якщо раніше Коболєв користувався заступництвом посольства США, то тепер це дипустанова вітало рішення Кабміну про нових членів.