Святий рух. Чому українцям не дуже потрібен новий месія

І кожен амбітний політик з усіх сил намагається відповідати очікуванню. Не виняток і Михайло Саакашвілі. Його "Народна рада", проведена в ці вихідні, повинна була донести благу звістку - ось він, новий український месія, на цей раз вже справжній. Весь недільний саакашвилевский майдан був облаштований цілком у дусі релігійних зібрань - поменше конкретних політичних програм, побільше старих добрих гасел про все хороше, ексцентрики, наснаги і поблажливості святого реформаторського духу.

В цілому Сакашвілі і його нова політсила, вибачте за тавтологію, "Рух нових сил" спробували донести до мас кілька простих меседжів: нинішня влада - це злодійкуваті "бариги"; єдиний хто може вкрай жорстоко розправитися з корупцією - це Саакашвілі; щоб він отримав таку можливість, потрібно негайно організувати дострокові парламентські вибори за новим виборчим законом, з новим ЦВК і скасування депутатського імунітету.

Що ж буде, якщо Саакашвилши отримає владу, то тут все не менш просто - екс-президент Грузії обіцяє максимальну економічну та податкову лібералізацію з одного боку і максимально жорстку вертикаль влади з іншою, в тому числі і ліквідацію порошенківськоі децентралізації. Як бачимо, пакет пропозицій більш ніж відповідний для нового месії. Тут і "сильна рука", яка "прийде-порядок наведе", і вічно популярна тема експропріації експропріаторів, тобто посадки корупціонерів, і обіцянки швидкого благоденства як слідства швидких і радикальних реформ.

При цьому Саакашвілі вдалося зібрати під пам'ятником Чорноволу досить значну народну тусовку і зовсім не значну політичну. Разом з "месією" на сцену вийшли Давид Сакварелідзе і Юлія Марушевська, а в натовпі у великій кількості червоніли прапори політичної сили "5.10" одіозного Геннадія Балашова. Всі інші, переважно потенційні члени команди "Руху нових сил" були представлені лише віртуально.

Зокрема, Сакварелідзе перед акцією розповів ЗМІ, що до "Руху" можуть приєднається давні партнери Саакашвілі з "Демократичного альянсу", а це любителі дорогих квартир Світлана Заліщук та Сергй Лещенко, Василь Гацько, "якого бояться всі" і не менш відомий Мустафа Найєм. Також, за словами Сакварелідзе, "рано чи пізно" відбудеться об'єднання руху з партією "Самопоміч" мера Львова Андрія Садового.

Розрахунок Саакашвілі явити себе з сонцем на хоругвах в образі нового Вашингтона цілком зрозумілий і виправданий. Ірраціональна потяг українців до всякого роду харизматичних вождів і мессиям - результат не тільки трьохсотлітнього проживання в Російській імперії з її добрими царями-батюшки (комуністичні вожді часів СРСР цілком вписуються в цю схему), але і власне української військової демократії часів Гетьманщини. Обираючи чергового гетьмана, козаки в першу чергу обирали військового ватажка, за якого треба було йти на смерть, і лише потім цивільного правителя. А в такому випадку без особистої харизми зовсім ніяк.

В нинішній час, як бачимо, ситуація змінилася не дуже сильно. Більшість політичних лідерів незалежної України теж сприймалися в першу чергу вождями-месіями. Самим яскравим зразком такого ось помазаника божого був, напевно, Віктор Ющенко, якого мало не обожнювали під час і відразу після Помаранчевого Майдану. Та і Юлія Тимошенко сприймалася, і досі сприймається самими відданими шанувальниками саме так. Правда, народна любов - штука досить нестійка, а вічний пошук месії дивним чином поєднується в українцях з принципової нелюбов'ю до будь-якої влади взагалі, що прирікає всіх "харизматів" на вкрай швидке переміщення з розряду месій в розряд злих і ненависних демонів.

Однак повернемося до Михайла Николозовичу і спробуємо спрогнозувати, чи вдасться йому зайняти відносно вільне нині нішу українського вождя. З одного боку, запит на такого лідера в цілому і загальному зберігається, але з іншого, починаючи з Революції Гідності простежується чітка тенденція певної десакралізації політичних вождів.

По-перше, останній Майдан успішно пройшов без яскравого лідера з претензією на месіанство. Всі політичні лідери Майдану - Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Олег Тягнибок, Арсен Аваков, Андрій Парубій, сидить у в'язниці Тимошенко і тим більше Петро Порошенко на месію явно не тягнули. Правда, вже після перемоги революції деякі риси месії отримав "Кривавий пастор" Олександр Турчинов і "жидобандеровец" Ігор Коломойський, але це скоріше гротескний відповідь на російську пропаганду, ніж щире "уверование". Тих же, кого Майдан і наступні події вивели із грязі в князі - Володимир Парасюк, козак Гаврилюк, комбати, і інші, дуже близькі до народу і, якщо і претендували на месіанство, то вкрай недовго і вельми успішно.

Та й дещо несподівана перемога Петра Порошенка на президентських виборах, скоріше йде врозріз з пошуком месії, ніж спробою його знайти (Хоча і те й інше цілком з'єдналося в персоні Петра Олексійовича). З одного боку, народ підкупила досить "месіанська" риторика майбутнього президента про зарплати в "Рошене", "президентові світу" і завершенні АТО за кілька годин, а з іншого складається враження, що люди просто вибрали кращий на той момент для них варіант з усіх наявних (за великим рахунком, варіантів було два - Порошенко чи Тимошенко).

Так що, все виглядає так, що українці нарешті доросли до того стану, коли однією харизми для політика все-таки замало. Вона повинна підкріплюватися яким-ніяким осудним планом дій і більш-менш зрозумілої командою, яка буде реалізовувати цей план. І тут у Саакашвілі все далеко не так добре, як з особистою чарівністю, шлейфом успішного грузинського реформатора і рішучістю тиснути корупційну гниду.

Плани Саакашвілі досить розмиті, ніякої покрокової програми його реформ поки не прозвучало. Нещадна боротьба з корупцією - це, звісно, добре, але незрозуміло хто конкретно і за допомогою яких конкретно інструментів буде це робити. Тим більше, що з корупцією у нас борються зараз все підряд, від Порошенка до Ляшко з Садовим. Зниження податків - це теж чудово, тільки не ясно які саме і наскільки конкретно, і головне - як потім наповнювати держбюджет. Скасування недоторканності - теж ніхто не проти, от тільки це українцям обіцяють вже років десять, і всі чудово розуміють, що депутатська недоторканність - далеко не найголовніше, всі ці 10 років.

Що стосується головне теми мітингу Саакашвілі - негайних дострокових виборів, то станом на зараз запиту на них в суспільстві точно немає з однієї простої причини - всі розуміють, що, по-перше, проводити вибори кожні два роки під час війни - не наймудріше рішення, а по-друге, і це найголовніше - новий парламент навряд чи буде відрізнятися від нинішнього в кращу сторону. Хіба що в ньому буде більше Оппоблоковцев і тимошенківців і вже не буде "Народного фронту", що лише ускладнить ситуацію.

Окрема сумна для Михайла Николозовича тема - це його команда. Сакварелідзе і Марушевська нічого видатного не показали, принаймні поки, Лещенко і Заліщук після симетричних скандалів з квартирами сприймаються з антикорупціонерів перетворилися в самих що ні на є "корупціонерів". Балашов якщо і був популярний, то лише серед фріків зразок нього самого. А ще мітинг Саакашвілі відвідала Інна Богословська, що свідчить лише про те, що з кадрами у екс-президента Грузії навіть гірше, ніж усі думають. Що ж стосується можливого злиття з "Самопомощью", то, по-перше, воно ще має відбутися, а це далеко не факт - Садовий теж вважає себе месією, і другий такий же йому явно не потрібен; а по-друге, єдине в чому поки досягла успіху "Самопоміч" в парламенті - це поліпшення риторичних навичок лідера своєї фракції Олега Березюка.

Таким чином, перспективи Саакашвілі стати новим месією виглядають, як мінімум, дуже сумнівними, хоча якийсь відсоток українців у своїй "богообраності" він цілком може переконати. В кінці кінців до наступних виборів ще цілих два роки, дострокові поки не передбачаються, і за цей час екс-президент Грузії цілком може як збільшити свій вплив, так і розгубити те невелике, що ще є.