Політичний преферанс. Як Луценко і депутати розіграли "чудову шістку"
З одного боку, не голосувати за зняття недоторканності з обвинувачених у корупційних злочинах — це підставити себе під критику виборця, для якого депутатський імунітет вже давно є потужним подразником. З іншого — у складі "шістки" депутати майже з усіх великих фракцій (БПП, НФ, Радикальної партії, "Оппоблока" та "Волі народу"), а тому або голосуй проти своїх, або виправдовуйся за подвійні стандарти.
В результаті більше п'яти годин обговорень призвели до того, що майже всі депутати у своїх виступах обіцяли голосувати за зняття недоторканності, а кожен другий закликав ліквідувати недоторканність як явище, проте одностайного голосування по усім не вийшло. З п'яти подань на зняття недоторканності позитивне рішення було прийнято лише по трьох. Так, Рада дозволила залучити до кримінальної відповідальності Олеся Довгого з "Волі народу", Максима Полякова з "Народного фронту" і його "спільника" з БПП Борислава Розенблата. У той же час вистави на "фронтовика" Євгена Дейдея і "радикала" Андрія Лозового були дружно депутатами провалені.
Єдиний з усієї "шістки", до кого ні депутатів, ні в Регламентного комітету поки не дійшли руки, — "оппоблоковец" Михайло Добкін, як найбільш одіозний з усіх, відкладено на закуску. Проте вже сьогодні можна припустити, що рішення щодо нього навряд чи буде відрізнятися від рішення по Довгому. І справи у них аналогічні — Добкін, як і Довгий, звинувачують у земельних махінаціях у часи досить давні, коли обидва працювали в місцевому самоврядуванні; і партійність у минулому одна і та ж; і ставлення народу до них приблизно однакова.
Як бачимо, постала перед депутатами дилема вирішили за допомогою диференційованого підходу. Двох найменш одіозних і обвинувачених у не надто страшних гріхах було вирішено "зрозуміти і пробачити", щоб не ускладнювати внутрішньополітичну ситуацію в парламенті. Як відомо, на підставі аналізу декларації Дейдея він підозрювався у незаконному збагаченні, проте зміг переконати і Регламентний комітет, і, як бачимо, сесійний зал, що гроші позичив у друга. У свою чергу, "радикал" Лозовій, на думку ГПУ, не заплатив податків з задекларованого ним досить дивного і ніким не оціненого майна у вигляді святих мощей, ікон і тому подібного, однак у цій справі аргументи звинувачення були, напевно, слабкіше, ніж у всіх інших. Допомогла Дейдею і Лозовому і політична доцільність. Значення "фронтовиків" для коаліції і так очевидно, а "радикали", всупереч вічної риторики Ляшко про "президента-бариг" і "незаконному генпрокурора", останнім часом часто голосують і діють у фарватері Банковій.
Іншим трьом пощастило дещо менше, правда, і дісталося їм значно менше, ніж могло б. Рада дружно дозволила залучати до відповідальності і Довгого, і Полякова, і Розенблата, але також дружно не дозволила нікого з них заарештовувати. Так що й ніби вовки ситі, і вівці цілі. Всі троє продовжать жити своєї звичайної депутатської життям, іноді захаживая в ГПУ на допити. А чи дійде справа до суду — питання поки відкрите, тим більше що по справі Довгого досить скоро закінчується термін давності.
До того ж не потрібно забувати, що зовсім вже не підтримати зняття недоторканності з одіозного Довгого депутати просто не могли, оскільки ризикували нарватися на неабиякий гнів громадськості, частина якої до того ж завчасно встигла зібратися під стінами Ради, щоб народні обранці не розслаблялися. Тут не можна не відзначити, що цей мітинг проти недоторканності був організований за активної участі "Самопомочі" — єдина з великих фракцій, яка не потрапила під удар Луценка, а тому намагалася максимально використати ситуацію для свого піару. І в залі вони дружно голосували за зняття недоторканності з усіх зі списку, і з трибуни пафосно закликали колег до совісті, і під Верховною Радою міні-майданчик організували.
Що стосується проходять по одній справі Полякова і Розенблата, то в цій зв'язці Борислав Соломонович тягнув обох на дно, а Максим Анатолійович не давав остаточно потонути побратима по нещастю. Власне, відеоматеріали "агента Каті" вже побачила вся країна. Розенблат на цих плівках — головний герой, наговоривший собі якщо не на тюремний термін, то на гарантоване перебування в СІЗО. А ось другому фігуранту, Полякову, пред'явити щось серйозне на підставі наявних матеріалів вкрай складно. Однак прийняти за фігурантам однієї справи два різних рішення (Полякова, наприклад, залишити недоторканним, а Розенблата заарештувати) Рада також не могла з міркувань неприпустимість подвійних стандартів, а тому обрала для обох щадний варіант — скасування недоторканності, але без права на арешт.
Таким чином, народні обранці спробували догодити одразу всім — недоторканність начебто зняли, правда, не всіх, але більшості з та з найбільш одіозних і дратівливих, ніж дещо згладили соціальну напруженість. Луценко теж начебто отримав якийсь позитивний результат. У той же час у СІЗО ніхто не відправлений, всі фігуранти готові "захищати свою честь в судах", а дійдуть справи до судів взагалі, а якщо і прийдуть, то не розваляться вони там остаточно — питання далеко не очевидний.
У карткової гри преферанс, популярної в української політичної еліти, подібні партії називаються "Своя гра", коли всі гравці після закінчення розіграшу отримують кількість "хабарів" (картковий термін не має відношення до корупції), на які можуть розраховувати, виходячи з випали їм карт, і не псують гру один-одному.