Стукачі в законі. Навіщо Зе-команді перетворювати боротьбу з корупцією в свято хабарництва
Верховна Рада 17 жовтня ухвалила в другому читанні і в цілому закон "Про внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції" щодо викривачів корупції". За нього проголосували 252 нардепи, в т. ч. 233 з "Слуги народу", 15 "Голосу", по два з "Батьківщини" та позафракційних. Хоча цей закон нібито антикорупційний, проте майже половина парламенту відмовилася його підтримати - і неспроста. Закон цей тришаровий і фактично створює нову корупційну схему.
Перший шар - це винагороди для викривачів топ-корупції. Цю ідею і сам законопроект Володимиру Зеленському підсунув Руслан Рябошапка, ще коли був заступником керівника президентського Офісу. Зеленському ідея сподобалася, і в перший же день роботи новообраної Верховної Ради він вніс цей законопроект як невідкладний.
І ось, згідно з прийнятим законом, право на винагороду має викривач, який повідомив про корупційний злочин, грошовий розмір якого предмета або нанесений державі збиток від якого в 5000 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на момент вчинення злочину. Закон набирає чинності з 1 січня 2020 р., а прожитковий мінімум з 1 грудня 2019 р. складе 2027 грн. Таким чином, щоб отримати винагороду, потрібно викрити корупцію в обсязі не менше 10 млн 135 тис. грн.
Розмір винагороди становить 10% від грошового розміру предмета корупційного злочину або розміру заподіяної державі шкоди від злочину після постановлення обвинувального вироку суду, але не може перевищувати 3000 мінімальних зарплат, встановлених на момент вчинення злочину. У проекті держбюджету-2020 записана мінімальна зарплата 4723 грн. Таким чином, викривач може отримати максимум 14 млн 169 тис. грн, для цього потрібно здати корупціонера на 141,69 млн грн. А мінімальний дохід від цього бізнесу - 1 млн 13,5 тис. грн (якщо здати корупціонера на 10 млн 135 тис. грн).
Другий шар - це стимулювання, так би мовити, стукачів-любителів, які будуть викривати дрібну корупцію за безкоштовно. Ця діяльність буде цікава насамперед тим працівникам, хто захоче помститися товаришам по службі або підсидіти начальство. Тут головний стимул - безкарність. Закон звільняє від будь-якої юридичної відповідальності за недостовірні заяви (у т. ч. поширені через ЗМІ), крім завідомо неправдивих. Повідомлення про корупцію на роботі виявляється ще й способом уникнути звільнення. Такого повідомлення, навіть недоказанного, достатньо, щоб суд зобов'язав роботодавця поновити викривача на роботі і виплатити йому компенсацію за вимушений прогул.
А третій шар - це, як записано в законі, "впровадження механізмів заохочення" викривачів корупції. Такі механізми повинні бути створені у всіх державних органах і держкомпаніях. Як зазначає Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради, це "може стати значним корупційним чинником і привести до службових зловживань з боку відповідних посадових осіб". Таку ж оцінку цієї ідеї Рябошапки дало і Головне юридичне управління апарату Верховної Ради: "може створювати передумови для корупційних ризиків та службових зловживань".
Ще раз: у всіх органах і держкомпаніях з'являється нова стаття витрачання державних грошей: на боротьбу з корупцією. Скільки з цих грошей осяде в кишенях керівників низового рівня, а скільки буде передано вгору вищестоящим учасникам нової корупційної схеми - можна тільки здогадуватися. Схоже, саме заради цієї схеми і був задуманий цей законопроект. А боротьба з топ-корупцією послужила лише красивою упаковкою, щоб догодити електорат.