Стрілянина за валюту. Чому у нас за шість років війни так і не з'явився патронний завод
Єдиний український патронний завод був захоплений у Луганську, з тих пір проблема боєприпасів для стрілецької зброї вирішується від випадку до випадку
Хоча йде вже сьомий рік війни на Донбасі, не втрачає гостроти питання із забезпеченням боєприпасами. Причому не тільки ЗСУ, але й інших силових відомств. Варто зазначити, що проблеми існують практично по всьому асортименту - від 9 мм пістолетних патронів до 152 мм артилерійські снаряди. І якщо артилерійські снаряди зараз на фронті використовуються вкрай обмежено (здебільшого основний витрата йде на навчаннях) та у нашої військової промисловості є який-ніякий, але люфт, то з патронами до стрілецької зброї і пехотному озброєння доводиться вирішувати все складніше. На даний момент держава використовує найпростіший варіант - закуповує за кордоном, витрачаючи дорогоцінну валюту.
Так, днями стало відомо про те, що ДК "Укрспецекспорт" в грудні 2019 р. купила у турецької компанії Turaç Dış Ticaret Ltd. Şti більше одного мільйона пістолетних патронів калібру 9×19 мм Парабелум за $237 тис. Цікаво, що, по-перше, що це не стандартний радянський патрон для пістолета Макарова, а, по-друге, саме такі патрони повинна була випускати складальна патронна лінію, куплену кілька років тому МВС на гроші платників податків.
Всього було витрачено $1,7 млн, і в грудні 2018 р. її "запустили" на казенному науково-виробничому об'єднанні "Форт" МВС України. Однак практично одразу з'ясувалося, що замість сучасної лінії було придбано застаріле, несправне обладнання. По гарячих слідах були повідомлення про відкриття кримінальної справи за цим фактом, проте конкретних результатів на сьогодні немає. Як немає і патронів.
На тлі "патронного голоду" досить дивними виглядають повідомлення про те, що Державна прикордонна служба України провела випробування нового пістолета-кулемета SMG-15 під патрон калібру 9х19 мм Зразок позиціонується як новинка від фірми "УКРОП", яка вже постачає в армію снайперські гвинтівки UAR-10 для заміни штатних СВД радянського виробництва. За деякими відомостями, невелика партія SMG-15 вже відправлена на випробування безпосередньо у підрозділи Служби.
Причому необхідність прийняття на озброєння умовно вітчизняного зразка (стволів для нього ми так і не виробляємо) досить сумнівна. Адже ще у вересні 2019 р. стало відомо, що Прикордонна служба отримала 2 тис. пістолетів-кулеметів МР5 турецького виробництва. Тоді директор фірми-виробника заявляв про те, що найближчим часом в Україну буде поставлено ще одна така ж партія. Тобто з великою часткою ймовірності можна припустити, що у прикордонників нині на озброєнні 4000 одиниць досить непоганого пістолета-кулемета (а Туреччина всього лише виробляє його з німецької ліцензії).
Треба купувати ще пістолети-кулемети, які в силу своїх характеристик годяться тільки для озброєння доглядових груп в аеропортах і на залізничних вокзалах? Адже основною зброєю для прикордонників, які безпосередньо задіяні в охороні державного кордону, залишається все той же автомат Калашникова в двох калібрах. Саме з ним "зелені кашкети" і захищали кордон у гарячі дні літа 2014 р. І замінювати його на пістолет-кулемет ніхто не збирається. Мало того, за результатами війни на Донбасі озброєння прикордонників тільки посилюють - в тому числі і за рахунок передачі важкого піхотного.
Великі питання залишаються і боєприпасів до основного зброї ВСУ - автоматам Калашникова калібру 5,45 мм і 7,62 мм. Запаси патронів калібру 7,62 мм ще є, але скорочуються буквально кожен день, адже крім ведення війни на Донбасі є ще бойова підготовка в тилу.
Набої ж калібру 5,45 мм вже дефіцит, який намагаються вирішити в тому числі і за рахунок зовнішніх поставок. Важливим партнером у цьому стала Литва, яка в трьох партіях (в 2014, 2017 і 2019 роках) передала кілька мільйонів патронів ще радянського виробництва, які залишалися на її території після 1991 р.
З одного боку - в умовах, коли наша країна, принаймні на словах, йде в НАТО, то питання про будівництво заводу з виробництва патронів радянського зразка вже не стоїть так гостро. З іншого боку, навіть якщо буде прийняте принципове рішення про перехід армії на стрілецьке озброєння зразка НАТО, все наявне радянських не буде відправлено на брухт, а піде на озброєння, наприклад, частин територіальної оборони. А значить, потреба в патронах залишиться, хоча і не в таких обсягах, які потрібні зараз.
Власне кажучи, масовий перехід ЗСУ на західні зразки озброєння - це виключно питання часу. І про це свідчить досвід сусідніх пострадянських країн, які не входять в НАТО, але в теж час знаходяться в західній зоні впливу. Наприклад, Грузія в межах виділених коштів американської допомоги повністю переходить на американські гвинтівки М4. Причому М4А3 виробництва Bushmaster використовуються окремими підрозділами грузинської армії вже 13 років - починаючи з 2007 р.
У цілому ж необхідно зазначити, що розмови про будівництво патронного заводу ведуться починаючи з 2014 р. У Міністерстві оборони України навіть розглядалися конкретні пропозиції від корпорації "ТАСКО" і компанії Stiletto Systems LTD, проте з різних причин від їх реалізації відмовилися.
При цьому необхідно розуміти, що будівництво заводу (або навіть просто лінії) - це тільки вершина айсберга. Слідом йде налагодження стійкої роботи цілої ланцюжка суміжників, від виробництва необхідних вибухових речовин до таких, здавалося б, елементарних речей, як ящики і закупорювання. Виробництва всього цього в Україні за 29 років незалежності просто не було, а тому його доведеться створювати з нуля. А значить, таке рішення повинно бути підкріплено не лише фінансово, але й організаційно.
