20 тис. євро в місяць. Навіщо Фірташ прирікає Ахметова "жебрацьке існування"
Рішенням суду були заморожені активи Ахметова з "неснижаемой" сумою в $820 млн (що се значить, розберемося трохи пізніше). На даний момент юристи групи вже подали відповідну апеляцію. Судячи за непрямими ознаками, судовий спір буде не з розряду справ про краденому гуса. Це Паніковський міг кинути "птаха" і вирішити цим всі свої проблеми. У всякому разі, його б не стали бити і, можливо, ногами. У нашому випадку ставка буде серйозніше - на кону колись діамант державної власності "Укртелеком", а точніше гроші, які за нього не хочуть платити.
З одного боку, на чаші терезів олігарх у фаворі - Ахметов, на інший, олігарх в опалі - Фірташ (у всякому разі, такий висновок напрошується при аналізі інформації у публічному доступі). Хто із зазначених вище персон переважить, залежить від багатьох факторів: від роботи "консільєрі", поступливості "донів" і багато чого іншого. Причому не всі тут вирішується в Нікосії, вуха всіх цих захоплюючих подій ростуть в Києві.
Саме в якості київського "луни" варто сприймати і недавнє рішення Никосийского суду про арешт ахметовських активів. В кінці грудня минулого року дане рішення було прийнято, як вже зазначалося, Окружним судом Нікосії за позовом компанії Raga Establishment, бенефіціаром якої є український банкір Денис Горбуненко.
А тепер спробуємо розібратися (хоч і з застосуванням тавтології), при чому тут український "Укртелеком". Почалося все в Києві, де і був випадково "уронен заступник" судовий клубок, який через кілька місяців і до Нікосії довів. Ще восени минулого року Фонд державного майна України розірвав договір купівлі-продажу акцій "Укртелекому", укладений з компанією ТОВ "ЕСУ", за якою нібито стоїть Рінат Ахметов. Рішення про розірвання угоди було освячено Господарським судом Києва, при чому йшлося не тільки про повернення у державну власність акцій найбільшого вітчизняного оператора фіксованого телефонного зв'язку, але і про виплату ТОВ ЕСУ на користь ФДМ 2,1 млрд грн пені за неналежне виконання договору.
Враховуючи, що акції нині зберігаються в електронній системі депозитарного обліку, а самі операції проводяться за допомогою ліцензованих зберігачів, суд видав розпорядження "Державному експортно-імпортному банку України списати з рахунку ТОВ ЕСУ пакет акцій ВАТ "Укртелеком".
Вже довгі роки Рінат Ахметов є своєрідним еталонним вітчизняним олігархом, так сказати, унікальною мірою олігархічного ваги в нашій країні. Всі інші олігархи вимірюються в "умовних ахметових", як гривня в умовних одиницях: той - 0,5, інший - 0,2, ще недавно був один олігарх "три чверті". Тест на деолігархізацію країни завжди буде спотикатися на "факторі Ахметова", а без вирішення цього ребуса будь-яка спроба прорватися з епохи індустріального неофеодолизма в модерн, не кажучи вже про панівну в західному світі постмодерні, буде постійно наштовхуватися на олігархічний телеграфний стовп, лежить поперек дороги в "світле майбутнє". У зв'язку з цим український варіант "законів Мерфі" можна було б сформулювати наступним чином:
1. "Якщо що-небудь корисне може бути продано з державної власності, воно буде продано Ахметову".
2. "Будь-яка власність неефективна буде повернено державі".
3. У разі початку нової великої приватизації дивись 1 п. і п. 2.
Тепер розглянемо дію цих законів на практиці. Почнемо з історії приватизації "Укртелекому" і заодно перевіримо дії нашого "закону Мерфі" номер один. На початку 2011 р. Фонд держмайна продав державний гігант телекомунікацій за 10,575 млрд грн компанії ЕСУ, що на той момент складало еквівалент понад $1,3 млрд. Сама компанія ЕСУ належала австрійській фірмі EPIC, зареєстрованої на п'ять жителів Австрії (цікаво було б ознайомитися з портфоліо зазначений осіб, але злі язики стверджують, що кінцевими бенефіціарами є Фірташ і Льовочкін). Через два роки, влітку 2013 р., компанія СКМ, за якою стоїть Рінат Леонідович, придбала акції "Укртелекому", але не безпосередньо, а через отримання контролю над головним акціонером. Виглядала ця ланцюжок наступним чином: у червні 2013 р. СКМ і EPIC підписали договір купівлі-продажу 100% акцій компанії UA Тelecominvest Limited (Кіпр), яка володіла корпоративними правами ТОВ ЕСУ (Україна). Ну а остання, як ми вже знаємо, придбала 92,79% акцій ПАТ "Укртелеком" (на той момент не тільки найбільший оператор фіксованого зв'язку в Україні, але і оператор мобільної мережі 3G).
У простого українця може голова піти обертом від всієї цієї "многоходовочки". Насправді все досить просто. "Смачних" активів в країні не так вже й багато, у всякому разі, якщо в 90-х рр. їх було більше, ніж олігархів і всім вистачало (а всі конфлікти були від бажання захопити таблетки від жадібності і побільше), то зараз все з точністю до навпаки: об'єктів одиниці, а олігархів - "могутня купка". У своєму спорі, хто повинен придбати той чи інший актив, вони можуть згубити не одне підприємство, достатньо згадати сумну історію приватизації Одеського припортового заводу.
Правда, можна було об'єднуватися в олігархічні "пули", але, як показує досвід взаємодії в бізнесі того ж Пінчука і Коломойського, виходить не дуже.
Таким чином, складні схеми приватизації об'єктів, насправді, виникають з банального бажання "зашити" в угоду інтереси кількох олігархів відразу. Наприклад, один хоче купити державне підприємство, а інший каже, що теж, причому так сильно, "що їсти не може". При цьому одному з них цей актив і даром не потрібний, але поступатися не камильфо, тим більше, якщо є абонемент у владних кабінетах. Тому підприємство у держави купує той олігарх, кому вона не потрібна і перепродує тому, хто хоче "побалуватися", але з націнкою. У результаті задоволені обидва, крім бюджетників і пенсіонерів, адже бюджет не отримав справедливу ціну. Саме з цієї причини угоди з купівлі-продажу активів і участі в приватизаційних конкурсах обростають такою кількістю фірм-прокладок. У великому бізнесі - це називається такими красивими термінами, як "секиюритизация активів" та "міжнародне структурування".
В даних схемах титули власності осідають в надійних корпоративних юрисдикціях, які можуть забезпечити їх надійний захист, наприклад, на Кіпрі. Фінансові потоки спрямовуються таким чином, щоб не платити податки. Наприклад, олігарх продає іншому побратиму акції якогось активу в Україні. Можна продати контрольний пакет безпосередньо, але тоді доведеться заплатити податок на прибуток, отриманий в результаті операції з цінними паперами. Тому продається не сам актив (акції на нього), а нерезидент, який контролює українську компанію, що володіє титулами власності на актив (акції, нерухомість). І податки не платить ніхто. Надходження до бюджету - дупель пусто.
Так було на цей раз, нехай прокуратура розбирається. Тим більше, що Юрій Луценко вже заявив, що "Укртелеком" був приватизований за заниженою ціною, і це можна довести в суді. Хоча сама покупка була і не настільки витонченою по схемотехніці, як її фінансування. Напередодні покупки Ахметовим через систему опосередкованого участі акцій "Укртелекому", компанія " ЕСУ " (яка стала об'єктом купівлі) продала державному Укрексімбанку свої облігації на суму 2,24 млрд грн. Кошти, залучені від випуску облігацій, були спрямовані на рефінансування (викуп) попереднього випуску. Хто був щасливим володарем "старих" облігацій, які були щасливим чином "викуплені" за рахунок грошей державного банку, залишається лише здогадуватися. Крім того, у ЕСУ утворився борг перед іншим "госом" - Ощадбанком (1,1 млрд грн). Природно, СКМ стала володарем не тільки акцій "Укртелекому", але і боргів купленої ним компанії - акціонера (ЕСУ). Навіщо? Питання риторичне. Дана заборгованість напевно увійшла у фінальну частину розрахунків по угоді. Таким чином, держава опосередковано профінансувала купівлю державного підприємства у себе ж!
По своїй витонченості дана схема може посперечатися хіба що з механізмом приватизації одного маріупольського металургійного комбінату, який дозволили приватизувати в розстрочку на кілька років за рахунок поточної прибутку.
До речі, навесні минулого року ЄЕСУ не виконала свої зобов'язання по облігаційному випуску і заговорила про необхідність реструктуризації боргу. Нова схема була, як завжди, витончена: прострочені облігації повинен був викупити "Укртелеком"... Якщо би дана модель виходу з олігархічного кризи була застосована на практиці, то в кризі б опинився вже сам оператор фіксованого зв'язку. Причому у вічній кризі.
Саме тому в справу вступив і "закон Мерфі" номер два: "Укртелеком" був вихований державі при дуже поганому опорі приватного власника. У всякому разі, якби київська влада придумали забрати відремонтований ЦУМ, галасу було б куди більше... На даному етапі, ми не можемо стверджувати, що процес з поверненням "Укрателекому", як-то диригується з боку. Ясно лише одне: повернути його назад для Ахметова вигідніше, ніж залишити.
Отже, ми маємо справу з колишнім державним підприємством "Укртелекомом", яке наші чиновники і судді поспішають повернути в лоно держави. Але чомусь, коли мова заходить про енергетичні активи, прихильникам націоналізації затикають рот розумними фразами про захист прав інвесторів та інвестиційному іміджі країни, а в даному випадку ніхто особливо і не заперечує? Так для вигляду. Одна з причин: якщо сім років тому оператор фіксованого зв'язку представляв реальний інтерес, то на даний момент він з кожним роком втрачає свою ринкову капіталізацію. І тут як ніде з'являються два рівня жлобства: мікро і макро. На мікрорівні абоненти відключають стаціонарні телефони, так як не хочуть платити кілька десятків гривень абонплати. А на макро - підприємство повертається в "рідну гавань" з причини того, що воно не приносить того кеш-флоу, на який розраховували.
Читайте також: ГІБРИДНА ВІЙНА ФІРТАША
І ось у держави на руках нововозвращенное державне підприємство, яке вимагає мільярдних інвестицій і державні банки, яким заборгували понад 4 млрд грн, але повернути які, на відміну від "Укртелекому", навряд чи вдасться. Але це в Києві. А на тлі всього цього, але вже в Нікосії йде епічність битва, де Raga Establishment намагається вибити з Ахметова $820 млн за продане "участь". За даними заявника, покупець заплатив лише $100 млн з фігурували в угоді $860 млн. Компанія Raga належить колишньому виконуючому обов'язки голови правління Родовід банку і його акціонеру Дениса Горбуненка. Як відомо, після кризи 2008 р. банк пройшов низку чудових трансформацій, під час яких через нього прокачувалися мільярдні суми докапіталізації з державного бюджету (понад 12 млрд грн). Правда, до того часу Денис Горбуненко їм не керував, що не заважало йому бути радником тимчасового адміністратора банку. Не є навіть секретом полішинеля, що Дмитро Фірташ тривалий час виявляв інтерес до "порятунку" за участю держави двох банків: "Родовід банку" і "Надра". Рятувати банки з допомогою бюджету - адже це так захоплююче. Але зліпити "кулю" з двох вищеназваних фінансових установ не вийшло. Як би те ні було, але зв'язка Горбуненко - Фірташ, швидше за все, не є вигадкою журналістів. Крім того, Горбуненко - без сумнівів відомий банкір, політик і людина далеко не бідна.
Але не настільки, щоб змагатися у відкриту з іконою українського олігархату.
Як випливає з інформації, яка потрапила у відкриті джерела щодо вирішення Никосийского суду, Ахметов може користуватися своїм майном і навіть відчужувати його, за умови, що сумарна капіталізація оного не опуститься нижче позначки в $820 571 739,71 (підраховано до цента). Крім того, накладені обмеження на фінансові транзакції відповідача, які значно суворіший майнових. Відповідач може витрачати щомісяця:
• до 20 тис. євро на судові витрати;
• до 20 тис. євро на поточне побутові платежі.
Крім того, при проведенні операцій на суму понад $10 млн відповідач повинен попередньо повідомити заявника не пізніше, ніж за сім днів до запланованої операції.
В перелік активів, які підлягають арешту, потрапили акції таких компаній, як: UATelecominvest (Кіпр), банк ПУМБ, "СКМ-Інвест", "СКМ Спорт Лімітед" (Кіпр), "Стадіон "Шахтар", "СКМ Менеджмент" (Нідерланди), ESPV Limited ("материнка" групи "Еста" - галузевий холдинг у сфері нерухомості), UMBH (Ukrainian Machine Building Holding) (Кіпр) - власник контрольного пакету акцій "Донецькгірмаш", Vesco Limited (Кіпр), Parallel Nafta (власник паливної групи "Паралель"), СКМ Фінанс", ДТЕК і т. д. Втім, для арешту цих активів потрібні ще рішення національних судів.
Істотного удару по імперії Ахметова дана постанова суду не завдасть. І переживати про те, як Рінат Леонідович проживе на 20 тис. євро на місяць, також не варто. Тут куди важливіше іміджеві втрати.
Для України - це черговий тест на примус олігархів відповідати за збитки своїх підприємств.
Втім, "інтуїція художника" підказує, що суспільству буде запропоновано традиційний варіант в стилі "приват". Ну а "влада майбутнього" вже зараз повинна думати, як в наступному циклі ділової активності змусити олігархів реструктуризувати свій бізнес, продати непрофільні активи і перестати дотувати збиткові напрямки за допомогою перехресного субсидування. Простими словами, хочеш варити сталь - вари, хочеш займатися телекомунікаціями - займайся. Тільки при цьому або продай меткомбінат, або оператора мобільного зв'язку. Банк. А інакше, навіть якщо і в наступному політичному циклі у нас будуть превалювати вболівальники "Шахтаря", випадково виграють на тоталізаторі сотні тисяч гривень три рази поспіль, всю брудну роботу доведеться зробити або хлопцям з ФБР, або судам в Нікосії. Ось тільки, як показує справу Лазаренка, сотні мільйонів доларів так і не дійдуть до нашого бюджету. А хотілося б...
