Страшний антикорупційний суд. Три причини, за якими Захід буде незадоволений ухваленим законом
Законопроект про Вищу антикорупційному суді, навколо якого вже було зламано чимало списів, нарешті прийнятий Верховною Радою. Причому без якихось 18 голосів конституційною більшістю. Правда, поки тільки в першому читанні. А це означає, що вся неабияка політична боротьба за антикорупційний суд ще попереду.
Як і рекомендувала Венеціанська комісія, за основу народні обранці ухвалили законопроект №7440, поданий президентом України Петром Порошенком. Цей Документ був поданий до парламенту ще 22 грудня минулого року і майже відразу ж був підданий досить жорсткій критиці як з боку наших міжнародних партнерів, так і з боку українських професійних антикорупціонерів. І ті й інші впевнені, що президентський законопроект врахував далеко не всі рекомендації Венеціанської комісії, підготовлені ще в жовтні минулого року - до того, як президентський документ був зверстаний. Більше того, критики законопроекту впевнені, що президент свідомо проігнорував ключові вимоги з Венеції.
Найбільш опукло критика законопроекту про антикорупційне суді проявилася у знаменитому листі глави місії МВФ в Україні Рона ван Родена, який недвозначно дав зрозуміти: або закон з урахуванням всіх побажань Венеціанської комісії або наступного траншу не буде. Так що можна не сумніватися, до другого читання в законопроект будуть внесені суттєві правки, щоб задовольнити фінансового донора або хоча б спробувати це зробити, адже в реальності все далеко не так просто і однозначно, як це намагаються подати українські антикорупціонери.
Отже, свої претензії до законопроекту Порошенко встигли висловити всі зацікавлені сторони від власне Венеціанської комісії до ЄС, МВФ, Світового банку та українських громадських організацій, що спеціалізуються на освоєнні грантів західних донорів. Примітно, що претензії іноземців іноді майже дослівно збігаються з претензіями українських антикорупціонерів. Наприклад, згадувана вже лист ван Родена багато в чому повторює висновки активістів Центру протидії корупції, очолюваної Віталієм Шабуниным. Останні, до речі, з'явилися в ЗМІ набагато раніше, ніж лист ван Родена, що змушує зайвий раз замислитися про те, де саме формуються неоднозначно сприймаються в Україні вимоги МВФ.
Що ж до суті зауважень, то їх досить багато, однак можна виділити три основних блоки найбільш принципових питань, навколо яких і буде формуватися головна дискусія.
По-перше, це критерії, що пред'являються до кандидатів у судді антикорупційного суду. Відповідно до законопроекту антикорупційним суддею може стати громадянин України віком від 35 років, який "має значний досвід здійснення в міжнародних міжурядових організаціях або міжнародних судових установах за кордоном, професійної діяльності у сфері права з питань запобігання та боротьби з корупцією, володіє знаннями і практичними навичками використання сучасних міжнародних антикорупційних стандартів і кращих світових практик у сфері запобігання та боротьби з корупцією, практики ЄСПЛ".
Як бачимо, вимоги до кандидатів виписані, з одного боку, дуже розмито (важко зрозуміти, що мається на увазі під "значний досвід" або "навички кращих світових практик"). З іншого боку, всі ці розмиті вимоги явно завищені. Важко уявити, скільки в країні знайдеться людей з таким багатим досвідом кращих світових практик". В кращому разі одиниці, а суддів потрібно десятки.
Але і це ще не всі, крім вищезазначених вимог, кандидат повинен відповідати одному з чотирьох додаткових вимог: п'ятирічний стаж роботи суддею, вчений ступінь у галузі права укупі з семи роками наукового стажу, адвокатський досвід або загальний семирічний стаж усього перерахованого вище. При цьому кандидат не повинен працювати в правоохоронних органах протягом останніх 10 років і зобов'язаний пройти перевірку на поліграфі.
Більшу частину цих вимог критики законопроекту досить резонно порахували "надмірними" і просять їх видалити.
В цьому питанні Верховна Рада, швидше за все, піде на зустріч МВФ і ВК і особливих проблем до другого читання виникнути не повинно.
Другий блок питань пов'язаний з підсудністю справ, які розглядатиме антикорупційний суд. Західні партнери впевнені, що юрисдикція АКС повинна в точності відповідати юрисдикції НАБУ і САП, в той час як законопроект передбачає дещо іншу підсудність. Що б потрапити в ВАКС розмір "предмета злочину" повинен перевищувати 500 разів розмір прожиткового мінімуму (на сьогоднішній день це майже 900 тис. грн), крім того, закон містить перелік статей Кримінального кодексу, які підпадають під антикорупційний суд, де, крім безпосередньо корупційних справ, є і досить сумнівні, начебто торгівлі наркотиками чи зброєю, де підозрюються державні чиновники.
Цей блок претензій теж бачиться не надто принциповим і, швидше за все, до другого читання вирішене.
Що ж стосується третього блоку, то тут усе значно складніше, принциповіше і неоднозначніше. Мова йде про роль Громадської ради міжнародних експертів, який покликаний контролювати процес призначення суддів антикорупційного суду. Законопроект припускає, що ця рада, що складається з як мінімум семи членів, яких призначатиме Вища кваліфікаційна комісія суддів із числа кандидатів, висунутих "виключно міжнародними організаціями, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання і протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України".
На цей Громадську раду покладаються допоміжні функції при відборі кандидатів у антикорупційні судді. Рада матиме право накласти вето на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів про участь того чи іншого кандидата у конкурсі на зайняття посади судді АКС, якщо вважатиме того недостатньо чесним, а його репутацію недостатньо бездоганною, проте ВККС має право двома третинами голосів подолати це вето.
Останнє вкрай не подобається ні Венеціанської комісії, ні МВФ, ні антикоррупционерам. Вони в один голос стверджують, що Громадський міжнародний рада має відігравати вирішальну роль у доборі кандидатів у антикорупційні судді, тобто безповоротно відсіювати за своїм розсудом всіх, кого вважатимуть невідповідними. Таку логіку наших західних партнерів зрозуміти не складно, вони, як і всі ми, прекрасно обізнані у тому, що наш суддівський корпус готовий просувати "своїх", навіть якщо на цих "своїх" клейма вже ніде ставити. У той же час існує така книжка, як Конституція України, в якій написано, що головним джерелом влади в Україні є український народ та міжнародні організації (при всій до них повазі) складаються не з українських громадян, а тому джерелом влади в Україні ніяк не можуть бути. І делегувати їм право практично одноосібно формувати пул кандидатів у судді антикорупційного суду не надто узгоджується з принципами Основного Закону. Що б там не стверджували у Венеціанської комісії про несуперечність Конституції України їх пропозиції, це питання як мінімум юридично спірне. Та й Веницианская комісія (при всій повазі) права трактувати українську Конституцію не має. Може навіть мало б сенс на референдумі запитати у громадян України, варто делегувати повноваження українського народу іноземним організаціям.
Однак питання висування кандидатів у судді далеко не єдина претензія щодо Громадської ради. Критики законопроекту не згодні ще і з тим, що Громадська рада буде формувати тільки ті міжнародні організації, з якими Україна співпрацює "у відповідності з міжнародними договорами". Захід наполягає, що "ключову роль" повинні грати також і "міжнародні донори". Останнє також неоднозначно, оскільки не до кінця зрозуміло, кого саме вважати "міжнародним донором", що власне таке "міжнародний донор". Вважати, наприклад, МВФ міжнародним донором, який співпрацює з Україною з питань запобігання корупції. Те, що МВФ донор - питань немає, як немає питань і до того, що де-факто Фонд співпрацює з Україною у сфері боротьби з корупцією (прив'язка вимог про АКС до траншу явне тому доказ), а от де-юре антикорупційною організацією він, зрозуміло, не є. І таких питань досить багато. Наприклад, є ще безліч міжнародних донорів, які співпрацюють з неурядовими організаціями та видають їм гранти.
Зрозуміло, вищенаведеними трьома блоками питань претензії до законопроекту від Порошенка не обмежуються. І хоча важливість цих претензій помітно менше, їх досить багато, а деякі з них вельми показові. Наприклад, критики законопроекту незадоволені тим, що для створення Вищого антикорупційного суду знадобиться приймати ще один закон, який повинен внести до парламенту президент. Це питання хоч і, по суті, технічний, але на Заході підозрюють, що таким чином Порошенко може затягувати момент запуску АКС. Ще одна претензія, що в проголосованому законопроекті не вказана чисельність АКС. Мовляв, питання визначення чисельності суддів відданий на відкуп державним органам влади, залежним від президента - Державної судової адміністрації та Вищої ради правосуддя, а це ще одна можливість не тільки затягнути створення суду, але і підвісити процес на невизначений термін.
Ці претензії хоча і не позбавлені логіки - можливості для зловживання тут і правда є, однак процедура створення нових судів детально і вичерпно прописана у вже чинному Законі "Про судоустрій і статус суддів" та ні президент, ні Верховна Рада просто не мають повноважень перебирати на себе функції інших органів влади. А якщо антикорупціонери хочуть, щоб і чисельність суду, і сам факт його створення містилися в одному законі, то потрібно спочатку внести відповідні зміни в Закон "Про судоустрій і статус суддів", ввести його в дію і тільки після цього приступати до закону про АКС. Ось тільки, на який шлях потрібно більше часу - питання дискусійне.
