"Стінгери" в допомогу. Як Україна зміцнює ППО

Забезпечення протиповітряної оборони армійських підрозділів є дуже проблематичним завданням, і останні роки кардинального рішення не було знайдено. Нині ППО ближньої дії у ЗСУ забезпечують ракетні комплекси "Стріла-10", артилерійські комплекси ЗУ-23-2 та ЗСУ-23-4 "Шилка", зенітно-гарматний комплекс "Тунгуска" та переносні зенітно-ракетні комплекси типу "Стріла-2" і "Ігла". Звучить солідно, проте слід врахувати, що це все радянські зразки, тобто їм по 35-40 років, причому здебільшого не модернізовані, а значить, їх ефективність в умовах сучасного бою мінімальна.

Не слід також забувати про те, що можливості наших оборонних підприємств для їх ремонту та модернізації є вкрай обмеженими, оскільки більшість виробників залишилися на території Російської Федерації. Характерний приклад — самохідна ЗСУ-23-4 "Шилка". Серійне виробництво цієї універсальної зброї почалося в 1964 р. і тривало до 1982 р. Установка озброєна счетверенною автоматичною 23-мм гарматою з темпом стрільби 3400 пострілів в хвилину і призначена для безпосереднього прикриття наземних військ, поразки різних низьколітаючих повітряних цілей (вертольоти, літаки, БПЛА, крилаті ракети), а також наземних (надводних) цілей як вогнем з місця, так і при стрільбі з коротких зупинок або в русі.

Станом на 2014 р. ці установки було знято з озброєння ЗСУ, але після початку війни їх відновленням зайнялося ДП "Балаклійський ремонтний завод". Однак цей процес йде дуже непросто, тому що запасні частини для нестандартного шасі виготовляються виключно у Росії. Величезні проблеми і з станцією радіолокації наведення, працездатність якої так і не вдалося відновити (аналогічна ситуація і з "Тунгускою"). Тим не менш зенітні дивізіони в кожній бригаді треба чимось наповнювати, тому Балаклія намагається капітально ремонтувати хоч щось. Так, уперше за останні роки три у ЗМІ пройшла інформація про те, що армії передано партію (мінімум чотири одиниці) ЗСУ-23-4.

Нічого не відомо про долю контракту 2020 р., згідно з яким Міністерство оборони замовило ДП "Завод Арсенал" дві партії модернізованих "Шилок". Йдеться про бюджетний варіант — 3СУ-23-4М-А1. Головною особливістю цієї модифікації є встановлення вузлів та агрегатів українського виробництва. З неї була прибрана стара радянська аналогова станція радіолокації 1РЛ33М і поставлена нова цифрова "Рокач-АС", яка здатна працювати в трьох режимах: кругового огляду (вперше "Шилка" перестала залежати від зовнішньої цілевказівки), пошуку та автосупроводу. І, найголовніше, нова РЛС здатна виявляти та супроводжувати навіть найменші безпілотники з площею розсіювання всього близько 0,01 кв. м. Причому робити це з відривом до 7 км.

Нова РЛС дуже невелика і не займає в повному обсязі внутрішній простір башти, як стара, а встановлена зверху у контейнері. Таким чином, умови для роботи розрахунку стали набагато комфортнішими за рахунок встановлення нових систем життєзабезпечення.

Також за останні роки в країні вдалося освоїти капітальний ремонт установок ЗУ-23-2, причому навіть із виготовленням стволів. Ще на озброєння надходить модернізований варіант ПЗРК "Ігла-1М", який відрізняється використанням нової головки самонаведення ВГС УА-424 виробництва "Арсеналу", а також твердого ракетного палива від Павлоградського хімічного заводу. Дальність дії ПЗРК зросла до 5200 м, а коефіцієнт ймовірності поразки цілі у складних умовах впливу перешкод зріс з 0,1 до 0,4-0,6. Щоправда, поки що немає інформації про те, скільки модернізованих зразків "Ігли" було куплено у 2020-2021 рр.

Говорячи про посилення ППО, не можна не відзначити неможливість зробити це швидко за рахунок постачання від західних партнерів — як це відбувається, наприклад, із протитанковими засобами. Справа в тому, що навчання розрахунків та інтеграція в існуючу систему (все-таки радянські стандарти та стандарти НАТО не взаємозамінні) займає багато часу.

На цьому фоні дуже цікаві повідомлення західної преси щодо можливості надання Україні переносних ракетних комплексів "Стінгер". Буквально днями з'явилися повідомлення про те, що США спільно з іншими членами НАТО опрацьовують варіант організації таких постачань. Цю інформацію у відповідь на запитання ЗМІ підтвердили і у Держдепартаменті США.

Очевидно, в хід піде вже відпрацьований варіант, коли летальна зброя не безпосередньо надаватиметься Вашингтоном, а через балтійські країни або Польщу. До того ж, про можливості постачання зброї українській армії заявили Естонія та Латвія. Насичення бригад такою ефективною зброєю ППО може виявитися неприємним сюрпризом для росіян і зведе нанівець перевагу в ударних вертольотах та літаках. А те, що "Стінгер" може зламати перебіг бойових дій, показали події в Афганістані часів радянської окупації. З того часу минуло вже більше 30 років, але при цьому "Стінгер" постійно вдосконалювався, а російська армійська авіація, по суті, літає на тих же радянських Мі-8 і Мі-24.