Старий Подкопаєв. Зробить чи СБУ Тимофія Нагорного по-справжньому знаменитим
Гучна кримінальна справа за статтею про державну зраду змусило українців знову згадати про Тимофія Нагорного. Останній називає себе бізнесменом, волонтером, продюсером, меценатом і багато ким ще, хоча навіть на піку своєї популярності для українців він був у першу чергу чоловіком (спочатку діє, а тепер колишнім) олімпійської чемпіонки зі спортивної гімнастики Лілії Подкопаєвої.
Зараз же пан Нагорний проживає в слідчому ізоляторі СБУ, куди суд відправив його як мінімум до 30 листопада без права звільнення під заставу. Останнє логічно, надто тяжка стаття йому інкримінується. Правда, звинувачують його не тільки у зраді батьківщини, але і в кілька більш буденному злочин - шахрайство, що надає справі Нагірного специфічний відтінок, і дозволяє різним політичним силам використати історію Нагірного у своїх інтересах. СБУ ж у цій справі опинилася в досить незручному становищі, адже все зроблене і сказане по справі Нагірного може бути використане проти неї. Однак про все по порядку.
Нагорний був затриманий 2 жовтня цього року відразу за двома статтями - держзрада і шахрайство. Підставою для цих звинувачень стали свідчення і, що більш важливо, оперативні записи, зроблені за допомогою опального російського бізнесмена Олексія Душутіна. Останній провів у російських в'язницях близько шести років за фінансові махінації і зумів втекти за кордон тільки після того, як російський суд відпустив його під домашній арешт. Зараз Душутін нібито живе в Канаді, а в Київ навідується час від часу. Тим часом Росія у вересні цього року оголосила його в міжнародний розшук по лінії Інтерполу. У Росії Душутіна звинувачують у "замах на шахрайство в особливо великих розмірах, а місцеві суди заочно його заарештували. Душутін, будучи директором і співвласником компанії ВАТ "Військово-будівельне управління Москви" нібито намагався продати майно російського Міноборони за явно заниженою ціною. По іншій аналогічній статті Душутін, до речі, встиг в Росії відсидіти повний термін - три з половиною роки. Так що у росіян є як мінімум формальні підстави вважати заявника на Нагірного шахраєм, аферистом і корупціонером, що в нашій історії важливо.
Що стосується самого Нагірного, то він вже давно встиг заслужити собі реноме людини, якій, м'яко кажучи, не чужий дух авантюризму. Одна тільки біографія Тимофія на "Вікіпедії" змушує захоплюватися неординарними талантами цієї людини. Народившись у багатодітної шахтарської сім'ї в Макіївці, закінчивши ПТУ, він пропрацював вісім років шахтарем, і за ці роки примудрився "стати главою сім'ї" для старших і молодших сестер і вивести їх у люди, побудувати безкоштовний спортивний клуб для 500 місцевих підлітків, працюючи там тренером у вільний від забою час, виховати майстрів спорту міжнародного класу по трьом різним видам спорту: карате, бодібілдингу та пауерліфтингу, при цьому займатися успішним бізнесом і щедрою благодійністю. Як молодий шахтар з ПТУшным освітою у всьому цьому зростав одночасно - питання риторичне. І тільки в 1999 році прямо з забою Нагорний заснував свою першу офіційну компанію, яка спеціалізувалася знову-таки на спортивній благодійності.
Далі був не надто довгий шлюб з Подкопаєвою, який вивів Нагірного в публічні люди, отримання вищої освіти, чергові благодійні проекти, продюсування вже забутої учасниці Євробачення Міки Ньютон і заснування "Фонду волонтерів України" в 2009 році і навіть невдале участь у парламентських виборах 2012 року на окрузі в Макіївці. Як саме Нагорний заробляв на все це - питання досить туманний. Окремо слід відзначити неабияку марнославство і нарцисизм Нагірного - він завжди намагався потрапити в телевізор і на сторінки ЗМІ, явно прагнучи здаватися більше і значніше, ніж він є насправді.
У СІЗО ж, як стверджує слідство, Нагірного призвела спроба заробити на допомогу опальному російському бізнесмену Душутину вирішити свої проблеми із законом у країні-агресора. З оприлюднених наслідком відеозаписи розмов Нагорного з росіянином можна зробити висновок, що Нагірний за скромну винагороду в 1 млн 200 тис. євро обіцяв вийти на високопоставлених силовиків в Росії, щоб ті зняли з Душутіна оголошення в розшук і закрили кримінальну справу. Більше того, СБУ зафіксувала факт передачі Душутіним зазначеної суми. Щоправда, гроші були не справжні, оскільки російський бізнесмен на той момент активно співпрацював з СБУ.
Все це тільки одна частина справи - шахрайська, зрадницька ж полягає в тому, що Нагорний, переконуючи Душутіна витратити свої кровні на його послуги, наговорив багато різного і цікавого. За словами Нагорного, його то з 2013-го, то з 2014 року, коли він був затриманий на п'ять днів у Москві на "Марші незгодних", завербовало ФСБ. Тут підозрюваний кілька плутається. При цьому ФСБ зробило його не просто рядовим шпигуном або диверсантом, а Кремль зробив на Нагірного серйозну політичну ставку. За словами самого Нагороного, якісь росіяни, з якими той розмовляв "і на Луб'янці, і в Держдумі, і в Кремлі", готові платити йому гроші, щоб той "створив і очолив політичну партію, яка, прийшовши до влади, забезпечила б вирішення всіх ключових питань українського напрями зовнішньої політики Російської Федерації. Тобто, відмова від вступу в НАТО, згортання співробітництва з США, державний статус російської мови і так далі. Для вирішення всіх цих завдань Нагорний навіть повинен найближчим часом зустрічатися особисто з Путіним, і з Трампом.
Чи може людина в тверезому розумі й твердій пам'яті повірити у все наговоренное Нагорним Душутину? Дуже навряд чи. Швидше, вся ця історія схожа на спробу вішати співрозмовнику локшину на вуха, розповідаючи про свою особливої важливості, щоб "розвести" того на заповітний мільйон з додатком. І тепер, коли ці подробиці справи стали надбанням гласності, різношерсті критики української влади отримали відмінний привід для принизливих меседжів щодо конкретно СБУ, так і української держави в цілому. Проросійські сили, наприклад, розганяють відразу кілька версій. Наприклад, про те, що СБУ свідомо видає банальних шахраїв і аферистів, які плетуть казна-що, за російську агентуру, заробляючи собі на цьому бали і сіючи в країні атмосферу шпигуноманії і паніки. Або про те, що намагаються зачистити політичне поле від всіх потенційно можливих проросійських сил, посадивши одних і залякавши інших. Особливо витончені висувають версію, що це шахрай Душутін свідомо в змові з СБУ спровокував Нагірного і на одержання хабара, і на дурну балаканину про роботу на Кремль. Не відстають і українські патріоти-зрадофилы. Мовляв, СБУ ловить всяких не небезпечних пройдисвітів начебто Нагірного, в той час як відкриті агенти Кремля кшталт Медведчука (про який Нагорний також згадує на плівках) спокійно живуть на волі і роблять свої чорні справи. Більш того, деякі припускають, що СБУ, посадивши Нагірного, а також двох російських адвокатів Душутіна (яких притягли за тією ж схемою, що і Тимофія, але без звинувачень у державній зраді) просто заробляє гроші. Душутину, мовляв, СБУ може загрожувати видачею Росії, вимагаючи грошей і здачі російської агентури зразок своїх адвокатів і Нагірного.
Все це, зрозуміло, в першу чергу вдарить по і без того не бездоганного іміджу СБУ. Але, з іншого боку, є в нас підстави стверджувати, що сказане Нагорним вигадка від першого до останнього слова? Адже він і правда може співпрацювати з російськими спецслужбами і навіть отримувати від них гроші. Не так багато, як він це намагався уявити, і на звичайну дрібну підривну роботу. Та й не зовсім зрозуміло, як в принципі повинна діяти СБУ, якщо людина прямим текстом стверджує, що він завербований. Повністю ігнорувати такі заяви вже точно неправильно.
Вся ця історія з Нагорним дуже нагадує знамените викриття геніального нідерландської фальсифікатора Хенрикюса ван Мегерена. Він будучи талановитим живописцем, що не знайшли собі місця в сучасному йому мистецтві, в часи німецької окупації продав небайдужому до мистецтва Герману Геррингу за нечувану суму картину видатного живописця XVII століття Яна Вермеєра "Христос і судді", спритно виготовлену ним самим. Коли ж Німеччина була розбита, а історія з продажем спливла ван Мегерену відразу висунули звинувачення у колаборації з окупантами і продажу національного культурного надбання, за що світив чималий тюремний строк. У цій ситуації ван Мегерену довелося зізнатися. Він мовляв не тільки не продавав окупантам культурного надбання, а швидше навпаки - впаривал їм за величезні гроші підробки, що йшло лише в інтересах його батьківщині. Правда, ван Мегерену ніхто не повірив, адже його підробки не просто вважалися оригіналами, але і називалися найбільш вдалими творами Вермеєра. Щоб переконати поліцію, ван Мегерену довелося спорудити ще одну підробку. Тепер вже на очах у обвинувачів. У підсумку геніальний фальсифікатор відбувся лише роком в'язниці, заробивши в той же час славу видатного махінатора, якою б неодмінно скористався своїми талантами і надалі, якби не помер в ув'язненні.
Так що у Нагорного, якщо раптом звинувачення у державній зраді розсиплеться в суді, що в українських реаліях і враховуючи обставини справи досить реально, є всі шанси нарешті прославитися не просто як "старому Подкопаєву", але і як "великого комбінатора" сучасності, дурачившему іншого афериста, видаючи себе ледь не за Джеймса Бонда. І те, що Нагорний і близько не геній, начебто ван Мегерена, дає йому такий шанс. Будь його історії хоч трохи схожі на правду, можливостей викрутиться було б куди менше. Що ж стосується СБУ, то їм просто необхідно якось вносити ясність у весь цей театр абсурду в процесі досудового слідства, щоб відокремити шахрайство від зради. Інакше трагіфарс Нагірного буде грати проти української спецслужби.
