Як би після війни. Чому українським металургам потрібно тримати кулаки за Сирію (ІНФОГРАФІКА)

Сталевари виробили всього 21,3 млн т стали в 2017 р., що стало найменшим показником за всю історію незалежної України. Фінансовий результат 2017 р. був плюсовим лише в порівнянні з 2016-му, який виявився завершальним у циклі цінового спаду на світовому ринку сталі і прокату. Що ж чекає український гірничо-металургійний комплекс, який у кращі роки (перша половина 2000-х) приносив до 40% валютної виручки країни і тим самим забезпечував залізний фундамент стабільної гривні?

Розвал ланцюжків

Коли три роки тому, на початку 2015 р., представники металургійної галузі та експерти розповідали про її перспективи, то лякали війною, якщо вона дійде до Маріуполя, замруть два місцевих меткомбінату і обсяг виробництва сталі впаде до 20 млн т на рік. З тих пір в Маріуполі все рідше згадують про військову загрозу, комбінати не завмерли, але виробництво сталі в країні впритул відкотилося до заявленої граничної позначки.

Тепер експерти кажуть, що військова інтервенція все ж зачепила металургію — не в лоб, але по дотичній. Хоча від цього результат виявився майже той самий. По-перше, поза межами української юрисдикції виявилися кілька великих металургійних підприємств. Це Алчевський меткомбінат (ІСД), Донецький метзавод ("Енерго"), Макіївський меткомбінат і Єнакіївський метзавод ("Метінвест"). Спочатку вони так-сяк працювали і збували свою продукцію через Україну. Але з настанням остаточної блокади, з березня 2017 р., ці підприємства повністю випали з української економічної орбіти. За оцінкою старшого аналітика інвестиційної компанії Dragon Capital Дениса Сакви, якщо врахувати тільки фактор втрати металургійних потужностей на територіях новоутворень ДНР і ЛНР, то скорочення залишився в Україні виробництва в 2017 р. відсутня.

Справді, згідно зі статистикою виробництва на металургійних заводах і комбінатах на контрольованої частини країни, тут в минулому році вироблено 20,1 млн т сталі, що фактично відповідає даним 2016 р.

Але є ще й друге. Отже, "на тій стороні" залишилася значна частина коксохімічного кластера, який є складовою частиною вітчизняного гірничо-металургійного комплексу. Мова йде про провідних підприємствах з видобутку коксівного вугілля — досить згадати об'єднання "Краснодонвугілля" та шахту ім. Засядька. За результатами минулого року, з введенням повної блокади, видобуток коксівного вугілля в країні скоротилася на чверть. Після чого частка імпорту з цієї категорії сировини зросла до 70%, тобто свого коксівного вугілля вистачає лише для покриття третини потреб. Разом з тим з'явилися складнощі з переробкою його безпосередньо в кокс. До 2014 р. в Україні завершилося укрупнення коксохімічних підприємств — провідні металургійні корпорації сконцентрували виробництво коксу на ключових, модернізованих заводах. Для ІСД таким став Алчевський коксохімзавод, для "Енерго" — Ясиновський коксохімзавод, для ахметівського "Метінвесту" Авдіївський завод. Тепер продукція перших двох виявилася недоступною, а третій працює в прифронтовій зоні з перебоями.

На цьому тлі для металургів зросло значення транспорту — витрати на логістику збільшилися. Тому з їхнього боку тут же посипалися претензії до "Укрзалізниці", яку почали звинувачувати у затримку з подачею залізничних вагонів, необхідних для перевезення вугілля, коксу і залізорудної сировини. "Дуже сильно змінилася логістика на всій території України. Зараз велика кількість коксівного вугілля завозиться з США, Канади, Австралії через морські порти. При цьому транспортний комплекс України не справляється з цим завданням", — сказав президент галузевого об'єднання "Укрметалургпром" Олександр Каленков.

Ринки потрібні самому

Всі три перерахованих фактора не дали повною мірою скористатися пожвавленням на світових ринках. Справа в тому, що в 2017 р. світове виробництво сталі зросло на 5,3%, що стало рекордом за останні шість років. Металургія почала нарощувати оберти слідом за подорожчанням металу. Причому World Steel Association зафіксувала суттєве зростання виробництва у всіх провідних металургійних країнах, за винятком України... і Росії. Але якщо в Росії обсяг виробництва сталі все ж збільшився (+1,3%), нехай і менше, ніж у інших конкурентів, то у нас він буквально обвалився. А так як російська і українська сталева продукція продається на одних і тих же міжнародних ринках, висновок однозначний. Простіше кажучи, Росія отримує бонус завдяки проблем, які вона ж і створила для українських металургів. Враховуючи, що саме Росія є ініціатором і підтримує військовий конфлікт на Донбасі, можна сказати, що тільки в 2017 р. профіт її металургів у цьому зв'язку склав не менше 3 млн т сталі і виробів з неї, що в міжнародних цінах становить близько $2 млрд. Причому під профітом слід розуміти не те, що росіяни отримали додатковий дохід у зазначеному розмірі, зайнявши місце на ринку, яке не зміг заповнити український метал. Насправді нішу заповнили, швидше за все, турецькі компанії. Але у випадку, якщо б український ГМК перебував у нормальної кондиції і не був ослаблений війною на Донбасі, то ринки довелося б ділити в рівній боротьбі на трьох. А в сформованих обставинах росіяни задовольнялися тим, що утримали свої позиції, в той час як конкуренти (Туреччина) заповнювали місце поідставлених під удар українців.

У зв'язку з боротьбою за ринки збуту металургійної продукції в хід йдуть різні хитрощі і найчастіше антидемпінгові розслідування для введення загороджувальних мит відносно до конкурентів. Так, восени 2017 р. з подачі кількох металургійних компаній, в тому числі і італійських, Євросоюз ввів імпортні антидемпінгові мита на український метал.

А за результатами минулого року Італія увійшла в десятку провідних виробників сталі замість вибулої України.

"Українські компанії є сумлінними експортерами на всіх ринках, і тут важлива злагоджена робота компаній і Мінекономрозвитку і торгівлі в захисті наших позицій. Нещодавно міністерство провело розслідування щодо арматури і катанки з РФ і ввів мита в розмірі 15,2% на продукцію з Митного союзу. Це позитивний приклад, він показує, що ми можемо захищати внутрішній ринок від недобросовісного імпорту," — зазначає Олександр Каленков.

Палички-виручалочки

Саме зарубіжні ринки повинні допомогти українським металургам в нинішньому році. І пов'язано це з оптимістичними прогнозами споживання металу на найважливішому для України ринку — це країни Близького Сходу та Північної Африки (так званий регіон MENA). Драйверами зростання повинні стати Сирія, яка повинна приступити до відновлення після багаторічної війни, і Саудівська Аравія, якої уряд затвердив декілька великомасштабних інфраструктурних проектів.

Крім того, прогнозується, що там звільниться місце, яке займали китайські компанії. Останні повинні зайнятися своїм ринком — у Піднебесній через зростання попиту на метал всередині країни підвищилися ціни на нього. Вже в грудні минулого року частка Китаю в країнах Близького Сходу і Північної Африки поступово знижувалася.

В таких умовах в регіоні MENA українським металургам світить надбавка в розмірі до 1,5 млн т в 2018 р.

На інших зовнішніх ринках потрібні зусилля, щоб утриматися на нинішніх позиціях. Це більшою мірою відноситься до ринків країн Євросоюзу, особливо після злиття металургійних активів німецької ThyssenKrupp AG та індійської Tata Steel. У всякому разі, вже ведеться підготовка до того, що новий гігант змусить інші компанії в Європі скоротити виробництво сталі, а це призведе до тиску на постачальників сталі із-за кордону. Схожий прогноз і щодо перспектив на ринках країн СНД, в першу чергу Росії. В "Укрпромзовнішекспертиза" відзначають, що там також буде посилено тиск, щоб витіснити українські металургійні компанії. Тим не менш загальний підсумок по зовнішній торгівлі повинен дати надбавку не тільки в тоннах, але і у валютній виручці, яка, на думку експертів, в 2018 р. збільшиться на 20%.

Здавалося б, дивно, але в поточному році точкою зростання повинен залишитися внутрішній ринок. Справа в тому, що в 2017 р. він зріс майже на чверть — до 5,8 млн т.

Цікаво, що в 2013 р. використання стали в Україні склало якраз 5,8 млн т, але тоді цей показник оцінювали як ознака стагнації (не дивно, адже це було на 8% менше у порівнянні з 2012 р.).

Отже, оптимісти прогнозують збільшення споживання металу в 2018 р. на 20% за рахунок будівельного буму і замовлень машинобудівників. У всякому разі, найбільше надій на "Укрзалізницю", якій потрібні нові вагони, для того щоб закрити зростаючі апетити тих же металургів. Консервативний прогноз від гендиректора компанії "Метінвест СМЦ" Дмитра Ліппі передбачає також зростання, але лише на 8%. Таку цифру він назвав результатом еволюційного приросту всіх галузей". В абсолютних цифрах це означає збільшення в діапазоні від 0,5 до 1,1 млн т, а сукупний приріст виробництва сталі з урахуванням зовнішніх ринків може досягти 2,6 млн т.

Але навіть якщо зірки зійдуться і разом з Україною до будівельних проектів на своїй території приступлять Сирія та Саудівська Аравія, вітчизняні металурги лише відскочать від підлоги — до рівня 2016 р. І виникають сумніви, чи залишаться можливості для подальших відскоків. У всякому разі, вже зараз одна з важливих проблем гірничо-металургійного комплексу — дефіцит кадрів.