Спецоперація "Прозріння". Навіщо "батько-засновник ДНР" агітує за Україну
Правда, "прозріння" це досить однобоке і більше скидається на якусь різновид ефесбешним агітації.
Однак про все по порядку. Особливий інтерес українських ЗМІ викликав пост Лягіна в соцмережах, в якому той не приховує свого розчарування результатами "російської весни" і дээнэровского "державостроительства". Мовляв, організовуючи на посаді глави сепаратистського "ЦВК" референдум і зриваючи українські вибори в Донецьку навесні 2014 р., Лягін "робив те, що робив, за переконаннями, щиро і з повною віддачею! Тому що вірив у Росію, яка нас не кине".
Але, на превеликий лягинскому жаль, Росія Донбас "кинула, причому під танки", забиваючи "тисячі людей, як худобу, для телевізійної картинки". Особливо сильно Лягіна засмутило те, що "Донбасу не судилося пройти шлях Криму", зрозуміло, з причини російської зради. А потім, "Росії, яку ми собі уявляли, ні, а може, і ніколи не було. Для повернення до нормального життя, відновлення роботи підприємств неминуче повернення в Україну! Донбас — це Україна!"
Ось такий крик душі від переконаного україноненависника, ідейного сепаратиста, якого навіть називали свого часу "батьком-засновником ДНР" і "обличчям донецького референдуму" — саме він під телекамери оголошував результати так званого "волевиявлення донеччан" про своєї незалежності. Так і "прозріння" його дещо дивне — адже він не шкодує про те, що зробив свого часу помилку, підтримавши ДНР, а про те, що помилку зробила Росія, не прийнявши до кінця заблукалих донецьких синів у свої теплі імперські обійми.
Але щоб до кінця зрозуміти логіку і мотиви колишнього глави "ЦВК ДНР", важливо нагадати, що ще до війни на Донбасі товариш Лягін був досить відомий у вузьких донецьких колах як відверто маргінальний навіть на тлі вскормивших його "регіоналів" політичний авантюрист. Під час Помаранчевої революції Лягін був одним зі співробітників штабу Віктора Януковича, а після поразки останнього почалася особливо буйна його суспільно-політична діяльність. Спочатку він був лідером і організатором "антипомаранчевої" організації "Ми", потім збирався брати участь у виборах мера Донецька як двійника діючого міського голови Олександра Лук'янченка, ще пізніше планував балотуватися в мери Києва, щоб знищити Хрещатик. І це далеко не весь перелік прожектів донецького політика. Врешті-решт він балотувався в народні депутати по одному з донецьких округів на виборах 2012 р., де набрав близько 0,3% голосів. І, зрозуміло, вся його діяльність супроводжувалася антиукраїнською риторикою, на тлі якої Янукович і Азаров виглядали справжніми українськими патріотами.
Коли ж Росія почала в Донецьку "російську весну", зусилля маргінала Лягіна нарешті оцінили по достоїнству і йому випала честь очолити місцевий саморобний ЦВК для проведення "референдуму", а пізніше навіть стати "міністром соціальної політики молодої республіки". Правда, зоряний час Лягіна тривав недовго. Будучи за своєю суттю маргіналом і провокатором, а отже, ненадійним і невиконавчим, у вертикалі влади Захарченко і його російських кураторів Лягін був уже не потрібен. А тому навесні 2016 р. "політик" спочатку зник, а потім опинився на території Росії, де і перебуває дотепер. При цьому, кажуть, останню розмову з Захарченко закінчився колишнього глави ЦВК" тілесними ушкодженнями середньої тяжкості. Загалом, викинули Лягіна з "молодої республіки" тумаками.
І ось тепер, перебуваючи в Росії, "батько-засновник ДНР" гірко плаче про частку Донбасу, кляне Росію, не приймає "російських людей другого сорту", і розмірковує про повернення ЛДНР в Україну.
Зрозуміло, Ляпиным рухає в першу чергу образа і на Захарченко, і на владу Росії, отогнавшие його від дээнэровской годівниці (навіть особисто про самому президенті Путіні він в соцмережах гидоти пише). При цьому цілком очевидно, що розраховувати на помилування в Україні Лягіну явно не варто. Навіть у разі щирого щиросердного каяття занадто вже тяжко його злочин і залишитися безкарним не може. Можна було б подумати, що "батько-засновник" наривається опинитися між молотом і ковадлом, але насправді його сьогоднішня риторика цілком в руслі російської політики щодо Донбасу, про яку росіяни офіційно говорити не можуть, але з вуст "спікерів" начебто Лягіна вона звучить все частіше.
Суть цієї політики досить проста — в Росії донбасянам, чи як там вони себе називають, не надто ради і там їм не місце. Причому як кожного окремо, так і разом з благодатним Донецьким краєм. Мовляв, повертайтеся, хлопці, назад в Україну, ви там Росії потрібніше, але тільки не здумайте згадувати, що насправді ви українці, після "російської весни" ви тепер істинно російські люди, "співвітчизники за кордоном", можете навіть поображатися трохи на Русь-матінку і царя-батюшку.
І буде зовсім не дивно, якщо через деякий час і Лягін стане все частіше звучати в українських ЗМІ, і інші подібні йому з'являться. Та й у самій Україні можуть знайтися охочі Лягіна і йому подібних зрозуміти і пробачити. Надія Савченко наприклад. А там, якщо "прозріли" стане занадто багато, Путіну можна буде знову спробувати зіграти в "реінтеграцію Донбасу" на своїх умовах.
