На Ощадбанк знайшовся новий покупець. Причому тут Хорошковський?
На інформаційному полі знову виникла фігура Валерія Хорошковського у зв'язку з питанням, а чи зможе він, як новий претендент на покупку Сбербанку Росії в Україні, нести цю ношу?
Ми ж спробуємо за димовою завісою розгледіти приховані діючі механізми. Нацбанк і потенційні кандидати на купівлю за взаємною згодою в ситуації з даним банком грають "у довгу", то "у коротку".
Виглядає це приблизно так: спочатку йде заяву якихось кандидатів на покупку банку, причому, як правило, виходить не від самих інвесторів-камікадзе, а від їх оточення. Потім йде масований обговорення в пресі: експерти шукають афілійовані зв'язку новоявлених претендентів, намагаються розкрити конспірологічні схеми.
Нацбанк при цьому зберігає стоїчне мовчання. А потім, через відведений час, повідомляє, що жодних документів на отримання дозволу на покупку банку у нього як би і ні. Як варіант, звучать заяви, що поданий пакет документів на придбання істотної участі, не відповідає вимогам чинного законодавства. Наприклад, немає довідки з Жеку"...
Важко сказати, чому Сбербанк Росії в Україні, враховуючи його фінансові можливості та рівень технологічної підтримки, вчасно не провів ребрендинг, як це зробили мережі російських паливних заправок або оператор мобільного зв'язку. Замість цього, Ощадбанк, можна сказати, сам поліз у пляшку. В результаті замість грамотного закопування в пісок з метою фінансової мімікрії загруз у судових розглядах, кожне з яких було не просто інформаційним приводом згадати про існування в Україні такого банку з російським капіталом, але і хорошим приводом попащекувати про те, як почувається у нас в країні банківський бізнес країни-агресора.
Як би те ні було, але в 2017 р. банк опинився в іншій реальності, ставши, по суті, одним із небагатьох "заручників", на якого активісти завжди можуть виплеснути свої підсвідомі емоції. Нормально працювати в таких умовах практично неможливо. Продати банк - теж. Чому? Відповідь лежить в площині як специфіки самого банку, так і стану банківської системи України. Базові параметри нашого ринку капіталу за останні роки скоротилися як мінімум у два рази (якщо враховувати обсяги "згорілих" активів). Що стосується рівня капіталізації, то він впав ще сильніше: вартість банків на ринку зараз в п'ять-десять разів нижче, ніж в 2013 р. Хоча ці параметри досить відносні, адже реальних покупців практично немає, зате є очікуючі продавці.
Це що стосується загального ринкового стану. Але є й індивідуальна специфіка. Ощадбанк в Україні - це, по суті, провідник російських політичних інвестицій, з допомогою яких Кремль купував лояльність місцевих політичних еліт, які контролювали при колишньому режимі ключові приватні і державні фінансово-промислові групи. За даними "Forbes. Україна", станом на перше півріччя 2015 р., корпоративний кредитний портфель Ощадбанку досяг $2 млрд. Серед основних боржників значилися такі відомі компанії, як "Павлоградвугілля" (ДТЕК), ВАТ "Азот", "Електроважмаш", Новомосковський трубний завод, "Азовзагальмаш", "Укргазвидобування", "Донецьксталь", а також регіональні структурні підрозділи "Укрзалізниці" (Одеська, Львівська, Південна, Донецька, Придніпровська залізниці). Частина цих активів зараз знаходиться на тимчасово непідконтрольних територіях, як наприклад, Донецька залізниця, частина опинилася на межі банкрутства в результаті "оновлення" правлячих еліт і закриття російських ринків збуту.
У цьому контексті найбільш цікава доля групи компаній "Азовзагальмаш" та її ключового заводу "Азовмаш". За даними "Forbes. Україна", загальний кредитний портфель групи склав $575,8 млн (без урахування відсотків та нарахованих штрафних санкцій). В пул кредиторів входили дев'ять українських банків, в тому числі і Ощадбанк, на частку якого довелося 16,4% від загальної кредитної заборгованості підприємства. Завод, який спеціалізувався на постачання цистерн в РФ і який активно витіснявся з російського ринку "Уралвагонзавод", міг воскреснути з попелу лише при двох ключових умов: а) державне замовлення; б) політичне рішення РФ пустити продукцію на свій ринок вагонів, який формується за рахунок замовлень великих державних і приватних корпорацій. І перше і друге було втрачено після 2014 р. разом з втратою власниками проекту політичних ниточок впливу як у Києві, так і в Москві.
В якості прикладу ситуація з "Азовмашем" дуже наочно демонструє механіку роботи політичних інвестицій Кремля: поки ви з нами, у вас будуть гроші і замовлення, інакше - банкрутство і черга кредиторів. На даний момент банк намагається стягнути частина заборгованості з найбільш платоспроможного боржника - "Укрзалізниці". Наприклад, по заборгованості Донецької залізниці в розмірі 1,5 млрд грн. Київський господарський суд відхилив позов банку до зазначеного вище держпідприємству, причому суд апеляційної інстанції залишив це рішення в силі
Саме з цієї причини Ощадбанк - це не тільки провідник російських політичних інвестицій в минулі роки, але і ключ до їх збереження в майбутньому.
Адже ніхто в Москві не збирається дарувати $2 млрд "незайвих" грошей, вкладених в українські проекти.
На жаль, Україна так і не виробила цивілізовані правила роботи з кредиторами, нехай і представляють країни-агресора. Борги потрібно віддавати в будь-якому випадку. Проблему боргів не можна вирішувати з допомогою активістів методом печерного сокири. Потрібні законодавчі інструменти по роботі з такими боргами, які поки що не створені навіть у проекті.
Що ж з себе представляє даний момент Ощадбанк в Україні?
Кредитний портфель юридичних осіб станом на 01.10.2017 становить 51 млрд грн, більша частина - це валютні кредити (48 млрд грн в еквіваленті). Кредити, видані фізичним особам, присутні в балансі банку чисто символічно: всього 1,6 млрд грн з акцентом на валюту (0,98 млрд грн в еквіваленті).
Пасиви банку складаються в основному з коштів банків (25 млрд грн), явно "не чужих", адже навряд чи хто-небудь в Україні зараз активно кредитувати Ощадбанк на міжбанку. Кошти юридичних осіб становлять 3,4 млрд грн, а фізичних - близько 8 млрд грн. Останню суму необхідно "тримати в голові" особливо гарячим головам: адже в разі проблем, які можуть виникнути у банку внаслідок блокади його роботи незаконним способом, ці кошти доведеться відшкодовувати за рахунок Фонду гарантування вкладів фізосіб, тобто державного ресурсу. Причому сума відшкодування буде ненабагато менше вказаних 8 млрд грн: народ нині розумний пішов, більше 200 тис. грн намагається в банках не зберігати.
Цікаво подивитися на співвідношення активів банку і його сформованих резервів під активні операції. Активи банку за вирахуванням резервів становлять 41 млрд грн, а резерви - 19 млрд грн. Це говорить про те, що більша частина ризиків банку вже забезпечена сформованими резервами і процес його декапіталізації припинено, про що говорить і вихід банку на прибутковий рівень (банк почав платити податок на прибуток).
Як відомо, попередній захід на купівлю банку латвійським Norvik Banka і білоруською компанією, пов'язаної з громадянином Великобританії Саїдом Гуцериевым, завершився виходом на запасний аеродром: НБУ вирішив відмовити претендентам з причини неправильного документарного оформлення заявки на придбання істотної участі. У те, що відомі бізнесмени прокололися на незнання нюансів бюрократичної процедури або пошкодували найняти досвідчених лобістів, вірилося насилу. Точніше, зовсім не вірилося: не банні віники купували.
Відмова стався в кінці липня поточного року. Тому за законом жанру новий претендент повинен був з'явитися не пізніше осені, і він з'явився. Їм нібито став Валерій Хорошковський. Чому нібито. Та тому що сам Хорошковський про це поки не заявляв. Хоча є всі підстави вважати, що на цей раз все може вийти. Вже дуже не схожий Валерій Іванович на людину, яка може сказати: "Я - Фунт, мені дев'яносто років. Я все життя сидів за інших. Така моя професія - страждати за інших. Я - зіцголова Фунт."
Якщо порівнювати наших олігархів виходячи з властивого їм ментального коду, то їх легко можна розділити на архаиков і людей модерну. Перші обростають стадіонами, футбольними клубами, заводами і пароплавами, загалом, мегатоннами матеріальних активів, частка яких у нестабільній країні або знищується, або банкрутує. З одними це вже сталося, з іншими відбудеться в найближчі роки. Що стосується людей модерну, то це люди, які діють, виходячи з ключового закону бізнесу: купив дешево, капіталізував, продав дорого.
Для них немає вічних і улюблених бізнесів, а є лише вигода моменту.
Хорошковський, безсумнівно, людина модерну: він завжди вчасно виходив з усіх проектів, наприклад, дуже своєчасно продав Укрсоцбанк і свої медійні активи. В пресі фігурували різні суми вирученої кешу: від сотень мільйонів до мільярдів доларів. Як би те ні було, повірити в те, що така людина захоче купити Ощадбанк, зважаючи на нинішні реалії, практично неможливо. Але у нього є унікальний досвід, як управляти бізнес-імперіями олігархів-архаиков. Підтвердження цьому - призначення на вищі посади в "Євраз Груп" і досвід створення медіаімперії в Україні. Останній процес не міг відбуватися без освячення оного на Печерських пагорбах. Саме з цієї ж причини Хорошковський є унікальним кандидатом на управління активами московських фінансових архаиков в Україні. Без сумніву, він з успіхом міг би провести вдалий ребрендинг Ощадбанку і зрушити процес його операційної діяльності в Україні з мертвої точки. Ось тільки для цього йому не потрібно витрачати свої гроші на покупку банку. Навпаки, на цьому можна ще й заробити.
