Радянський спадок. Що з себе представляє українська модернізація танка Т-72
В умовах війни суспільству просто необхідно бачити міць своєї армії. Причому якщо в минулому, ювілейному році упор був зроблений на масовість показу бойової техніки — чи жарт, Хрещатиком пройшли 200 одиниць, включаючи самохідні артилерійські установки і танки. То в цьому році, по всій видимості, від проходу техніки відмовилися, замінивши масовим проходом колон солдатів і офіцерів, причому не тільки українських.
Техніку теж вирішили показати, але у статичній експозиції і тільки, як було заявлено, "нове і сучасне". Поки незрозуміло, що саме буде продемонстровано на Європейській площі, на сьогодні відомо лише два зразки — нова модифікація Т-72АМТ і ЗРК "Тор". Мабуть, нас ще чекають сюрпризи, але хотілося б сказати кілька слів про нову модифікації основного бойового танка Т-72.
Варто сказати, що це не перша спроба українських танкобудівників модернізувати дісталися після розпаду СРСР танки. У спадок Україна отримала величезну кількість бойових машин Т-72: 1269 Т-72А і Б1 і 40 Т-72Б. Однак після рішення про те, що основним українським танком стане харківський Т-64, це "багатство" стало розглядатися виключно як фонд для експортних поставок. У підсумку за 1992-2014 рр. було експортовано переважно в африканські країни 870 танків.
Другим напрямком використання парку Т-72 стали спроби харків'ян вийти на ринки модернізації машин даного типу. Враховуючи широке розповсюдження цих досить простих танків у світі, модернізація представлялася досить перспективним напрямком. Тому за короткий час були розроблені відразу кілька варіантів, які демонструвалися на різних виставках озброєння і військової техніки в Європі і на Близькому Сході.
Розбиратися з кожним — це тема для окремої статті, перерахуємо лише назви: Т-72Е, Т-72Е1, Т-72-120, Т-72МП, Т-72АМГ, Т-72УМГ, Т-72УА1, Т-72УА4, Т-72АГ. На жаль, ситуація склалася так, що ні один з цих проектів так і не був здійснений в масовому порядку. Чи не поштучно танки реалізовувалися за різними експортними контрактами. Так було, наприклад, з поставками Т-72УА1 в Ефіопію.
Після великих втрат у літньої кампанії 2014 р. було прийнято рішення взяти на озброєння і танки Т-72, хоча це і додавало хаосу як у підготовку танкістів, так і в постачання угруповання на Донбасі.
Поки йшло наповнення новостворених частин технікою, піднятої з багаторічного зберігання, про модернізацію ніхто не думав. Проте вже до початку 2017 р. було прийнято рішення про модернізацію всього танкового парку ЗСУ. В тому числі і численних Т-72, а навіть після фактично безконтрольного експорту і перепилов українські військові можуть розраховувати приблизно на 370 машин цього типу (нині у військах їх близько 150 і процес збільшення чисельності йде лавиноподібно).
У цій ситуації цілком природно, що хто перший запропонує свій проект модернізації, той і має великі шанси на отримання багатомільйонного контракту від Міністерства оборони. Поки в цій гонці лідирує ДП "Київський бронетанковий завод", який представив Т-72АМТ. Природно, що основою для модернізації послужили найбільш численні Т-72А. Причому на відміну від своїх харківських колег, які ще до війни пропонували варіанти з установкою замість штатного двигуна харківські дизельні 6ТД, які, до речі, встановлюються на танках Т-80УД/"Оплот", кияни пропонують поставити російський (!) В-84-1. Також дуже сумнівно виглядають і інші технічні рішення — 12,7-мм зенітна кулеметна установка з дистанційним управлінням від танка Т-64БВ, комплекс динамічного захисту за зразком танка Т-72УА тільки з частковим застосуванням елементів комплексу "Ніж", ведучі колеса з гусеницями по типу Т-80 і т. д.
Неоднозначним виглядає також застосування досить застарілих приладів спостереження російського або білоруського виробництва: прилад спостереження командира ТКН-3УМ, прицілу-приладу наведення 1К13-49 "Неман", приладу нічного механіка-водія ТНК-72 або ТВН-4БУП.
Більш або менш стандартизованим в межах танкового парку ЗСУ є тільки установка радіообладнання: радіостанцій турецької компанії Aselsan та "Либідь-К-2РБ" (фактично Motorola збірки київської фірми "Доля і Ко. Лтд"), а також комплекту навігаційної апаратури ГЛОНАСС/GPS СН-3003 "Базальт" (виробництва ДП "Оризон-Навігація").
Серйозним плюсом даної модифікації Т-72 є можливість застосування танкової керованої ракети (ТУР) "Комбат" розробки і виробництва Київського державного конструкторського бюро "Луч". Максимальна дальність стрільби — 5 км, відстань "Комбат" долає за 17,5 сек., загальна вага снаряда — 33 кг.
Управління ТУР напівавтоматичне по лазерному променю: під час польоту ракети лазером опромінюється не мета, а сама ракета — фактично лазерний промінь світить в хвіст ракети і веде її до мети. Цей спосіб підсвічування хороший тим, що противник практично не має шансів поставити перешкоду ракеті. В кінці 1990-х років був налагоджений серійний випуск ракет, обмежена партія надійшла у війська в 1999 р., офіційно прийнята на озброєння в 2006-м.
Кількість вироблених ракет для потреб національних збройних сил невідомо: щонайменше 50 ракет було закуплено до кінця 2007 р., у 2008-му було виділено $13 млн на закупівлю партії ракет. Виробництво відновлено з початком війни на Донбасі. Тільки в 2015 р. у війська поставлено 380 ракет, при цьому закупівлі тривають.
Таким чином, можна говорити, що поки що це єдиний варіант модернізації парку українських Т-72, який розглядається військовими в якості базового. Однак своє слово ще не сказали харківські танкобудівники, які за роки незалежності накопичили просто величезний досвід модернізації Т-72. І цілком може бути, що їх варіант виявиться набагато більш життєздатним.
